Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – сукупність різних форм і методів торговельно-економічної та фінансово-виробничої взаємодії суб’єктів різної державної власності на світовому ринку з метою використання переваг міжнародного поділу праці для досягнення вищої ефективності функціонування суб’єкта, що бере участь, і національного господарства в цілому.
Світовий (всесвітній) ринок сприймається як складова частина всесвітнього господарства, представлена системою експортно-імпортних операцій із обміну товарами і послугами між продавцями (постачальниками) і покупцями (замовниками). У процесі розвитку сучасного світового ринку дедалі ширше поширюються різні форми науково-технологічного обміну, торгівля винятковими правами на результати інтелектуальної діяльності, зростає частка товарообігу, який обслуговує стійкий виробничо-технологічний сектор, насамперед сектор високих технологій.
У сфері зовнішньоекономічної діяльності тісно переплітаються економіка та політика, комерція та дипломатія, торгівля та виробництво, наука та фінанси. Розвиток ЗЕД призводить до підвищення темпів зростання національного доходу, оптимізації макроекономічних пропорцій, прискорення технічного прогресу, підвищення ефективності інвестицій, вирішення соціальних проблем.
На рівні підприємств розвиток ЗЕД відкриває реальні можливості використання переваг міжнародної виробничої кооперації, вибору оптимального партнера з урахуванням ефективного поділу функцій, ефективних способів вирішення таких важливих виробничих завдань, як заміна вітчизняних компонентів виробництва на дешевші імпортні, перенесення частини виробничого процесу на більш сприятливі економічні умови. за кордоном, використання зарубіжних ліцензій та ноу-хау з метою скорочення витрат виробництва, підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності товарів, розвиток експортного потенціалу та оволодіння новими зарубіжними ринками.
Участь у міжнародній виробничій кооперації включає підприємство до міжнародного відтворювального процесу з його багатьма взаємозв’язками та взаємозалежностями, що сприяє посиленню економічної стабілізації окремих ланок відтворювального ланцюга. Наприклад, американські економісти наводять умовний розрахунок. Купуючи автомобіль “Понтіак” у корпорації “Дженерал моторс”, американець вступає в міжнародну угоду. З 10 тис. дол., сплачених ним за автомобіль, близько 3 тис. дол. прямують до Республіки Корея за виконання трудомістких складальних операцій, 1850 дол. – до Японії за застосування новітньої японської технології, 700 дол. – до Німеччини за конструювання, 400 дол. – на Тайвань і в Сінгапур в оплату за дрібні деталі, що поставляються, 250 дол. – до Великобританії за проведення реклами та маркетингових досліджень, близько 50 дол. – до Ірландії за комп’ютерну обробку даних. Майже 4 тис. дол., що залишилися, розподіляються між стратегами в Детройті, адвокатами і банкірами в Нью-Йорку, лобістами у Вашингтоні, працівниками страхування та охорони здоров’я та акціонерами корпорації «Дженерал моторс».
Зовнішньоекономічна діяльність включає такі напрямки:
- зовнішню торгівлю;
- міжнародне виробниче співробітництво;
- міжнародне науково-технічне співробітництво;
- міжнародне валютно-фінансове співробітництво;
- міжнародну інвестиційну діяльність;
- економічне та технічне сприяння менш розвиненим країнам.
Для більшості країн світу головною формою ЗЕД є зовнішня торгівля (foreign trade), яка є сукупністю операцій з вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів (послуг) для окремо взятих країн. Вітчизняне законодавство трактує зовнішньоторговельну діяльність як підприємницьку діяльність у галузі міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності, у т.ч. винятковими правами ними (інтелектуальна власність). Це відповідає загальносвітовому підходу до поняття «зовнішня торгівля».
До основних показників зовнішньої торгівлі відносяться:
- вартісні та фізичні обсяги, динаміка експорту та імпорту, які у сумі складають зовнішньоторговельний оборот;
- торговий баланс; умови торгівлі;
- товарна структура;
- географічна сегментація.
Інструментарієм розвитку зовнішньої торгівлі є аукціони, підрядні торги, консигнаційні операції (див. Консигнація), міжнародні ярмарки і торгово-промислові виставки, валютно-економічні форми угод (лізинг, бартер, зустрічні закупівлі, компенсаційні угоди), ф’ючерсні операції.
Зовнішня торгівля здійснюється за допомогою укладання угод міжнародної купівлі-продажу товарів та послуг, оформлюваних переважно як зовнішньоторговельні контракти.
Для успішного ведення зовнішньої торгівлі найважливіше значення має конкурентоспроможність товарів і послуг, що продаються, яка обумовлюється якістю та ціною, термінами поставки, умовами кредитування, формами розрахунків та валютними умовами, особливостями організації зовнішньоторговельної діяльності в країні-виробнику товарів (послуг), системою просування товарів на зовнішні ринки.
Зовнішня торгівля будь-якої країни регулюється державою, яка використовує такі засоби, як митний тариф, ліцензування, контингентування, субсидування експорту та методи тарифного та нетарифного регулювання експорту та імпорту.
Договірно-правовою базою для ведення зовнішньої торгівлі є міжнародні правові норми, багатосторонні та двосторонні договори та угоди, включаючи договори купівлі-продажу, угоди про платежі, кредитні угоди та інші.
Обсяг міжнародної (світової) торгівлі (world commerce, international trade), як сукупності зовнішньої торгівлі всіх країн світу (світовий товарообіг) підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту у доларах США та у цінах ФОБ (імпорт вважають у цінах СІФ, і тому він перевищує вартість експорту приблизно на 1/10 ). (Розшифрування торгових термінів див. у статті Інкотермс)
На розвинені країни припадає близько 3/4 світового експорту товарів. У структурі світового товарообігу понад 2/3 посідає продукцію обробної промисловості, де найбільш динамічна група товарів – машини, устаткування, транспортні засоби.
Міжнародне виробниче співробітництво реалізується у формах міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва.
Міжнародна спеціалізація виробництва означає концентрацію виробництва однорідної продукції у межах однієї країни чи групи країн з метою створення ефективного виробництва, зниження собівартості та підвищення якості продукції. Це дозволяє скоротити чи повністю усунути паралелізм у виготовленні продукції, розширити масштаби великосерійного виробництва, зосередити значну частину випуску продукції на підприємствах оптимального розміру з високим рівнем технологічної оснащеності. Міждержавна спеціалізація здійснюється на міжгалузевому та внутрішньогалузевому рівнях. Швидкий розвиток отримує внутрішньогалузева спеціалізація, що охоплює переважно галузі обробної промисловості, насамперед машинобудування.
Міжнародна кооперація виробництва – це міжнародний коопераційний поділ праці, у якому праця працівників різних країн безпосередньо з’єднується у тому ж чи різних, але пов’язаних між собою процесах виробництва. Така кооперація включає як власне виробничий процес, і товарообмін продукцією, необхідної реалізації виробничого процесу.
