Заощадження населення (savings) – частина грошових доходів (надходжень) населення, що відволікається від витрачання в сучасному на користь майбутнього. Заощадження населення як не використана за певний період частина грошового доходу фізичної особи або сім’ї (домашнього господарства) – елемент обороту грошових доходів населення (у західній термінології – потік (flow)).
Як приростна величина у процесі відновлення та безперервного приєднання до накопичених результатів попередніх років заощадження населення утворюють фінансове багатство (паперові активи) сім’ї як частину загального її багатства. У цьому заощадження населення – елемент накопиченого запасу, грошова частина стану сім’ї у період, близький до невизначеності, оскільки цей період може охоплювати як життєвий цикл цієї сім’ї, а й результати діяльності попередніх поколінь. Статистично – це накопичений залишок коштів сім’ї за станом конкретну дату.
Будучи відкладеним споживанням, поточний приріст заощаджень населення, і навіть накопичена сума фінансового багатства є резервом зростання економіки та розвитку банків, формуючи залучений капітал комерційних банків, інвестиційний потенціал держави.
У ощадних відносинах переплетені різноманітні зв’язки:
- відтворювальні – щодо розпорядження частиною вартості належного ощадникам громадського продукту;
- функціонально-грошові – пов’язані з оборотом сукупної грошової маси та насиченням різних її елементів;
- боргові – при формуванні активів громадян у комерційних банках, на ринку державних та корпоративних цінних паперів, у пенсійних та страхових фондах;
- відносини щодо творення багатства, включаючи формування капіталу на сімейній та індивідуальній основі.
При сучасних формах обігу грошей власне заощадження населення, навіть у готівковій національній та іноземній валюті, знаходяться поза зверненням (спокоєм) лише для кожного конкретного ощадника. Для суспільства в цілому, включаючи іноземних емітентів грошей, ці гроші завдяки їхній кредитній природі не залишають активного обороту – вони заміщені кредитом.
У нормальних умовах відтворення те, що для одного покоління є розкішшю, для наступного стає вже лише пристойним рівнем добробуту, а надалі – необхідним і для груп населення, які стоять нижче за якістю життя. Заощадження населення мають забезпечити цю тенденцію підвищення потреб. Рівень доходів, одержуваних населенням, здебільшого обмежує можливості задоволення постійно зростаючих потреб і цим визначає необхідність накопичення грошей придбання бажаних товарів.
Проявом необхідності заощаджень населення є система мотивів їх освіти. Проте чи все заощадження населення раціонально мотивовані. У складі невмотивованих заощаджень населення особливу увагу займають заощадження населення, викликані інфляцією. Процес утворення заощаджень населення не вільний від певного обмеження поточного задоволення потреб. Утворені при цьому заощадження населення лише тоді є виразом попиту, коли досягнуть величини, достатньої для покупки.
Зростання соціальних гарантій нейтралізує необхідність заощаджень населення на «чорний день», дозволяючи цим перейти від відмови від багатьох життєвих благ до раціонального утворення заощаджень з метою збалансованості у часі потреб та платоспроможності сімей.
Освіта заощаджень населення – багатофакторний процес, що охоплює:
- особливості розвитку та задоволення потреб;
- вплив розподільних відносин (політики доходів та цін);
- демографічну ситуацію та соціальні характеристики сімей, поведінка людей у сфері споживання у ощадному процесі.
Багато факторів протилежні за своєю дією. Так, випереджаючий платоспроможність зростання потреб, з одного боку, гальмує розвиток заощадження населення, з іншого – під його впливом неминуче розширюється номенклатура товарів та послуг, придбання яких необхідно накопичення грошей, що сприяє збільшенню заощаджень населення. Зростання грошових доходів населення, збільшуючи можливості освіти заощаджень, одночасно викликає і протилежні тенденції в результаті розширення кола потреб населення, а також скорочення періоду, необхідного для накопичення сум, що забезпечують дорогі покупки.
