Кредитний ризик

Кредитний ризик (Credit Risk) — наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через нездатність сторони, яка взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком або іншим способом виконати взяті на себе зобов’язання.

Кредитний ризик притаманний усім видам діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента чи позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція – на балансі чи позабалансі.

При оцінці кредитного ризику розрізняють ііндивідуальний і портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну здатність вчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями. Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку (інший, ніж у результаті зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик – кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов’язані дотримуватися таких вимог:

1. при наданні кредитів, гарантій та поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами або дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників), персоналу та керівників банку або іншого банку, що належить до тієї ж банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються під час кредитування інших клієнтів банку;
2. загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, поручительств та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу, не повинна перевищувати 10% основного капіталу банку, а в кооперативних банках – 25%.

З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов’язаними особами надання банком кредиту, позички, гарантії та поруки здійснюється за таких умов:

1. особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії або поруки) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро у гривнях — за загальним письмовим рішенням правління та ради банку шляхом таємного голосування більшістю ²/₃ голосів за присутності не менше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (або загальними зборами акціонерів);
2. особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії або поруки) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро у гривнях, за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю ²/₃ голосів за наявності не менше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;
3. особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю ²/₃ голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.

Банки зобов’язані повідомляти Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поруки або індосаменту, якщо у кожному окремому випадку вони перевищують еквівалент 30000 євро у гривнях, фізичній особі або стороні, яка є асоційованою особою з особами, які:

• відносяться до перших керівників та до управлінського персоналу банку;
• є керівником, контролером родинних осіб;
• є акціонером (учасником) банку із суттєвою участю у капіталі банку або членом кооперативного банку.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити будь-якій особі для придбання власних цінних паперів. За попереднім дозволом Комісії Національного банку України банки можуть використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20% загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку за умови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяців. Дозвіл використання банками ощадних сертифікатів власної емісії задля забезпечення кредитів не требуется.

При розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше контрагентів вважаються одним контрагентом та такими, що несуть загальний економічний ризик, за наявності однієї з наступних умов:

1. один контрагент є власником суттєвої участі іншого;
2. два або більше контрагентів мають хоча б одного спільного власника їх суттєвих часток незалежно від того, чи є він клієнтом банку;
3. контрагенти використовують кредитні кошти щодо спільної діяльності в такий спосіб, що джерело повернення кредиту є їм загальним. Наприклад, мобілізація позичальниками загальних коштів на придбання підприємства чи іншого об’єкта власності або передачі таких коштів у кредит іншій фізичній чи юридичній особі;
4. Кредитні кошти, надані банком одному контрагенту (групі контрагентів), використовуються ним як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом цього банку.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик, що виникає через особливості економіки, соціального устрою та політичного устрою країни-позичальника. Країновий ризик особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їх установ, оскільки таке кредитування, як правило, незабезпечене. Однак цей ризик повинен завжди враховуватись у кредитній та інвестиційній діяльності — не має значення, в якому секторі — державному чи приватному. Існує також компонент ризику, відомий як трансферний ризик, що виникає у тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована у національній валюті. Незважаючи на фінансове становище позичальника, валюта заборгованості може бути недоступною йому.

У кожному банку процес управління кредитним ризиком матиме характерні деталі, пов’язані з особливостями даного банку – його організаційною структурою, спеціалізацією, величиною тощо. Але суть цього процесу завжди залишається незмінною:

1. ідентифікація ризику;
2. якісна оцінка ризику (оцінка кредитоспроможності позичальників);
3. ймовірнісна оцінка ризику (визначення ймовірності дефолту);
4. кількісна оцінка ризику (VaR-аналіз кредитного портфеля);
5. застосування способів на ризик:
   • передача ризику третій особі: страхування, хеджування, забезпечення (гарантія, порука, застава);
   • залишення ризику на власному утриманні: • резервування, лімітування, диверсифікація;
6. моніторинг ризиків

(Див. Запорука, Кредитне адміністрування, Кредитний дефолтний своп, Нормативи кредитного ризику, Фактори оцінки кредитного ризику).