Кредитна стеля (credit ceiling) – максимальна величина кредиту, що видається/отримується. Залежить від необхідності в ньому та можливостей як позичальника, так і кредитора.
Основні етапи встановлення кредитної стелі:
- констатація факту необхідності запровадження обмежень із боку фінансових установ – кредиторів;
- розробка та введення нормативних, коригувальних заходів та/або технічних заходів, що встановлюють ліміти на обсяги, терміни та умови кредиту, що видається.
Кредитна стеля може бути:
- загальним (визначається офіційно представником фінансової влади, найчастіше центральним банком, і затверджується нормативним документом);
- спеціальним;
- додатковим;
- індивідуальним.
Наприклад, загальна кредитна стеля в Україні встановлюється Національним банком у вигляді нормативів кредитного ризику, до яких належать:
- норматив максимального розміру кредитного ризику однією контрагента (Н7);
- норматив високих кредитних ризиків (Н8);
- норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
- норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10).
Зокрема, норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань, та визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком цьому контрагенту ( групі пов’язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку. У разі кредитна стеля становить розмір трохи більше 25% від регулятивного капіталу банку.
У своїй діяльності банки з метою диверсифікації кредитного портфеля та з метою хеджування кредитних ризиків самостійно встановлюють різні кредитні стелі, наприклад, граничний обсяг вкладень у конкретну галузь економіки, граничний розмір кредиту при кредитуванні у межах окремих програм тощо.
