Корпоративне управління (Corporate Governance) — система організації діяльності та контролю банку, що визначає розподіл прав та обов’язків між різними учасниками корпорації, а саме: наглядовою радою банку (радою директорів), керівництвом (правлінням) банку, акціонерами та іншими зацікавленими сторонами (для банків — насамперед) , вкладниками та іншими кредиторами), а також правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності банку. Таким чином забезпечується визначення та виконання завдань організації та моніторинг її діяльності.
Основною метою корпоративного управління є забезпечення чесного, прозорого бізнесу, відповідальності та підзвітності всіх залучених до цього сторін, підвищення вартості бізнесу та доходів акціонерів. Іноді корпоративне управління трактують суджено, як систему взаємодії менеджерів та акціонерів банку, інколи ж більш розширено — як систему управління банком.
Залежно від характерних рис структури власності, ступеня її концентрації, особливостей механізмів фінансового регулювання, фондових ринків та національного акціонерного законодавства можуть формуватися різні системи корпоративного управління.
У економічній практиці розвинених країн зазвичай відрізняється дві моделі корпоративного управління:
- Англо-американська – безперечний пріоритет прав акціонерів, основний контроль здійснюється через ринок капіталів;
- Континентальна — модель банківського контролю, коли банки та його представники у раді директорів грають вирішальну роль управлінні підприємством.
Даний поділ умовно і здійснюється для виділення характерних рис, які в умовах глобалізації можуть поєднуватися і видозмінюватися: в організації управлінської діяльності в умовах науково-технічного прогресу тісно переплітаються традиційні, національні та сучасні форми організації праці.
Акціонери у німецькій моделі грають вирішальну роль у стратегічному плануванні діяльності компанії. У німецькій моделі акцент зроблено на підтримці балансу інтересів усіх зацікавлених сторін та взаємної відповідальності. Англо-американська модель спрямовано переважне задоволення фінансових інтересів акціонерів. Вважається, що слідування американської моделі сприяє динамічності, а німецькій – стійкості.
Відмінною рисою японської моделі є орієнтація на соціальну згуртованість лише на рівні підприємства міста і «ділову згуртованість» лише на рівні промислової групи. На відміну від німецької моделі, ця згуртованість має не рівноправний, а ієрархічний характер — принесення в жертву інтересів «молодших» в обмін на патерналізм «старших». Характерною рисою японської моделі є перехресне володіння акціями між компаніями-партнерами.
В Україні переважає характерна поєднання функцій володіння та управління «інсайдерська» модель корпоративного контролю, пов’язана з високими витратами на утримання власності.
(Див. Корпоративні права, Місія банку, Органи управління та контролю банку, Стратегія, Транспарентність, Учасник банку).
