Європейська валютна (монетарна) система (European Monetary System, EMS) – форма організації валютних відносин, координації валютної політики та механізмів валютного регулювання країн Західної Європи. Як форма організації валютних відносин Європейська валютна система почала діяти із березня 1979 р.
Основними рисами Європейської валютної системи є:
- створення колективної валюти;
- використання валютних інтервенцій для підтримки ринкових курсів валют у межах узгоджених відхилень;
- стимулювання європейських інтеграційних процесів
Попередником Європейської валютної системи був режим спільного коливання валютних курсів, запроваджений країнами Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) з метою стимулювання процесу західноєвропейської економічної та валютної інтеграції та захисту фінансових ринків, який застосовувався країнами-членами Європейського економічного співтовариства з квітня 1972 до березня 1979 року. до введення ЕКЮ) і називався “європейською валютною змією”.
Застосування цього є своєрідною формою валютного коридору та пов’язані з прийняттям у 1971 р. плану Вагнера — поетапного створення економічного та валютного союзу, кінцевою метою якого було забезпечення повної взаємної конвертованості валют країн ЄЕС з урахуванням незмінних паритетів. Після припинення обміну доларів США на золото у більшості країн було запроваджено режими вільного валютного курсоутворення. 24 квітня 1972 р. Німеччина (ФРН), Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія та Люксембург прийняли рішення про колективне «плавання» своїх валют щодо долара США та валют інших країн. Ця система коливань валютних курсів отримала назву «змія в тунелі» — вузькі межі коливань курсів валют країн ЄЕС між собою ± 1,125%, а межі їхнього спільного коливання до долара США та інших валют ± 2,25%.
Курси валют щодо один одного підтримувалися з допомогою валютних інтервенцій центральних банків. Щомісяця між країнами-учасницями здійснювалося вирівнювання пасивного сальдо за допомогою викупу своєї валюти у центральних банків інших країн в обмін на валюту, що конвертується. Цей режим існував як перехідний для створення Європейської валютної системи та відіграв значну роль у розвитку європейського та світового валютних ринків.
З метою надання кредитів країнам-членам ЄЕС для погашення дефіцитів платіжних балансів, здійснення розрахунків та підтримання валютних курсів у 1973 р. було створено Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), ресурси якого формувалися за рахунок внесення 20% офіційних золотих та доларових резервів країн-членів Європейська валютна система. Операції із взаємної підтримки курсів валют у рамках ЄФВС здійснювалися завдяки механізму багатостороннього клірингу на основі сальдо взаємних зобов’язань та кредитів центральних банків. Створення Європейської валютної системи пов’язане з кризою Бреттон-Вудської валютної системи та виникненням Ямайської валютної системи як противаги останньої.
До 1991 р. Європейська валютна система використовувала переважно елементи валютного регулювання, напрацьовані роки співробітництва між центральними банками країн Західної Європи на 1972-1979 гг. (валютні коридори). Ініціаторами створення Європейської валютної системи були Німеччина та Франція. Основна мета створення та функціонування Європейської валютної системи полягала у поглибленні інтеграційних процесів у рамках країн Спільного ринку, перетворенні їх на зону європейської валютної стабільності (на противагу Ямайській валютній системі) та запобіганню експансії американського долара на ринках країн Західної Європи.
Основою Європейської валютної системи була безготівкова грошова одиниця ЕКЮ, що стала базою визначення курсових співвідношень між валютами країн-учасниць системи. Спочатку в рамках Європейської валютної системи було встановлено режим вільного курсоутворення національних валют по відношенню до долара США. Для валют країн-членів Європейської валютної системи встановлено рівень максимальних відхилень курсу однієї національної валюти щодо іншої у розмірі 2,25% (для Іспанії та Італії 6%), який контролювався відповідно до зміни показника «індикатора відхилень». Наприклад, якщо падіння курсу французького франка по відношенню до німецької марки перевищувало певний рівень «індикатора відхилень» і було близько до 2,25%, з метою стабілізації курсу франка Банк Франції починав продавати німецькі марки (тобто купував французькі франки, вилучаючи надмірну їхню масу з обігу), а Німецький Федеральний банк купував французькі франки, тобто купували слабку валюту та продавали сильну. З серпня 1993 р. внаслідок загострення валютних проблем рамки коливань було розширено до 15%.
Після підписання в 1992 р. країнами-членами Європейської валютної системи Маастрихтської угоди розпочався новий етап розвитку Європейської валютної системи, який характеризувався поглибленням інтеграційних процесів, посиленням валютної стабільності та введенням у готівковий та безготівковий оборот загальної для всіх країн-членів Європейської валютної системи.
Основою Європейської валютної системи була європейська валютна одиниця – ЕКЮ, запроваджена 1979 р. Емісія ЕКЮ на 25% забезпечувалася золотом, на 25% доларами США та на 50% національними валютами країн-членів Європейської валютної системи. З цією метою країни об’єднали 20% офіційних золотовалютних резервів. Технічно емісія здійснювалася як записів на рахунках центральних банків країн-членів Європейської валютної системи у Європейському фонді валютного співробітництва. ЕКЮ була синтезована за методом «кошика» спочатку з валют 9, а потім — 12 країн (Великобританія не входить до Європейської валютної системи, проте фунт стерлінгів було включено до «кошика» ЕКЮ). Частка кожної валюти у «кошику» залежала від частки країни у валовому національному продукті Європейської валютної системи, взаємному товарообігу та Європейському фонді валютної співпраці. Структура ЕКЮ переглядалася раз на п’ять років. Функціями ЕКЮ були:
- основа встановлення паритетів валютних курсів;
- регулятор відхилень ринкових курсів цих валют;
- розрахункова одиниця;
- засіб міждержавних розрахунків.
З січня 1999 р. здійснено безготівковий випуск єдиної для країн-членів Європейської валютної системи грошової одиниці євро, створено Європейський центральний банк, реалізується єдина економічна, монетарна, податкова і митна політика. Станом на 1 січня 1999 р. умови для вступу в Європейський економічний та валютний союз виконали 11 країн: Люксембург, Німеччина, Франція, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Фінляндія, Ірландія, Іспанія, Португалія та Італія.
З метою переходу на євро курси національних валют країн-учасниць Європейського економічного та валютного союзу до євро були жорстоко зафіксовані станом на 31 грудня 1998 виходячи з курсів до ЕКЮ. Усі грошові рахунки у національних валютах переведені на євро. До 31 грудня 2001 р. євро використовувався лише у безготівковій формі, а готівковий оборот його запроваджено з 1 січня 2002 р. З 1 липня 2002 р. євро став єдиним законним засобом платежу біля країн-учасниць Європейського валютного союзу.
На сьогоднішній день євро – офіційна валюта 19 із 28 країн Європейського Союзу.
З метою координації монетарної політики національних центральних банків було створено Європейський центральний банк. Відповідно до статуту Європейський центральний банк відповідає за реалізацію послідовної політики економічної, фінансової та валютної стабільності. Сьогодні євро відіграє важливу роль у міжнародній валютній системі як торговельна, інвестиційна та резервна валюта.
З 1 січня 1999 р. з метою здійснення міжнародних платежів було створено платіжний механізм Європейської системи центральних банків. -членів ЄЄВС.
З 5 січня 1999 року практично відбувся вихід євро на український валютний ринок. Національний банк України дозволив уповноваженим банкам здійснювати за дорученням клієнтів конверсію клієнтських поточних рахунків, які були відкриті у валютах країн-членів ЄЄВС, а також купівлю-продаж євро на УМВБ та КМВБ.
Поява у межах Європейської валютної системи нової грошової одиниці євро значно зміцнило позиції європейських країн світових фінансових ринках.
