Сукупний попит (aggregate demand) – сукупний обсяг товарів та послуг, які бажають придбати споживачі в країні при цьому рівні цін. Сукупний попит також називають “агрегатний попит” або “макроекономічний попит”.
Інше рівноцінне визначення, сукупний попит – рівень витрат на товари та послуги, які планується населенням для даного рівня сукупного доходу. Крива сукупного попиту зазвичай має негативний нахил, який визначається тим, що в цілому (за незначними винятками) у відповідь на зростання цін попит падає, і навпаки.
Рівень доходу, від якого залежить сукупний попит, визначається обсягами випуску продукції. Сукупний попит також залежить від рівня відсоткових ставок (при їх підвищенні сукупний попит скорочується і навпаки). У свою чергу, відсоткові ставки залежать від рівня цін, і, таким чином, можна встановити зв’язок між рівнем цін і рівнем витрат, тобто. рівнем сукупного попиту.
Аналіз сукупного попиту у його взаємозв’язку з сукупною пропозицією — важливий елемент макроекономічного аналізу, що дозволяє пояснювати та прогнозувати функціонування та тенденції розвитку ринкової економіки, а також будувати рекомендації щодо економічної політики держав.
Можна поділити сукупний попит на чотири частини, що відповідають секторам економіки:
- Власне сукупний попит споживачів (домогосподарств), що знаходить своє вираження у невиробничому споживанні.
- Інвестиційний попит фірм (реалізований у закупівлі устаткування, будівництві та інших.).
- Попит держави на товари та послуги.
- Чистий експорт (різниця між попитом іноземних економічних агентів на вітчизняні товари та послуги та вітчизняним попитом на іноземні товари та послуги).
Як і у разі індивідуального попиту, основним фактором, що впливає на зміни сукупного попиту, є дохід. Тому і рівень, і зміни сукупного попиту визначаються рівнем та змінами національного доходу, тобто, зрештою, — витвіром грошової маси (пропозиції грошей) на кількість оборотів грошей. Вплив інших чинників (інфляційні очікування, переваги споживачів, співвідношення ціни взаємозамінні товари тощо.) можна звести до зазначених величин.
У свою чергу, сукупний попит може впливати на середній рівень цін, обсяг виробництва та в результаті на розмір національного доходу. У разі підвищення сукупного попиту всі ці показники також підвищуються. Зміни сукупного попиту можуть змінювати попит на працю: наприклад, при зменшенні сукупного попиту збільшується безробіття. Все це дає підстави деяким економістам шукати вихід із кризового становища економіки країни в заходах економічної політики, що сприяють штучному, не заснованому на зростанні виробництва товарів та послуг, розширенні сукупного попиту, включаючи такі заходи, як додаткова емісія грошей.
Однак досвід показав, що подібні заходи можуть діяти лише на короткострокових етапах (зростання номінальної маси грошей веде до прискорення інфляції, збільшення швидкості їхнього обороту і, відповідно, різкого скорочення реальної маси грошей в економіці). У нормальних, не кризових ситуаціях розвитку ринкової економіки регулювання сукупного попиту може сприяти подолання тих чи інших небажаних явищ економічної кон’юнктури (наприклад, так званого перегріву).
Зростання сукупного попиту є необхідною умовою збільшення реального обсягу виробництва. Однак цієї умови недостатньо, якщо економіка не має в своєму розпорядженні резервних потужностей для виробництва необхідних товарів і послуг. Якщо збільшений попит будь-які товари можна задовольнити лише з допомогою імпорту, його обсяг збільшується; якщо ж додаткові поставки необхідних товарів нездійсненні взагалі, виникає інфляційний тиск.
Кейнсіанська теорія припускає, що вільний ринок не завжди може підтримувати такий рівень сукупного попиту, який би забезпечував повну зайнятість (full employment), тому в такі моменти держава повинна прагнути стимулювати сукупний попит. Проте монетаристи і прихильники неокласичної макроекономічної теорії поставили під сумнів придатність такої політики. Проте питання залишилося одним із центральних у макроекономічній теорії.
