Оптимізація інвестиційного портфеля (portfolio optimization) – процес визначення співвідношення окремих об’єктів інвестування, що забезпечує реалізацію цілей інвестиційної діяльності з урахуванням наявних інвестиційних ресурсів.
Оптимізація інвестиційного портфеля базується на певних засадах, основними з яких є:
- Принцип забезпечення реалізації інвестиційної політики. Він визначає кореляцію цілей інвестиційної політики підприємства з метою формування інвестиційного портфеля. Необхідність такої кореляції викликається наступністю довгострокового та поточного планування інвестиційної діяльності підприємства у процесі добору до реалізації окремих об’єктів інвестування.
- Принцип забезпечення відповідності портфеля обсягу інвестиційних ресурсів. Цей принцип визначає необхідність ув’язування сумарної капіталомісткості об’єктів, що відбираються в портфель, з обсягом інвестиційних ресурсів, сформованих (або передбачених до формування) підприємством. Реалізація цього принципу визначає обмеженість об’єктів, що відбираються в портфель, рамками можливого їх фінансування та визначає пріоритетність відбору окремих об’єктів інвестування за критерієм їх значущості для забезпечення розвитку підприємства.
- Принцип оптимізації співвідношення рівнів доходності та ризику портфеля. Цей принцип забезпечує пропорції між їхніми рівнями виходячи з конкретних пріоритетних цілей формування портфеля, які визначаються фінансовим менталітетом інвестиційних менеджерів підприємства. Така оптимізація забезпечується у процесі відбору в портфель кожного конкретного об’єкта інвестування та інвестиційного портфеля в цілому. Реалізація цього принципу досягається шляхом відповідної диверсифікації інвестиційного портфеля.
- Принцип оптимізації співвідношення рівнів прибутковості та ліквідності портфеля. Цей принцип покликаний забезпечити необхідну пропорційність аналізованих показників з урахуванням пріоритетних цілей інвестиційної діяльності, необхідної фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.
- Принцип забезпечення керованості портфелем. Цей принцип визначає обмеженість реальних інвестиційних проектів, що відбираються в портфель, можливостями їх реалізації в рамках кадрового потенціалу підприємства і відповідно відбираються в портфель фондових інструментів можливостями систематично відстежувати їх позицію на ринку цінних паперів і оперативно здійснювати необхідне реінвестування коштів.
У процесі оптимізації інвестиційного портфеля використовується методичний апарат портфельної теорії.
Мета оптимізації інвестиційного портфеля — формування такого портфеля, який відповідав би вимогам корпорації, як за прибутковістю, так і за ризиками. Вона досягається шляхом збільшення кількості різних видів цінних паперів у портфелі.
Методи управління інвестиційним портфелем цінних паперів поділяються на активні та пасивні.
Пасивне управління передбачає створення диверсифікованого портфеля із певним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування у незмінному стані тривалий час. Один із способів пасивного управління – метод індексного фонду. Індексний фонд – це портфель, що відображає рух обраного біржового індексу, що характеризує стан всього ринку цінних паперів, наприклад, індекс Доу Джонса. Портфель відображатиме рух ринку, якщо частки цінних паперів у портфелі відповідають вазі кожного цінного паперу при підрахунку індексу. Очевидно, що найбільші частки в індексному фонді належатимуть блакитним фішкам, які мають найбільші обороти на біржі.
Активна модель управління передбачає відстеження та негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять до нього.
