Під банківською послугою у сенсі розуміють форму задоволення потреб (у кредиті, гарантіях, купівлі-продажу та зберіганні цінних паперів, іноземної валюти тощо.) споживачів-клієнтів банку.
Розглянемо основні види послуг, які комерційні банки надають організаціям та приватним особам (див. також Банківські послуги).
Зміст
Лізинг
Лізинг – це різновид підприємницької діяльності, яка розглядається як форма інвестування власних або залучених фінансових коштів в основні фонди, альтернативна банківській позиці, а з іншого боку, як різновид товарного кредиту, що надається лізингодавцем лізингоодержувачу у формі майна, яке передано в користування (оренду) при умови сплати останнім лізинговим платежам.
Тим самим було основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) операція. Лізингодавець (власник майна) надає лізингоодержувачу (користувачу майна) фінансову послугу: він купує майно у власність за повну вартість та за рахунок кредитних ресурсів, а надалі лізингоодержувач відшкодовує цю вартість, вносячи періодичні внески (лізингові платежі), які включають дохід лізингодавця (відсотки за кредит та комісійні). Тому, з фінансової точки зору, лізинг сприймається як альтернатива традиційному банківському кредитуванню.
Предметом лізингу може бути неспоживча річ, яка відповідно до чинного законодавства належить до основних фондів. Не можуть бути предметами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, ділянки).
Суб’єктами лізингової угоди є:
- лізингодавець – банківська або небанківська фінансова установа, яка передає у платне користування предмет лізингу за договором лізингу;
- лізингоодержувач – юридична або фізична особа, яка отримує у користування лізингове майно;
- продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, який провадить майно (машини, обладнання тощо) або продає своє майно, що є предметом лізингу.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій на міжнародній практиці розрізняють такі види лізингу :
- фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті
укладання якого лізингоодержувач отримує платне
користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу. Після закінчення терміну договору фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю; - оперативний лізинг — це договір лізингу, внаслідок
укладання якого лізингоодержувач отримує платне
користування об’єкт лізингу терміном, менше терміну, протягом якого амортизується 90% вартості об’єкта лізингу. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу може бути продовжено або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Слід зазначити, що банки зацікавлені у наданні лише послуг фінансового лізингу.
Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Істотними умовами лізингового договору є:
- найменування сторін та об’єкта лізингу;
- термін, який укладається договір лізингу;
- обсяг та порядок сплати лізингових платежів;
- дані про використання та утримання обладнання;
- умови постачання, введення в експлуатацію та повернення об’єкта лізингу;
- страхування об’єкта лізингу;
- Права та обов’язки сторін;
- межі відповідальності сторін;
- порядок вирішення спірних питань;
- програми та інше.
При цьому лізингові платежі включають:
- суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується за строк, протягом якого вноситься лізинговий платіж;
- суму, що виплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит на придбання майна за договором лізингу;
- комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
- відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем, та інших витрат лізингодавця, передбачених договором лізингу.
Лізингову плату періодично вносять протягом терміну дії лізингового договору (у тому числі нерівномірно) за кожен зумовлений договором період. Розміри, метод, форма і терміни внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються договорі лізингу за домовленістю. Зокрема, при фінансовому лізингу ризик випадкової загибелі об’єкта, а також усі витрати на утримання об’єкта лізингу, пов’язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу. Відповідно при оперативному лізингу всі зазначені вище ризики та витрати несе орендодавець (саме тому послуги оперативного лізингу банками не надаються).
Загалом під ризиком лізингових операцій розуміють ймовірність можливих втрат, пов’язаних із специфікою таких операцій:
- ризики, пов’язані з динамікою чи зміною вартісних, технологічних та технічних характеристик об’єктів лізингу;
- фінансові ризики – виникають у процесі розрахункових та фінансових операцій, що здійснюються під час виконання лізингової угоди;
- політичні та юридичні ризики мають некомерційний характер, однак безпосередньо впливають на результати господарської діяльності.
Компенсацію зазначених ризиків слід враховувати щодо заходів щодо захисту від можливих збитків та вартості лізингових платежів.
Факторинг
Факторинг – це різновид комісійно-посередницьких операцій банку, що виконуються за договором факторингу (фінансування під переуступку права грошової вимоги), за умовами якого одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт переуступає фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) на умовах комерційного кредиту (попередньої оплати).
Предметом договору факторингу може бути право вимоги, термін платежу за яким настав (існуюча вимога, у тому числі прострочена дебіторська заборгованість у клієнта), а також право вимоги, що виникне у майбутньому (майбутня вимога). Тобто факторингові послуги пов’язані з купівлею фактором (банком) термінової та простроченої дебіторської заборгованості за товарами відвантаженими та послугами наданими, у тому числі купівля векселів та інших грошових зобов’язань у своїх клієнтів з метою їх дисконтування. У процесі факторингового обслуговування додатково банком може здійснюватись постійне та разове консультування клієнтів з питань покращення організації їх розрахунків, підвищення ефективності використання їх фінансових ресурсів та інших економічних питань; можуть надаватися юридичні послуги,
Суб’єктами факторингової угоди є:
- постачальник, який звертається до фактора з метою одержання факторингової послуги;
- фактор-посередник, яким може бути комерційний банк чи спеціалізована факторингова компанія;
- платник (покупець), який є боржником із факторингової операції.
Головною метою здійснення банком-фактором факторингових операцій є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат, пов’язаних із затримкою платежів, запобігання виникненню сумнівних боргів, надання кредиту у формі попередньої оплати, підвищення ліквідності та зменшення фінансового ризику неплатежів для клієнтів.
Недоліком факторингу для постачальника є висока вартість цієї операції, порівняно зі звичайним кредитом.
Відносини між суб’єктами факторингу регулюються договором, який полягає у письмовій формі між фактором та постачальником. Істотними умовами договору факторингу є взаємні зобов’язання та відповідальність сторін, розмір кредиту та плати за факторингове обслуговування, вид факторингу та інші, які забезпечують захист інтересів сторін. Оскільки факторингові операції мають ризикований характер, то перед укладанням договору фактор ґрунтовно вивчає фінансово-господарську діяльність клієнта-постачальника, оцінює його фінансовий стан, що впливає на прийняття фактором рішення про укладення факторингової угоди та її зміст.
Загалом здійснення факторингових операцій дозволяє фактору покращити обслуговування клієнтів та залучити нових, збільшити та диверсифікувати джерела доходів. Основним недоліком факторингу фактора є високий рівень ризику даної операції. Для мінімізації ризику фактор здійснює лімітування кредитної заборгованості постачальника, встановлює ліміти відвантаження товарів конкретному платнику, страхує окремі угоди тощо.
Форфейтинг
Форфейтинг – це міжнародний відкритий факторинг з умовою кредитування у вигляді обліку векселів чи передоплати боргових вимог експортера до покупця без права регресу. Тобто покупець боргу (форфейтер) приймає він зобов’язання (форфейтинг) відмовитися від свого права регресного вимоги до кредитору у разі неможливості отримання від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики: неплатеж, ризик переказу коштів, валютний, процентний ризик та інші.
Основними документами, що застосовуються у разі використання форфейтингу, є векселі. Також об’єктом форфейтингу можуть бути інші види цінних паперів (якщо вони містять абстрактне зобов’язання) або рахунки дебіторів та розстрочення платежів, які є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов’язане з простотою їх оформлення, а також з давнім використанням як інструменти фінансування міжнародної торгівлі.
Ініціатором форфейтингової операції є, зазвичай, експортер чи його банк. Це з тим, що з дисконтування надаються або переказні векселі, виписані експортером, чи прості векселі, одержувачем коштів у яких є експортери.
Таким чином, форфейтинг — це фінансова операція з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останній комісійної винагороди. Банк перебирає зобов’язання щодо фінансування експортної операції через виплату за врахованим векселем, що гарантується наданням авалю банку країни імпортера.
У цілому нині форфейтинг використовується під час здійснення довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дозволяє експортеру негайно отримувати кошти у вигляді векселів. Однак його недоліком є висока вартість, пов’язана із значними валютними ризиками, тому підприємству-експортеру слід проконсультуватися з банком ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати, пов’язані з операцією форфейтингу, у вартість контракту.
Гарантійні послуги банку
Гарантійні послуги банку – це позабалансові операції банку, що містять одностороннє зобов’язання банку (гаранта) підкріпити чинне зобов’язання третьої сторони та виконати його (сплатити кредитору грошову суму) відповідно до умов гарантії. Наявність гарантії полегшує отримання кредиту і, якщо вона надана солідною організацією, може суттєво знизити вартість цього кредиту для позичальника. Розглядаючи гарантійні послуги банку, необхідно відрізняти їх від поруки.
Суб’єктами гарантійної угоди є:
- гарант – сторона, яка надає гарантію (банк чи страхова компанія);
- платіжна сторона, якій надається гарантія (клієнт банку);
- Бенефіціар – сторона, якій призначається платіж.
У цілому нині основна сфера застосування таких банківських гарантій — це фінансові угоди, якими здійснюється забезпечення випусків різних боргових зобов’язань (облігацій, векселів тощо.), мають жорсткі терміни погашення. Це підвищує їхню надійність і сприяє розміщенню позики. При цьому банк отримує комісію, не витрачаючи коштів. Це пов’язано з тим, що позика має бути погашена за рахунок коштів, отриманих від реалізації проекту. Якщо ж до моменту погашення облігацій надходжень для виплати відсотків та основної суми боргу буде недостатньо, набирає чинності банк, який надає суму, необхідну для виплати коштів власникам облігацій.
Перед наданням такої гарантії банк перевіряє фінансовий стан особи чи підприємства, які бажають отримати гарантію. Ця перевірка аналогічна до тієї, яка ведеться при наданні звичайної банківської позички. При цьому суми за такими гарантіями включаються до розрахунку при визначенні ліміту на видачу кредиту позичальнику.
Щоб знизити ризик фінансових гарантій, банк також може вимагати забезпечення у формі депозиту тощо. Коли ж відбувається виплата за гарантією, банк оформляє цю суму у балансі як комерційний кредит, за який клієнт сплачує відповідні відсотки. До цього моменту надана гарантія враховується на позабалансовому рахунку.
До другого виду гарантій відносять зобов’язання щодо банківських кредитів, основними різновидами яких є кредитна лінія, інвестиційний кредит, овердрафт, гарантія надання кредиту та виставлення акредитива та низка інших.
За зазначеними гарантіями зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
- оплати кредитору суми, яку видано гарантія;
- закінчення терміну дії гарантії;
- відмови кредитора від своїх прав щодо гарантії через повернення її гаранту або через надання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.
Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, має негайно повідомити про це боржника.
Банки, які беруть участь у здійсненні операцій з гарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії або іншого відповідного договору, в якому передбачено умови утримання комісійної винагороди та відшкодування супутніх витрат. Комісійна винагорода від резидентів утримується банками лише у національній валюті.
У банківській практиці також може використовуватися контргарантія – гарантія, яку надає банк-контргарант на користь банку-гаранту або іншого банку-контргаранту. Для забезпечення контргарантії банк-контргарант може розміщувати кошти грошового забезпечення на рахунку банку-гаранті. У контргарантії має передбачатися відшкодування банком-контргарантом здійснених банком-гарантом платежів за наданими гарантіями відповідно до умов контргарантії.
Слід зазначити, що гарантійні операції банку пов’язані з ризиком фінансування (зумовлений ймовірною недостатністю ресурсів банку для виконання значної кількості зобов’язань за гарантіями). Такий ризик зазвичай проявляється у періоди криз на грошовому ринку.
Загалом гарантійні послуги, як і інші, є позабалансовими і здебільшого втрачають чинність, так і не будучи використаними. Але вони можуть перейти до розряду безпосередніх кредитних вкладень у разі виконання банком зобов’язань щодо цього виду послуг.
Крім вищезгаданих послуг комерційні банки надають і ряд інших послуг, зокрема:
- довірчі (трастові) послуги, у т.ч. діяльність з управління цінними паперами;
- посередницькі та інформаційні послуги;
- послуги із зберігання цінностей;
- операції з банківськими металами та дорогоцінним камінням.
