Споживчий кредит
Споживчий кредит – це кредит, який надається у національній валюті фізичним особам – резидентам України (громадянам України). Установи банків надають населенню короткострокові та довгострокові споживчі кредити (див. також Споживче кредитування).
Короткострокові кредити надаються громадянам терміном до року на такі споживчі цели:
- придбання товарів широкого вжитку та тривалого користування, транспортних засобів;
- невідкладні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).
Об’єктами довгострокового кредитування є:
- будівництво індивідуального житла, будинків дачного типу тощо;
- купівля індивідуального житла, квартир, гаражів тощо;
- реконструкція та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, будиночків дачного типу тощо.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю та ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку на забезпечення фізичною особою та сумою його поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів.
Термін повернення споживчого кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту та фінансового стану позичальника. У цьому особливістю довгострокового
кредитування вищезазначені мети є встановлення установою банку граничних термінів освоєння кредиту.
Граничний термін освоєння кредиту – це термін, протягом якого кошти, отримані в кредит, повинні бути використані для придбання будівельних матеріалів, оплати послуг та інших цілей, зазначених у договорі кредитування. Зокрема, термін освоєння позички на будівництво індивідуальних будинків не повинен перевищувати два роки з дня її отримання; на реконструкцію, капітальний ремонт будівель – не більше 6 місяців; на купівлю житла та гаражів – не більше 2 місяців.
Загальний термін користування споживчим кредитом не повинен перевищувати:
- десяти років, якщо кредитується будівництво чи придбання житла;
- п’ять років з інших видів кредиту.
Обов’язковою умовою надання довгострокового споживчого кредиту є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.
Установи банків надають кредити повнолітнім, дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу (отримують заробітну плату, пенсію, інші грошові доходи) та відповідають певним вимогам:
- відсутність негативної кредитної історії позичальника;
- відсутність простроченої заборгованості за кредитом, одержаним у цьому чи інших банках;
- сума кредиту має перевищувати сукупний річний дохід клієнта чи встановлені банком ліміти кредитування.
У деяких випадках банк може вимагати сплати клієнтом певної суми вартості товару, на купівлю якого береться кредит.
Для отримання кредиту позичальник надає до установи банку такі документи:
- Заява;
- паспорт;
- довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;
- анкету позичальника;
- довідки з місця постійної роботи та про доходи;
- документи, що підтверджують право власності на майно позичальника;
- письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування) та ін.
Банк може додатково вимагати надання та інших документів. Зокрема для отримання довгострокового кредиту, крім зазначених вище документів, від позичальника банк може вимагати довідки:
- про відведення земельної ділянки під будівництво;
- про власність додому;
- про балансову вартість квартири;
- про право власності на квартиру;
- про членство позичальника у садівничому товаристві тощо.
Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі за допомогою:
- сплати розрахункових документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;
- зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об’єкта кредитування;
- перерахуванням коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.
В окремих випадках позичка може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.
Як правило, погашення споживчого кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором, щомісяця або рівними частинами щомісяця, а сума відсотків нараховується на фактичний залишок коштів, що знаходяться у розпорядженні клієнта, або за ануїтетом або рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його отримання, але пізніше 30 днів із дня підписання кредитної угоди.
Довгостроковий кредит починають погашати після закінчення встановленого терміну його освоєння.
Погашення споживчого кредиту може здійснюватися клієнтом готівкою через касу банку шляхом перерахування коштів з депозитного або поточного рахунку, оплатою через платіжні термінали, переказами через пошту, інтернет-банкінг тощо.
Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка.
Іпотечний кредит
Іпотечний кредит — довгостроковий кредит, який надається банком під заставу нерухомого майна — землі та виробничих чи житлових будівель тощо. Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в країні залежать від предмета іпотеки, яким і можуть бути житло, земельні ділянки та комерційна нерухомість. Об’єкт (предмет) іпотеки має належати заставнику на правах власності чи повного господарського відання.
Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Запорука нерухомого майна передбачає укладання угоди про іпотеку у вигляді заставної.
Заставна – це борговий цінний папір, що підтверджує безумовне право особи-власника на задоволення боржником вимог за основним зобов’язанням за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі; дає її власнику право звернути стягнення щодо іпотеки.
Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації. Воно здійснюється на підставі заяви заставоутримувача з додаванням до неї заставної. Відомості про державну реєстрацію іпотеки вносяться до заставної.
Заставоутримувач має право передати свої права щодо заставної іншій особі. Переуступка прав по заставній здійснюється заставоутримувачем через передатний напис (індосамент) на заставний на користь нового заставоутримувача, який має бути нотаріально посвідчений.
Задоволення вимог заставоутримувача з вартості заставного майна у разі невиконання заставником забезпеченого іпотекою зобов’язання (кредитної угоди) здійснюється за рішенням суду. Особливо це стосується тих випадків, коли об’єктом іпотеки є підприємство загалом, житловий будинок, квартира.
Звернення стягнення щодо іпотеки здійснюється шляхом продажу заставного майна з громадських торгів, проведених спеціалізованими організаціями. Вибір організації, якій доручається продаж із громадських торгів предмета іпотеки, здійснюється судовим виконавцем. Він встановлює терміни проведення таких торгів.
Економічні відносини щодо купівлі-продажу фінансових зобов’язань, забезпечених нерухомістю, реалізуються через механізм іпотечного ринку, до основних учасників якого належать:
- кредитор (банк або небанківська фінансова установа), що надає позичальнику кредит під заставу нерухомості;
- позичальник, який отримує кредит;
- посередник – спеціалізована установа, що забезпечує залучення вільного капіталу для його подальшого реінвестування в іпотечні кредити;
- інвестори (переважно інституційні), які купують цінних паперів, випущені з урахуванням іпотечних кредитів.
Залежно кількості учасників іпотечний ринок можна розділити на первинний і вторинний.
Первинний іпотечний ринок сприймається як сегмент іпотечного ринку, який охоплює економічні відносини, що у процесі купівлі-продажу іпотечних заставними банками. Купити заставу можуть лише кредитні установи, які мають достатню ліквідність.
Вторинний іпотечний ринок охоплює економічні відносини між кредиторами, посередниками та інвесторами, які виникають у процесі купівлі-продажу іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів та інших похідних інструментів. При цьому виділяють однорівневу та дворівневу модель вторинного іпотечного ринку.
Заставні згідно із Законом України «Про іпотеку» можуть забезпечувати випуск таких цінних паперів, як іпотечні сертифікати та іпотечні облігації (див. Іпотечні цінні папери).
А саме передбачено випуск двох видів облігацій: звичайних іпотечних облігацій, що є інструментами однорівневого вторинного іпотечного ринку та структуровані іпотечні облігації, які є інструментами дворівневого вторинного іпотечного ринку.
Іпотечний сертифікат — особливий вид цінних паперів, забезпечених іпотечними активами чи іпотеками. Розрізняють два види іпотечних сертифікатів: сертифікати з фіксованою прибутковістю та сертифікати участі.
Сертифікати з фіксованою прибутковістю — це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та засвідчують права власників на отримання номінальної вартості у передбачені умовами випуску сертифікатів строки та проценти за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів, а також на задоволення вимог — у разі невиконання емі зобов’язань щодо вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів.
Сертифікати участі – це сертифікати, які забезпечені іпотекою та засвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів участі має право на отримання частки в платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів та задоволення вимог – у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань (із вартості іпотечних активів, що перебувають у довірчій власності управителя).
Овердрафт
Одним із різновидів кредитування поточної діяльності підприємств (нефінансових корпорацій) є кредитування у формі овердрафту , під яким розуміється специфічна форма короткострокового кредиту, що надається для покриття тимчасової нестачі оборотних коштів у клієнта з активно-пасивного рахунку, дебетове сальдо за яким визначає надання такого кредиту.
Кредитування у формі овердрафту використовується тільки для фінансування поточного виробництва та обігу, не спрямовується на фінансування інвестицій та відноситься до типу позичок до запитання. Тобто йдеться про кредитування шляхом оплати розрахункових документів клієнта з його поточного рахунку понад фактичний залишок на ньому в межах встановленого банком ліміту. Процес кредитування оформляється кредитним договором між банком та клієнтом. Ліміти за контокорентним кредитом встановлюються в межах дії кредитного договору.
Овердрафт може надаватися як у національній, так і іноземній валюті. Овердрафт в іноземній валюті надається підприємствам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю.
За користування кредитом у формі овердрафту банк стягує з клієнта плату, що складається із відсотків, нарахованих на дебетові залишки такого рахунку, та комісійних платежів (оборотної комісії). Розмір процентної ставки та комісії з овердрафту встановлюється диференційовано залежно від терміну овердрафту та виду валюти.
Нараховуються відсотки щодня у сумі фактичного кредиту овердрафт (дебетове сальдо поточного рахунку) наприкінці дня.
Відсотки по овердрафту погашаються не за кожен випадок кредиту, а у встановлений кредитною угодою строк (який називають контокоррентним періодом), як правило, щомісячно на підставі платіжного доручення клієнта або шляхом договірного списання коштів з поточного рахунку клієнта банком у сумі зобов’язань за відсотками та комісіями. якщо це передбачено договором.
Погашення кредиту у формі овердрафту здійснюється щодня в автоматичному режимі за рахунок грошових надходжень на поточний рахунок клієнта шляхом зменшення дебетового сальдо.
Загалом цей вид кредитування є зручним для клієнта, оскільки він забезпечує можливість оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зобов’язань і вимог. З іншого боку, таке кредитування пов’язане з підвищеним ризиком для банку, що зумовлює підвищений рівень таких платежів, тому активно-пасивний рахунок з овердрафтом відкривається клієнтам, з якими банк має тривалі та міцні відносини та які мають регулярну потребу в банківському кредиті. Цей кредит насамперед надається підприємствам із високою кредитною репутацією.
Інвестиційне кредитування
Інвестиційне кредитування є специфічним видом кредитування, пов’язаним із фінансуванням інвестиційних проектів. Інвестиційне кредитування — це процес надання банком кредитів для реалізації інвестиційних проектів під майбутні доходи, які має отримати підприємство, що створюється (реконструюється) і за рахунок яких забезпечуватиметься повернення кредиту.
Інвестиційне кредитування здійснюється шляхом кредитування прямих інвестиційних заходів чи реальних інвестицій – вкладень в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів (капітальні вкладення).
Найчастіше об’єктом інвестиційного кредитування є інвестиційний проект, змістом якого є заходи щодо проектування, будівництва, придбання технології та обладнання з метою одержання економічної вигоди.
Капітальні вкладення — одне із основних видів інвестицій. Вони здійснюються у формі вкладень коштів у відтворення основних фондів шляхом нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переозброєння підприємств, що діють.
З метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і іноземній валюті для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об’єднуватись у консорціуми.
Консорціумні кредити базуються на тих же засадах, що й інші види банківських кредитів, змінюється лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.
