Ленд-ліз (англ. lend-lease; lend – давати у позику, lease – здавати в оренду) – передача в борг або в оренду озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів та послуг Сполученими Штатами Америки союзникам з антигітлерівської коаліції в період 2-ї світової війни.
Закон про ленд-ліз прийнятий конгресом США 11 березня 1941 р. США відмовилися від надання міжнародних кредитів і віддали перевагу постачання по ленд-лізу, враховуючи негативні уроки міжсоюзницьких боргів, що виникли в результаті 1-ої світової війни і після неї.
Загальна сума поставок за ленд-лізом досягла майже 50 млрд. дол., у т.ч. 30 млрд. – у Велику Британію та країни Британської співдружності націй та 11 млрд. – у СРСР. Постачання по ленд-лізу в СРСР склали менше 4% промислового виробництва СРСР у період війни.
Ленд-ліз використовувався для перерозподілу коштів через держбюджет США на користь американських монополій. Уряд США виступав безпосереднім замовником та платником. Монополії використовували постачання ленд-лізу як підвищення своєї конкурентоспроможності на світових ринках. Так, в угоді щодо ленд-лізу обговорювалося, що Великобританія не могла експортувати англійську продукцію з вмістом понад 10% (за вартістю) сировини, що поставляється США за ленд-лізом.
Уряд США уклав з союзниками низку угод щодо врегулювання розрахунків із ленд-лізу. Знищені та використані під час війни військові матеріали підлягали списанню, матеріали та майно, що залишилися, оплачувались повністю або частково в порядку погашення довгострокового кредиту. Матеріали та обладнання, що залишилися на складах урядових установ США, могли купити в кредит країни, для яких вони були замовлені.
Врегулювання розрахунків із ленд-лізу між США та Великобританією здійснювалося на пільгових умовах. Початкова сума заборгованості – 650 млн. дол – була знижена до 472 млн, що склало менше 2% всіх поставок по ленд-лізу до Великобританії та 8,5% вартості залишків товарів, отриманих до закінчення війни.
15 жовтня 1945 р. було підписано радянсько-американську угоду про постачання в СРСР на умовах довгострокового кредиту обладнання, що було в наявності або замовлено по ленд-лізу. Однак у грудні 1946 р. США односторонньо припинили дію цієї угоди. Після тривалих переговорів про розрахунки з ленд-лізу в 1972 р. укладено угоду, яка визначила для СРСР суму компенсації, значно більшу, ніж для інших країн.
