Кредитні операції є основним джерелом доходу більшість комерційних банків. У структурі активів банків кредитний портфель займає 70-90%. У водночас банківські кредити є і джерелом ризиків, т.к. у разі неповернення позикової заборгованості банк отримує збиток. І як показує практика, банки, які вели агресивну кредитну політику і не дотримувалися правил ризик-менеджменту, опинилися у дуже тяжкому фінансовому становищі, а деякі з них (в т.ч. і дуже великі) збанкрутували.
Зміст:
- Сутність та класифікація кредитних операцій банку
- Кредитний портфель банку
- Порядок організації кредитного процесу у банку
- Кредитний ризик
Сутність та класифікація кредитних операцій банку
Банківський кредит – це позичковий капітал банку в грошовій формі, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання (детальніше читай у статті Принципи банківського кредитування).
Відповідно, поняття кредитних операцій набагато ширше, ніж поняття банківського кредиту, під ними розуміють усі активні операції банку, пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання позик у готівковій або безготівковій формі, у формі обліку векселів тощо), прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поруок, авалей тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів та від свого імені (включаючи андеррайтинг) та будь-яке продовження терміну боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника повернути позичену суму.
Суб’єктами кредитної операції є:
- кредитор, який надає кредити на тимчасове користування;
- та позичальник, який отримав кредит.
Об’єктами кредиту є грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, якими укладається угода позички. У разі ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є кошти як фінансовий ресурс.
Кредит може надаватись як у товарній, так і грошовій формі на засадах повернення, терміновості та платності. Надання банківського кредиту також передбачає дотримання принципів забезпеченості та цільового характеру, що дозволяє забезпечити дотримання головного принципу: збереження основної суми кредиту під час здійснення банком кредитних операцій. Зокрема, забороняється надавати кредит на такі цілі:
- на покриття збитків господарську діяльність позичальника;
- на формування та збільшення статутного фонду клієнта;
- на внесення клієнтом платежів до бюджетних та позабюджетних фондів (хоча в деяких банків є спеціальні кредитні продукти для сплати податків);
- прямо чи опосередковано надавати кредити придбання власних цінних паперів.
Істотною ознакою сучасної системи кредитування є її договірна база. Кредити надаються на підставі укладеного між банком та позичальником кредитної угоди (договору). До укладення кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту або господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити рівень ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).
При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об’єктивних причин та неможливості у зв’язку з цим погасити кредит у строк, встановлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого терміну погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.
Банківські кредити класифікуються за низкою критеріїв: за термінами кредитування, формою надання, способом погашення, рівнем ризику, забезпеченням тощо. Більш детальна інформація щодо цього міститься у статті Класифікація банківських кредитів.
Кредитний портфель банку
Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком із одержання прибутку. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, зокрема прострочених, пролонгованих, сумнівних. Прибутковість та ризик – це основні параметри управління кредитним портфелем банку.
Якість і склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи у банку, оскільки організаційна структура кредитного підрозділи у кожному конкретному банку має особливості. Передумовою створення системи управління кредитними операціями банку є розробка продуманої кредитної політики, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, а також засоби та методи їх реалізації.
Головною метою кредитної політики є формування виваженого та якісного підходу до управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
Для найбільш ефективного використання ресурсів керівництво банку має визначити тип кредитної політики , яка може бути:
- консервативної (обережної) , якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку становить до 30%, що забезпечує прибутковість банку за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому випадку банк втрачає значний сегмент ринку. Таке співвідношення між кредитами та робочими активами краще для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду кредитної роботи;
- помірною — кредитна політика банку, частка кредитів якого у робочих активах перебуває у межах 30-60%. Така політика властива стабільним та надійним банкам, які мають достатній досвід кредитної роботи;
- агресивною є кредитна політика банку, частка кредитів якого перевищує 60% робочих активів. Вона може бути обґрунтованою лише надприбутками і не може бути тривалою.
Однією з основних умов кредитування є встановлення оптимального рівня позичкового відсотка з урахуванням впливу різних факторів (див. Фактори, що впливають визначення ціни кредиту). Основою такого процесу є формування виваженої цінової політики банку. Цінова політика у наданні кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановлення рівня відсоткових ставок за кредитами, тарифами, комісійними, преміями, знижками. Встановлена процентна ставка за кредитом затверджується тарифним комітетом банку, який аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності встановлених тарифів та має вирішити два завдання:
- по-перше, відшкодувати за рахунок процентної ставки всі свої витрати та отримати належний прибуток;
- по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою процентною ставкою, за якою вони хотіли б отримати кредит саме в цьому банку.
Відсоток за надані кредити — це основне джерело доходів комерційного банку, яке має покривати максимальні витрати на позику та містити цільовий прибуток.
Рівень процентної ставки залежить від наступних факторів:
- облікова ставка центрального банку;
- рівень інфляції;
- термін позички;
- вартість залучених ресурсів;
- ризик;
- розмір позички;
- попит на банківські позички;
- качество залога;
- сутність проекту, що кредитується (цільове призначення кредиту);
- витрати на оформлення позички та її моніторинг;
- ставки банків-конкурентів;
- характер відносин між банком та клієнтом;
- норма прибутку за іншими активними операціями банку;
- необхідність отримання прибутку від позикових банківських операцій тощо.
При цьому базовою процентною ставкою за кредитами є облікова ставка центрального банку (використовується як інструмент грошово-кредитного регулювання).
Крім відсоткової ставки, банки також встановлюють і комісійну винагороду (комісію), яка є додатковим елементом ціни банківського кредиту.
Комісія з кредиту покриває витрати банку, пов’язані з оформленням кредиту та контролем за станом обслуговування позичальником заборгованості, перевіркою стану застави або спостереженням за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може оплачуватись окремо або додаватися до відсотка.
Порядок організації кредитного процесу у банку
Процес кредитування банку складається з низки етапів (див. Етапи кредитування).
На підготовчому етапі вивчаються можливості надання кредиту, відбуваються переговори між банком та клієнтом. У процесі переговорів:
- встановлюється мета кредиту, його відповідність кредитній політиці банку;
- здійснюється попередній аналіз можливих ризиків кредитування;
- виявляються джерела коштів на погашення кредиту та сплати відсотків за його використання;
- здійснюється візит до клієнта та на місці оцінюється його фінансовий стан, рівень професіоналізму керівництва, доцільність та законність кредитної угоди;
- підбирається вид кредиту та метод, який є найбільш прийнятним для кредитування.
При цьому слід пам’ятати, що кредити надаються лише на комерційній основі з дотриманням таких умов:
- оцінка установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
- кредитуються лише ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
- позичальник повинен мати власне майно та брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але лише в межах власних коштів та лише клієнтам із стійким фінансовим станом.
Етап розгляду кредитного проекту здійснюється на підставі офіційно поданих до банку документів. Цей етап процесу кредитування починається з подання потенційним позичальником кредитної заявки, яка містить:
- обґрунтоване клопотання, в якому, як правило, йдеться про суму позики, термін користування ним, сутність та економічне обґрунтування кредитованого заходу тощо;
- інші матеріали, перелік яких залежить від обставин. Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, до клопотання додаються установчі документи.
Крім наведених документів, майбутній позичальник на вимогу банку заповнює анкету позичальника за розробленою банком формою, де розкриває додаткові відомості, які цікавлять майбутнього кредитора та формують кредитну справу.
Зібраний пакет документів надходить на розгляд інспектору кредитного відділу, який після власної оцінки кредитоспроможності клієнта передає пакет документів спеціалістам інших відділів (юристу, оцінювачу, спеціалісту служби банківської безпеки) для детальнішої експертизи як установчих документів, так і договорів, контрактів, ділової репутації, предмета застави, наявності компрометуючої інформації тощо. Одночасно оцінюється якість ТЕО чи бізнес-плану, визначається достатність та ліквідність застави. Кредитна оцінка позичальника здійснюється з метою попереднього виявлення можливості та доцільності кредитування позичальника.
Після експертного висновку фахівців пакет документів позичальника надходить на Кредитний комітет банку для ухвалення остаточного рішення щодо доцільності кредитування. Рішення про надання кредиту приймається колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) та оформляється протоколом.
Етап оформлення кредитної документації починається з розробки, погодження та укладання кредитного договору. Спочатку здійснюється структурування кредиту – підготовка до укладання кредитної угоди, яка передбачає узгодження основних параметрів кредиту:
- вид кредиту та термін кредитування;
- сума кредиту;
- способи видачі та погашення кредиту та відсотків за користування ним;
- величина відсоткової ставки.
Після структурування кредиту здійснюється документальне оформлення кредитної угоди, надання позики та формування резерву на відшкодування можливих втрат за наданими позиками.
Після оформлення кредитного договору кожного клієнта заводиться кредитна справа (досьє), де зберігаються всі документи, що стосуються даного позичальника.
Етап використання кредиту полягає у процедурі надання кредиту, його цільового спрямування, нагляду над перебігом кредитної операції, повнотою і своєчасністю повернення позики та сплати відсотків, тобто. здійснюється кредитний контроль та кредитний моніторинг. А саме для надання позик, забезпечення нарахування відсотків та контролю за погашенням кредиту здійснюється відкриття та обслуговування позичкових рахунків, що відображають порядок та строки руху коштів при кредитуванні. Слід зазначити, що банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків:
- Найпростіший позичковий рахунок — найпоширеніша форма банківського термінового кредитування. На ньому може бути лише активне (дебетове) сальдо;
- позабалансовий рахунок, на якому враховуються зобов’язання банку щодо кредитування перед позичальником (невикористані ліміти кредитування, видані гарантії, авалі тощо);
- контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом) – це активно-пасивний рахунок, на якому враховуються всі операції банку з клієнтом. Цей рахунок поєднує позичковий рахунок із поточним і може мати як дебетове, і кредитове сальдо;
- спеціальний позичковий рахунок, який застосовується банком окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позик до запитання.
На етапі погашення заборгованості із позики та сплати відсотків за ним працівники банку перевіряють надходження суми боргу та плати за користування позикою відповідно до графіка, вирішують питання стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов’язань тощо.
Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за користування ним здійснюється у черговості, що встановлюється сторонами під час укладання угоди про надання кредиту.
Крім вище розглянутих етапів можна окремо виділити роботу з проблемними кредитами (див. Прострочення за кредитом), яка зводиться не лише до пошуку можливостей повернення прострочених позик, але й до зменшення кредитного ризику за будь-якими позиками.
Кредитний ризик
Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником суми основного боргу та відсотків, що належать до сплати за користування кредитом у строки, визначені у кредитному договорі. Кредитний ризик сприймається як ймовірність, загроза втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи збільшення витрат у результаті здійснення кредитних операцій.
Кредитний ризик поділяють на індивідуальний та портфельний.
Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів.
Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).
Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості всіх кредитів, що входять у портфель, саме тому визначення портфельного ризику слід проаналізувати ризик всіх його складових. Важливим моментом є ґрунтовний розгляд методів управління кредитним ризиком.
Метод уникнення кредитного ризику – найпростіший і найефективніший спосіб управління, що передбачає ухилення від ризикованої кредитної діяльності. Цей метод обмежений у практичному застосуванні, оскільки призводить до відмови від певних видів кредитної діяльності та відповідно до втрати доходів.
Методи зниження кредитного ризику банку не мають на меті усунення ризику, а лише його зниження та спрямовані на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику. Основними методами зниження кредитного ризику на рівні кредитного портфеля є:
- диверсифікація кредитного портфеля – розподіл кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розрізняють три види диверсифікації: галузеву, географічну та портфельну;
- лімітування – метод управління кредитним ризиком, який полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик;
- резервування – створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків; як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, що надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів.
Докладнішу інформацію про кредитний ризик див. у статтях:
- Кредитний ризик: визначення, сутність та управління
- Оцінка менеджменту позичальника-юридичної особи
- Забезпечення кредиту
- Забезпечення зобов’язань за банківськими кредитами
- Оценка кредитного риска
- Скоринг
- 5 ключових характеристик кредиту
- Ризик позичальника: класифікація рівня ризику
Ключовим завданням банку щодо управління кредитним ризиком є досягнення оптимального рівня прибутковості кредитного портфеля при заданому допустимому рівні втрат від проведення кредитних операцій.
