Імпортозамінна індустріалізація — тип індустріалізації, що передбачає поступову заміну промислових товарів, що ввозяться, продукцією національної промисловості (import substitution). Іншим типом є індустріалізація з опорою експортну орієнтацію (export promotion).
В основі стратегії імпортозамінної індустріалізації лежить ідея про необхідність розвитку національного виробництва, зокрема промисловості, переважного використання місцевих природних та трудових ресурсів, поступової відмови від імпорту низки виробів обробної промисловості, підвищення в експорті частки сировини, що пройшла глибоку технологічну обробку («упорядкування» експорту ).
Найважливішим інструментом імпортозамінної індустріалізації є протекціоністська економічна політика, що передбачає введення високих імпортних мит (effective rates of protection) на товари, попит на які передбачається обмежити на користь місцевої продукції. Тією чи іншою мірою елементи імпортозамінної індустріалізації використовувалися практично всіма державами світу, включаючи розвинені (США, Японія, СРСР та інші). Особливо активно вдавалися до імпортозамінної індустріалізації в країнах, що розвиваються, в 50-70-х рр.. Важлива роль у своїй відводилася державному сектору.
Слабкість національного капіталу вимагає залучення значних іноземних інвестицій. Великі капіталовкладення було створено інфраструктурні галузі: енергетику, освіту, охорону здоров’я, транспорт. В окремих випадках випереджальний розвиток промисловості вимагав перерозподілу внутрішніх накопичень на шкоду сільському господарству.
Здійснення стратегії імпортозамінної індустріалізації дозволило дещо підвищити частку національної промисловості у ВВП та експорті, створити нові робочі місця, домогтися деякого покращення умов життя населення. Проте в останній чверті ХХ ст. все виразніше стали виявлятися негативні аспекти імпортозамінної індустріалізації. Вона призводить до збереження, а іноді і до консервації технологічного відставання, оскільки передові технології та рішення не є, як правило, продуктом національного науково-технічного потенціалу, а ввозяться з найрозвиненіших регіонів світу.
Економічне зростання у державах, що найбільш послідовно проводили політику імпортозамінної індустріалізації, в цілому виявилося істотно нижчим, ніж у країнах, що поставили за мету домогтися зміцнення позицій національних виробників на світовому ринку. Орієнтація на потреби світового ринку в окремих випадках може суперечити задачі задоволення потреб населення своєї країни, проте служить потужним стимулом розвитку національного науково-виробничого потенціалу.
Імпортозамінна індустріалізація вимагає проведення цілеспрямованої та грамотної державної економічної політики. Історичний досвід показує, що розбудова структури національної економіки, що передбачає підвищення частки промисловості у ВВП, є складним і багатогранним процесом, який не можна звести до будь-якого одного типу. Більшого успіху домагалися країни, які забезпечили розумне поєднання орієнтації на експортний розвиток з елементами індустріалізації, що імпортує.
