Фіскальний федералізм — система фінансових відносин суб’єктів ієрархічної структури адміністративно-територіальних утворень, у якій кожен суб’єкт є членом більш ніж однієї освіти. Це поняття, з одного боку, виходить за суто бюджетні рамки, з іншого — не замикається на відносинах між центром і регіонами, включаючи і фінанси муніципальних утворень.
Фіскальний федералізм передбачає надання фінансової допомоги вищими ланками бюджетної системи нижчим у вигляді дотацій, субвенцій. Дотації надаються безоплатно у вигляді певної суми грошей для поповнення доходів та мінімізації бюджетного дефіциту нижчої ланки. Вони не мають суворого цільового призначення. Субвенції – це також грошові суми, що надаються нижчим бюджетам, але мають строго цільове призначення. Цей спосіб регулювання міжбюджетних відносин допомагає нівелювати розбіжності у соціально-економічному розвитку регіонів.
Неподільність основних функцій різних рівнів влади (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, правопорядок однаково важливі і місцевого самоврядування, й у регіону, й у федерації загалом) Демшевського не дозволяє говорити про якусь єдиної моделі фіскального федералізму. Високим ступенем тут відображаються історичні особливості формування державності та національної традиції.
Регіональні та місцеві податки завжди в тій чи іншій формі перебувають під загальнодержавним контролем, щоб держава могла проводити єдину податкову політику, забезпечувати системність податків, керувати їх загальним тягарем, не допускати обмеження доходної бази одних бюджетів за рахунок інших, регулювати механізм перерозподілу частини коштів між бюджетами , запобігати можливим випадкам помилкових рішень на місцях.
У світі використовується дві моделі фіскального федералізму: відповідно з високою та низькою часткою прибуткового податку у бюджетах нижчих рівнів. При цьому в усіх країнах діють системи міжбюджетного регулювання, зумовлені нерівномірністю соціально-економічного розвитку територій, концентрацією доходів та децентралізацією видатків.
Фіскальний федералізм – принцип поділу повноважень між федеральною владою і владою штатів у фінансовій сфері, заснований на першості федерації. Посилення федерального уряду, надання йому розширених повноважень та прав (порівняно зі штатами) були засновані на об’єктивній тенденції до економічної та політичної централізації. Самостійність (автономія) штатів у фінансовій сфері ґрунтується на можливості штатів запроваджувати окремі види податків та зборів, встановлювати ліміт державного боргу для штату, маневрувати фінансовими ресурсами. За федеральним урядом закріплено право здійснення контролю за витрачанням коштів, що спрямовуються до бюджетів нижчих ланок державної влади та бюджети органів місцевого самоврядування.
