Фінансовий лізинг

Фінансовий лізинг (financial leasing) – форма лізингу, характеризується середньо- і довгостроковим характером договорів, у реалізації яких відбувається амортизація повної чи більшої частини вартості майна, яке після закінчення терміну договору перетворюється на власність лізингоодержувача.

Фінансовий лізинг об’єднує всі риси та поняття лізингу, звідси фінансовий лізинг – це вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових коштів у майно, що передається за договором фізичним чи юридичним особам у тимчасове користування (оренду) за певну плату.

Фінансовий лізинг дозволяє фірмам розпочати або розширити справу, впроваджуючи нову техніку, у тому випадку, коли вони не мають коштів для її купівлі, а виробникам обладнання та інших видів майна збувати вироблену продукцію в умовах кризи платоспроможності, що скорочує інвестиційний цикл і сприяє створенню нових робітників місць.

Об’єктом фінансового лізингу може бути будь-які види майна, використовувані підприємницької діяльності (крім земельних ділянок та інших природних об’єктів).

Суб’єктами фінансового лізингу виступають:

• лізингодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює передачу в оренду за договором лізингу, спеціально придбане для цієї мети майно;
• лізингоодержувач – юридична або фізична особа, яка отримує майно у користування за договором лізингу;
• продавець лізингового майна – підприємство-виробник або інша юридична особа (або громадянин), що продає лізингодавцю майно, що є об’єктом лізингу.

Як лізингодавець виступають, як правило, лізингові компанії – комерційні організації (акціонерні товариства або інші організаційно-правові освіти).

Лізингові компанії купують майно для лізингу з допомогою власні кошти, бюджетних ресурсів, але найчастіше – з допомогою кредиту банку (див. Лізинговий кредит), тому більшість лізингових компаній створюються з участю комерційних банків.

Договір фінансового лізингу включає суму та термін дії угоди, розмір орендної плати, процентну ставку, періодичність платежів. Він полягає на повну вартість майна, що передається в оренду, на строк, що дорівнює нормативному терміну його служби або близький до нормативного (після чого майно переходить у власність лізингоодержувача).

Договір фінансового лізингу має відповідати таким вимогам:

• право вибору об’єкта лізингу та продавця лізингового майна належить лізингоодержувачу;
• майно використовується лізингоодержувачем лише з підприємницькою метою;
• майно купується лізингодавцем у продавця лише за умови передачі його лізингоодержувачу;
• сума лізингових платежів за термін дії договору повинна містити повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна у цінах на момент укладання угоди.

У період дії договору юридичне право власності на майно належить лізинговій компанії, а право користування ним – лізингоодержувачу.

За користування лізинговим майном лізингоодержувач перераховує лізингодавцю лізингові платежі, призначені для повного покриття витрат лізингодавця, пов’язаних із виконанням умов договору фінансового лізингу, та отримання лізингодавцем деякого прибутку.

Розмір, метод, форма і періодичність лізингових платежів встановлюються у договорі. Загальна сума лізингових платежів складається з:

1. амортизаційних відрахувань (при фінансовому лізингу вони дорівнюють балансовій вартості обладнання);
2. відсотків за кредитні ресурси, використані лізингодавцем на придбання майна;
3. комісійної винагороди лізингодавцю за передачу майна у лізинг;
4. сум, що виплачуються за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;
5. плати за додаткові послуги лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Якщо майно для лізингу купується лізинговою компанією за рахунок власних коштів або бюджетних асигнувань, до лізингових платежів не включаються відсотки за кредит.

Лізингові платежі включаються у собівартість продукції, вироблену лізингоодержувачем.

Різниця між сумою лізингових платежів та сумою, що відшкодовує вартість лізингового майна, становить прибуток (дохід) лізингодавця.

При договорі фінансового лізингу з дати приймання майна за актом чи іншим документом лізингоодержувач приймає він всі ризики його загибелі, втрати, псування, передчасного зносу тощо. Він зобов’язаний застрахувати майно власним коштом від усіх видів можливої ​​шкоди на користь лізингодавця.

Лізингоодержувач несе всі витрати на утримання лізингового майна, включаючи експлуатаційні витрати, технічне обслуговування, поточний ремонт. Капітальний ремонт проводиться за рахунок коштів лізингодавця.

Фінансовий лізинг може бути внутрішнімколи всі суб’єкти лізингу є резидентами країни, та міжнароднимколи один із суб’єктів фінансового лізингу – нерезидент.

Розрізняють прямий та непрямий міжнародні лізинги. При прямому міжнародному лізингу всі операції здійснюються між підприємствами та організаціями різних країн; при непрямому – лізингодавцем і лізингоодержувачем виступають юридичні особи однієї країни, капітал лізингодавця частково належить іноземним фірмам або фінансовим установам (банкам або лізинговим компаніям).

У світовій економіці лізинг набув широкого розвитку. Наприклад, його у виробничих інвестиціях становить: США – близько 25%, країнах Західної Європи – приблизно 10%.

У СРСР остання хвиля лізингових угод припала на роки 2-ї світової війни, після прийняття програми ленд-лізу, згідно з якою США постачали військову техніку СРСР на умовах лізингу. Відродження інтересу до лізингових операцій у сучасній Україні викликане запровадженням орендних відносин при реалізації програм переведення вітчизняної економіки на ринкові рейки.

Фінансовий лізинг відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» — господарська операція фізичної чи юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передачу орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з наступних умов:

1. об’єкт лізингу передається терміном, протягом якого амортизується щонайменше 75% його первісної вартості за встановленими нормами амортизації, і орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом терміну дії лізингового договору чи момент його закінчення за ціною, визначеної у такому лізинговому договоре;
2. сума лізингових (орендних) платежів із початку терміну оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу;
3. якщо в лізинг передається об’єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом терміну перших 50% амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів повинна дорівнювати або бути більшою за 90% від звичайної ціни на такий об’єкт лізингу, що діє на початок терміну дії лізингового договору, збільшеної у розмірі відсотків, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
4. майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлено на замовлення лізингоодержувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використане іншими особами, крім лізингоодержувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачів специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

(Див. Лізингова операція, Оперативний лізинг, Міжнародний лізинг).