Фінансовий леверидж (фінансовий важіль) – Це ставлення позикового капіталу підприємства до власних коштів, він характеризує ступінь ризику та стійкість підприємства. Чим менший фінансовий важіль, тим стійкіше становище. З іншого боку, позиковий капітал дозволяє збільшити коефіцієнт рентабельності власного капіталу, тобто. одержати додатковий прибуток на власний капітал.
Фінансовий леверидж — це фактор зміни фінансових результатів, що виражається у структурі джерел фінансування та вимірюється, зокрема, як співвідношення позикового та власного капіталів. Якщо частка позикового капіталу в сумі довгострокових джерел велика, говорять про високе значення фінансового важеля і високий фінансовий ризик. За інших рівних умов залучення позикового капіталу завжди супроводжується зростанням фінансового важеля і збільшенням фінансового ризику, уособлюваного з цією фірмою.
Фінансовий леверидж (financial leverage) – фінансовий механізм управління рентабельністю власного капіталу за рахунок оптимізації співвідношення використовуваних власних та позикових фінансових засобів. Для розрахунку ефекту фінансового левериджу застосовується наступна принципова формула:
ЭФЛ = (1 — Снп) * (КРа — ПС) * (ЗК / СК)
де ЕФО -ефект фінансового левериджу, що полягає у прирості рентабельності власного капіталу,%;
Знп – Ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;
КРа – Коефіцієнт рентабельності активів, %;
ПС – Ставка відсотка за кредит (або вартість залучення позикового капіталу);
ЗК – Сума (або питома вага) використовуваного позикового капіталу;
СК – Сума (або питома вага) власного капіталу.
Слід зазначити, що існують численні варіації формули фінансового левериджу, що ускладнюють її за рахунок «податкового очищення», «інфляційного очищення», джерел формування власного та позикового капіталу тощо.
Як видно з наведеної вище формули, вона має три складові, які носять такі назви:
- податковий коректор фінансового левериджу (1 – Снп). Він показує якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку;
- диференціал фінансового левериджу (КРа – ПС). Він характеризує різницю між рівнем рентабельності активів та рівнем ставки відсотка за кредит (або середньозваженою вартістю залучення позикового капіталу);
- коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК/СК). Він характеризує обсяг позикового капіталу, що припадає на одиницю власного капіталу підприємства.
Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти збільшенням ефекту фінансового левериджу для формування структури капіталу.
Так, якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу призводитиме до зростання його ефекту. Відповідно, що вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, то вище за інших рівних умов буде його ефект.
Проте зростання ефекту фінансового левериджу має певні межі. Зниження рівня фінансової стійкості підприємства у процесі підвищення частки позикового капіталу призводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень кредитної ставки з урахуванням включення до неї зростаючої премії за додатковий фінансовий ризик. За певного (високого) коефіцієнта фінансового левериджу його диференціал може бути зведений до нуля (при якому використання позикового капіталу не дає приросту рентабельності власного капіталу). Більше того, в окремих випадках диференціал фінансового левериджу може мати негативну величину, при якій рентабельність власного капіталу знизиться (частина прибутку, що генерується власним капіталом, йтиме на обслуговування позикового капіталу, що використовується, за високими ставками відсотка за кредит). Таким чином, збільшення коефіцієнта фінансового левериджу (тобто залучення додаткового позикового капіталу) доцільно за умови, що його диференціал більший за нуль. Негативне значення диференціала фінансового левериджу веде до зниження рентабельності власного капіталу (у цьому випадку необхідно знизити вартість залучення позикового капіталу, а за відсутності такої можливості відмовитися від його використання).
Розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначити фінансову структуру капіталу з позицій найвигіднішого його використання, тобто. виявити граничну межу частки використання позикового капіталу кожному за конкретного підприємства. Проте розрахунковий показник граничної частки використання позикового капіталу який завжди відповідає менталітету фінансових менеджерів у частині допустимого рівня ризику зниження фінансової стійкості підприємства. З цих позицій поріг граничної частки використання позикових коштів для формування структури капіталу може бути знижений (див. Оптимізація структури капіталу).
