Економічний цикл (Business cycle) – підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Економічний цикл складається з кількох фаз: піднесення, криза, депресія, пожвавлення. Розрізняють довгі економічні цикли, що повторюються кожні 20-25 років, і короткі цикли, що повторюються кожні 5-10 років.
Економічний цикл – природна форма розвитку економіки, коли він зростання виробництва, рівня зайнятості, зростання ВВП змінюється періодами спаду.
Прийнято розділяти такі фази економічного циклу:
- економічний підйом, або економічний бум – Стадія, при якій зайнятість досягає максимальних показників, відбувається найбільший розвиток виробництва товарів та послуг, зростання доходів, розширення попиту;
- економічне стиснення (рецесія) – скорочення виробництва та споживання, зниження обсягів інвестицій, падіння рівня ВВП;
- економічна криза – різке погіршення макроекономічних
показників, коли розвиток зупиняється; - пожвавлення – фаза, що характеризується зростанням обсягу інвестицій, доходів підприємців, зайнятості населення.
По тривалості цикли прийнято розділяти на:
- короткострокові (3-4 роки) – так звані цикли Кітчина;
- середньострокові цикли Жюгляра (6-13 років);
- ритми Коваля (15-20 років);
- хвилі Кондратьєва (40-60 років).
З поняттям економічних циклів тісно пов’язаний термін «акселерація» – прискорення, у якому під час підйому порівняно невеликі інвестиції призводять до суттєвого зростання виробництва та збільшення ВВП. У той самий час ефект акселерації на стадії спаду призводить до ще більш руйнівного ефекту від стиску економіки.
Серед економістів немає єдиної думки щодо причин циклічності. Проте більшість фахівців сходяться у розподілі причин на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх причин належать війни, під час яких відбувається мобілізація економіки, а після закінчення бойових дій найчастіше настає спад виробництва. Іншими зовнішніми факторами можуть бути, наприклад, нафтові шоки, як це сталося у 1970-х роках, коли країни – учасниці ОПЕК уклали угоду з картелью. Тоді внаслідок різкого зростання цін на енергоресурси економіка США знизила обороти більш ніж на 5%. Ще одним зовнішнім фактором можна вважати появу нових технологій – наприклад, початок масового виробництва автомобілів, створення комп’ютерів тощо.
До внутрішніх причин економічних циклів прийнято відносити зміну співвідношення попиту та пропозиції, надмірне зростання товарних запасів тощо.
На сьогоднішній день регулюванням циклів в економіці намагаються займатися центральні банки, змінюючи відповідним чином свою грошово-кредитну політику. Так, наприклад, у періоди, коли економіка виявляється перегрітою, основним інструментом, що на неї впливає, стає підвищення відсоткових ставок. Саме в такий спосіб діяла Федеральна резервна система США на початку 2000-х років.
Навпаки, щоб «витягнути» економіку з рецесії, центральні банки знижують відсоткові ставки, насичуючи ринок дешевшими коштами для інвестування.
Такий підхід до регулювання економіки не бездоганний і викликає критику низки економістів, наприклад, представників австрійської школи. Однак інших реальних засобів протидії циклічності економіки в даний момент не існує або вони рідко використовуються.
З погляду марксистської економічної теорії матеріальною основою циклу є нерівномірність процесів оновлення та розширення основного капіталу. Коли ці процеси набувають масового характеру, якщо вони супроводжуються великими технічними зрушеннями, починається підйом у економіці. Однак настає момент, коли нові вкладення капіталу стають неефективними. Тоді знижується обсяг капіталовкладень, що веде до кризи.
Дж.Кейнс показав, що можливі періоди, коли національні заощадження не перетворюються на накопичення. Можна вважати, що це відбувається наприкінці підйому. Зважаючи на утворення такого розриву між заощадженнями та накопиченням частина виробленої продукції не знаходить збуту, утворюється надвиробництво товарів, яке, у свою чергу, веде до кризи, що проявляється у скороченні виробництва та торгівлі, падінні курсу цінних паперів, зростанні безробіття, зниженні заробітної плати та ін. .У процесі кризи насильницьким шляхом приводяться у відповідність порушені пропорції в економіці, але це відбувається не відразу.
За кризою слідує депресія, яка характеризується застоєм виробництва, що зберігається несприятливою економічною кон’юнктурою. Тільки поступово економіки починають проявлятися ознаки пожвавлення, збільшення капіталовкладень. Надалі пожвавлення переростає у підйом.
Чергування фаз економічного циклу виникло в капіталістичній економіці на початку ХІХ ст. У міру поглиблення міжнародного поділу праці та формування світового господарства із середини ХІХ ст. економічні кризи та цикли стають світовими та охоплюють економіку більшості країн, включаючи колонії. Особливо глибокими були кризи після першої світової війни, у тому числі криза 1929-1933 гг. був найважчим (див. Велика депресія).
Рух економічних циклів – основний чинник, що визначає кон’юнктуру світових товарних ринків. Кризи особливо негативно позначаються стані ринків сировини, ведуть до падіння світових ціни ці товари, і, навпаки, підйом у світовій економіці веде до зростання цін.
Істотний вплив на економічний цикл у сучасних умовах має економічна політика держави як на національному, так і на міжнародному рівні (наради «Великої сімки», діяльність Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду (МВФ) та ін.).
Держави прагнуть проводити політику згладжування циклічних коливань — під час кризи проводять антикризову політику (переважно стимулювання попиту), в умовах піднесення часом стримують економічне зростання, щоб не допустити «перегріву економіки» та розвитку інфляції.
У низці країн, зокрема у Великій Британії, під впливом кризи платіжного балансу проводилася політика «стоп-вперед» (stopgo), яка істотно змінювала хід економічного циклу в цих країнах.
Економічна політика урядів щодо стимулювання чи стримування зростання часто залежить від політичної кон’юнктури, наприклад, президентських виборів у США. Після виборів американська адміністрація часто проводить жорсткі економічні заходи, а з наближенням нових виборів стимулює попит. Така політика останні десятиліття помітно позначається під час економічного циклу США.
Нормальні економічні цикли (від кризи до нової кризи) тривали 10-12 років, іноді 8 років. Але в період між основними кризами в економіці окремих країн, особливо США, з різних причин, у тому числі внаслідок політики держави, виникають проміжні кризи, що характеризуються меншим падінням виробництва та погіршенням інших економічних показників. Вони, як правило, не набувають світового характеру. Ці проміжні чи малі кризи, на думку західних економістів, мають періодичність 40 місяців. Їх називають циклами Кітчина.
Разом про те у літературі визнається існування довгострокових циклів чи циклів Кондратьєва, тривалість яких становить 45-50 років. Такі цикли можуть бути пов’язані з періодичністю великих змін у технологічній основі виробництва, появою нових галузей, що в окремі роки потребує масового нового будівництва. У міру створення нової інфраструктури виробництва, у тому числі в нових галузях, будівельний бум сходить нанівець, що веде до погіршення економічної кон’юнктури та поглиблення звичайних криз. На думку деяких економістів, особлива глибина кризи 1929-1933 років. та відносна глибина кризи 1974-1975 років. пояснюється лише тим, що це кризи, як наслідок розвитку звичайного циклу, збіглися з початком кризового етапу у довгострокових циклах. Падіння темпів економічного зростання у західній економіці з другої половини 70-х років. може бути пояснено, зокрема, тим, що вона була на стадії депресії циклу Кондратьєва.
