Доларизація економіки (dollarization of economy) – “втеча” від національної валюти до долара (та інших іноземних валют); різновид втечі капіталу без перетину кордонів.
Доларизація національної економіки — це заміщення іноземної валютою низки (чи всіх) функцій національної. Йдеться про три основні функції грошей: міри вартості, засоби обігу та засоби накопичення. Заміщення іноземною валютою функцій національної може статися де-юре, тобто. з юридичним наділенням іноземної валюти будь-яким статусом, чи де-факто, тобто. неофіційно, без надання статусу в іноземній валюті. Тому термін «доларизація» в економічній літературі має два змісти: юридичний та економічний. Ці два аспекти означають, що по суті під терміном «доларизація» розуміються два різні явища:
- наділення іноземної валюти особливим статусом офіційної (статусом єдиного законного платіжного засобу – у разі офіційної доларизації (відмова від національної валюти та оголошення іноземної валюти як законний платіжний засіб), або статус іншого легального платіжного засобу – у разі напівофіційної доларизації (функціонування бімонетарної системи)) ;
- економічне витіснення національної іноземної валюти (заміщення іноземною валютою функцій національної). При цьому економічне витіснення національної іноземної валюти матиме місце у всіх випадках. У разі офіційної та напівофіційної доларизації заміщення іноземною валютою функцій національної відбувається з «подачі» уряду, а у разі неофіційної доларизації носить тіньовий характер.
Доларизація економіки викликається комплексом об’єктивних та суб’єктивних причин, що складаються в країні. Основні фактори доларизації економіки:
- нестабільність економічного та політичного становища країни;
- загроза потрясінь;
- інфляція;
- коливання валютного курсу;
- слабкість національної валюти, недостатньо забезпеченою ліквідною товарною масою;
- недовіра населення до своєї валюти.
Доларизація економіки здійснюється у формі купівлі населенням та господарюючими суб’єктами доларів (та інших іноземних валют) з метою збільшення доходу на свій капітал, захисту його від ризиків, більш вигідного та надійного розміщення та інвестування.
Оцінити обсяги застосування доларів у внутрішній господарських та фінансовий оборот країни складно, т.к. ці інвалютні потоки часто мають незаконний характер, обслуговують тіньову економіку і не відображаються в офіційній статистиці.
Доларизація економіки має тяжкі наслідки. Переміщення доходів населення та суб’єктів господарювання у сферу валютних операцій підриває інвестиційний процес та економічне зростання, завдає шкоди держбюджету, зменшуючи податкові надходження. В результаті доларизації економіки грошові накопичення не використовуються для вкладення реального сектора економіки. Купівля доларів означає сутнісно надання кредиту США.
Доларизація економіки викликає розлад грошово-кредитної та фінансової системи країни. Національна валюта частково поступається своїми фінансовими функціями долару. Накопичені населенням та господарюючими суб’єктами долари (так зване заміщення активів) є потенційно відкладеним попитом на національну валюту, що є інфляційним фактором. Доларизація економіки посилює недовіру до національної валюти.
Доларизація економіки – глобальне явище, яке породжується кризовою ситуацією країни. Наприклад, цей процес охопив країни Західної Європи після 1-ї та 2-ї світових воєн. У січні 2000 р. Еквадор, перебуваючи у стані глибокої політичної та економічної кризи, здійснив повну доларизацію економіки, прийнявши долар США як законний платіжний засіб. У важких умовах початку ринкової економіки доларизація економіки охопила пострадянський простір у 90-х гг. Долари крім обслуговування експортно-імпортних операцій стали використовуватися і у внутрішньому платіжному обороті, хоча офіційно заборонено обіг та використання іноземних валют як платіжний засіб.
Протидія доларизації економіки залишається важливим напрямом валютної політики пострадянських країн. Проте, як свідчить світовий досвід, досягти цієї мети неможливо лише адміністративним шляхом. Для подолання доларизації економіки необхідні:
- поетапна програма оздоровлення економіки;
- ефективне регулювання інфляції та валютного курсу;
- зміцнення державності та фінансово-банківської системи;
- відновлення довіри населення до національної валюти;
- надання гарантій щодо вкладів у національній валюті та використання грошових накопичень для інвестицій у національну економіку.
У світовій практиці застосовують як ринкові, і адміністративні методи регулювання економіки з її дедолларизации.
Доларизація буває:
- офіційною;
- напівофіційний;
- неофіційною.
Офіційна чи повна доларизація (official or full dollarization) — це законодавчо оформлене визнання урядом держави виняткового чи пріоритетного статусу іноземної валюти як законний платіжний засіб стосовно національної валюти. Як правило, у разі офіційної доларизації країна не володіє національними банкнотами та монетами. Однак вона може випускати власні монети, які відіграють допоміжну роль і полегшують розрахунки готівкою.
Країни з офіційно доларизованою економікою можуть як законний платіжний засіб використовувати різні іноземні валюти. Наприклад, долар США офіційно використовують сім суверенних держав (Панама, Еквадор, Сальвадор, Палау, Маршаллові Острови, Федеративні Штати Мікронезії, Східний Тимор), п’ять підконтрольних США територій (Гуам, Північні Маріанські Острови, Пуерто-Ріко, Американські Віргінські Острова ), три британські заморські території (Британські Віргінські Острови, Теркс та Кайкос, Британська Заморська Територія в Індійському Океані). При цьому Панама, Сальвадор та Еквадор також карбують власні монети.
Крім долара США, ще близько двадцяти офіційно доларизованих економік використовують євро (суверенні держави Андорра, Ватикан, Косово, Монако, Сан-Марино, Чорногорія, а також заморські департаменти та провінції Франції), швейцарський франк (Ліхтенштейн), австралійський долар (суверенні держави). Науру, Тувалу, а також три підконтрольні Австралії території), новозеландський долар (три самоврядні території Нової Зеландії та Британська заморська територія острова Піткерн), данську крону (самоврядні території Данії, Гренландія та Фарерські острови), турецьку ліру (невизнана) ін.
Напівофіційна доларизація (Semiofficial dollarization) характерна для країн, у яких функціонує бівалютна або бімонетарна система (bimonetary system). Відповідно до визначення Міжнародного валютного фонду (МВФ), у напівофіційно доларизованих країнах іноземна валюта вважається «іншим легальним платіжним засобом», тобто. іноземна валюта широко використовується в економіці, але при цьому вона обов’язково виступає другорядним платіжним засобом по відношенню до національної валюти. На практиці у напівофіційно доларизованих країнах іноземна валюта переважає як валюта банківських вкладів, однак заробітна плата, податки та повсякденні витрати «котуються» лише у національній валюті. Сьогодні налічується понад десять країн з напівофіційно доларизованою економікою: Багами, Бутан, Бруней, Гаїті, Камбоджа, Сан-Томе та Прінсіпі, Лесото, Ліберія, Намібія, коронні володіння Великобританії острів Мен та Нормандські острови (володіння Гернсі та Джерсі).
Офіційна і напівофіційна доларизація характерна для низки країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.
Значно ширше поширена неофіційна, або тіньова, доларизація (unofficial or shadow dollarization), яка властива як більшості країн і країн із перехідною економікою, а й розвиненим країнам. У разі неофіційної доларизації національна валюта використовується в основному для здійснення невеликих угод та офіційних платежів (податки, збори, мита тощо), тоді як іноземна валюта відіграє ключову роль у проведенні великих операцій та накопиченні заощаджень.
Неофіційна доларизація також називається частковою, або фактичною, що означає, що у разі неофіційної доларизації іноземна валюта частково замінює функції національної. Ключова відмінність неофіційної доларизації від напівофіційної полягає у відсутності законодавчо закріпленого статусу іноземної валюти як інший легальний платіжний засіб. У разі неофіційної доларизації йдеться про фактичне (економічне) витіснення національної іноземної валюти.
