Данина (Споріднено др.-інд. danam і лат. donum – пожертвування) – натуральний або грошовий побор, що накладається переможцем на переможених. Іноді данина сплачувалася також при наближенні ворожого війська з метою відкупитись, уникнути захоплення та розграбування. Нерідко сильна держава обкладала данини своїх молодших союзників — васальні держави. Зокрема, так часто надходила давньоримська держава.
У період об’єднання розрізнених племен під владою одного племінного вождя (князя) та формування феодальної держави данина набуває нового значення – податок, що стягується з населення. Пізніше, коли право збору податку було надано дружинникам, духовенству, світським феодалам, данина трансформувалася у феодальну ренту.
На Русі данина відома з ІХ ст. Князі обкладали підпорядковані племена даниною (грошима, натурою, переважно хутром, медом, воском та інше). Основним джерелом доходів князівської скарбниці була данина. Це по суті спочатку нерегулярний, а потім все більш систематичний прямий податок. Князь Олег, утвердившись у Києві, зайнявся встановленням данини із підвладних племен. Як повідомляє історик С.М. Соловйов, «деякі платили хутрами з диму, або житла, деякі з капелюха від рала» . Під капелюхом, мабуть, слід розуміти іноземні, головним чином арабські, металеві монети, які тоді зверталися на Русі. “Від рала” – тобто з плуга або сохи.
Князь Олег встановив данини ільменським слов’янам, кривичам та мері. У 883 р. він підкорив древлян і наклав данину: чорною куницею з житла. Наступного року, перемігши дніпровських жителів півночі, зажадав з них данину легку. Легкість оподаткування переслідувала далекосяжні політичні цілі. Мешканці півночі, які раніше платили данину хазарам, не чинили сильного опору дружині Олега. Це оподаткування виявилося їм легше, ніж у часи залежності від хозар. Про це довідалися радимичі, що жили на берегах річки Сожі, і без опору стали сплачувати данину київському князеві, який захистив їх від хозар. Останнім вони платили по два шляга від рала, а тепер стали платити по одному капелюху. Тоді ж з’являються відомості про російську гривню. Населення Новгорода зобов’язане було щорічно платити князю 300 гривень. Це був цільовий збір на утримання найманої дружини для оборони північних кордонів. Гривнею називався зливок срібла різної форми, зазвичай довгастої, який служив найбільшим міновим знаком на Русі аж до XIV ст.
Данина стягувалась двома способами: «полюддям», коли князь з дружиною об’їжджав підвладні території, що містили князя та його двір при зборі податків, та «повозом», коли васали самі привозили данину.
У XIII-XV ст. російські князівства виплачували данину («вихід») Золотий Орді. З утворенням єдиної російської держави данина межі XV–XVI ст. стала обов’язковим податком з чорносошених та палацових селян та посадських людей. Данина скасована 1679 р. після об’єднання найважливіших прямих податків на один – стрілецькі гроші, що йшли утримання постійної піхоти – стрільців.
У деяких країнах (Англії, Франції, Болгарії та інших), в міру асиміляції завойовників у середовищі підкореного народу, данина поступово трансформувалася у феодальний оброк та державний податок. У той самий час навіть у ХХ столітті після світових воєн на переможених накладалися виплати, подібні до дані: контрибуція і репарація.
