Банкасюранс (Bankassurance) – страхування, яке проводиться комерційними банками (крім страхування банківських депозитів).
Термін «банкасюранс» виник у 70-х роках мови у Франції і позначав собою продаж страхових послуг через банківську мережу поширення. Антонім банксюрансу є термін «асюрбанкінг» (фр. assurbanking) – це ситуація, коли банківські послуги надаються і поширюються через канали страхових компаній.
У країнах Західної Європи та США банкосюранс є вторгнення комерційних банків у сферу страхування (переважно особистого страхування) і виявляється у придбанні вже функціонуючих страхових компаній або (якщо це дозволено законодавством) організації системи продажу полісів через розгалужену мережу банківських філій та відділень.
Розвиток особистого страхування відображає концепцію ролі комерційного банку для приватної клієнтури, як «фінансового супермаркету», де кожен клієнт може задовольнити не лише потреби в банківському обслуговуванні (поточному рахунку, накопичувальному вкладі, обміні валюти тощо), у фінансовому консалтингу, але та страховий інтерес.
Формою банкосюранс є створення банківських трастів. Банкасюранс сприяє поліпшенню банківської ліквідності та відображає тенденцію до універсалізації банківської діяльності в індустріально-розвинених країнах, посилює конкуренцію на страховому ринку.
Банкасюранс — це угода за якої банк та страхова компанія утворюють партнерство з метою продажу страховою компанією своїх продуктів клієнтам банку. У цьому партнерстві співробітники банку стають точкою продажу та точкою контакту для клієнта. Співробітники банку отримують від страхової компанії всебічну інформаційну, технічну та маркетингову підтримку з продукту, тренінги з продажу тощо. Страхові поліси обробляються та керуються страховою компанією.
Подібне партнерство є вигідним для обох сторін. Так, банки отримують додатковий дохід (комісійну винагороду) за рахунок продажу страхових полісів, тоді як страхові компанії розширюють обсяг реалізації страхових продуктів без необхідності залучення страхових агентів або страхових брокерів.
У світовій практиці виділяють дві ключові моделі побудови банкосюрансу:
- інтегрована модель;
- неінтегрована модель.
Інтегрована модель банкосюранс – Це модель, в якій страхова діяльність тісно інтегрована з процесами банку. Страхова премія зазвичай збирається банком, зазвичай, прямим дебетом з рахунку клієнта, відкритого цьому банку. Введення нових бізнес-даних здійснюється у відділеннях банку, а робочі процеси між банком та страховими компаніями автоматизовані. Найчастіше управління активами здійснюється дочірньою компанією з управління активами банку.
Страхові продукти поширюються співробітниками відділення банку, які за необхідності отримують підтримку спеціалізованих страхових консультантів по складним страховим продуктам. Продукти страхування життя повністю інтегровані в ряд ощадних та інвестиційних продуктів банку, і тенденція полягає в тому, що співробітники відділення продають дедалі більшу кількість страхових продуктів, які стають віддаленішими від основного бізнесу.
Продукти – це середньострокові та довгострокові інвестиційні продукти з податковими пільгами. Вони розроблені спеціально для каналів банківського обслуговування для задоволення потреб галузевих консультантів з погляду простоти та подібності до банківських продуктів. Зокрема, ці продукти часто мають страховий компонент із низьким рівнем ризику.
Відділення банку отримують комісійні продаж продуктів страхування життя. Частина комісій може бути виплачена співробітникам відділення у вигляді комісійних або бонусів, що ґрунтуються на досягненні цілей продажу.
Неінтегрована модель банкосюранс. У багатьох країнах на вибір бізнес-моделі впливають регулюючі обмеження (наприклад, мінімальна кваліфікація, потрібна для продажу страхових продуктів, тип продуктів, дозволених банками на продаж або характер взаємовідносин між банками та страховими компаніями).
Наприклад, продаж продуктів страхування життя співробітниками відділення обмежена регуляторними вимогами, оскільки більшість інвестиційних продуктів можуть продаватися лише уповноваженими фінансовими консультантами, які отримали мінімальну кваліфікацію. Тому банки створюють мережу фінансових консультантів, уповноважених продавати «регульовані» страхові продукти. Вони зазвичай діють як цільові агенти та продають виключно продукти, що випускаються власною страховою компанією або її бізнес-партнером.
Проактивний підхід використовується для створення потенційних клієнтів для фінансових консультантів із клієнтської бази, у тому числі за допомогою розсилок та телемаркетингу. Дедалі більше уваги приділяється розвитку відносин із великою кількістю клієнтів, які рідко чи будь-коли відвідують відділення банку.
