Банк як елемент кредитної системи країни

Сутність банку

Сутність банку проявляється у його специфічних рисах, які відрізняють банк з інших економічних інститутів. Особливостями банківської діяльності є таке:

• у структурі ресурсів банків переважають залучені та позикові кошти;
• надзвичайна мінливість функціонування фінансових ринків спричинена як економічними, так і політичними, соціальними та іншими причинами, що зумовлює необхідність проведення співробітниками банку постійної аналітичної роботи та потребує високої оперативності у проведенні операцій;
• необхідність працювати з клієнтами, які представляють практично всі галузі народного господарства, суперечливі інтереси та цілі яких треба узгоджувати на різних ринках, за всіма існуючими фінансовими інструментами та різними валютами;
• нематеріальний характер банківських продуктів та необхідність участі практично всіх підрозділів банку у виробництві кожного такого продукту.

Отже, банк — це підприємство, яке виготовляє особливий (специфічний) продукт.

Особливостями банківського продукту, порівняно з іншими продуктами матеріальної сфери виробництва, є:

• банківські продукти не набувають безпосередньо матеріального втілення у традиційному розумінні;
• банківський продукт не можна складувати, виробляти про запас;
• відносини з банком мають переважно довгостроковий характер;
• нерозривність процесу виробництва та використання банківського продукту;
• оперування з грошима у різних формах: готівкою, безготівкою.

Згідно з чинним законодавством, банк — це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесено до Державного реєстру банків.

Класифікація комерційних банків

Головними фінансовими посередниками у роботі банківської системи виступають комерційні банки , які класифікуються за певними ознаками.

За формою власності банки бувають:

• державні;
• приватні.

За організаційною формою виділяють:

• громадські акціонерні товариства (ПАТ);
• Кооперативні (пайові) банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків учасників до статутного фонду. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше ніж 50 осіб. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Слід зазначити, що організаційна форма банків регламентується законодавством кожної країни, тому можуть бути відмінності. Зокрема у низці країн банки функціонують у вигляді товариства з обмеженою відповідальність, як приватні банки або як акціонерні товариства закритого типу.

За походженням капіталу розрізняють такі види банків:

• банк із національним капіталом;
• банк із іноземним капіталом — банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить щонайменше 10%;
• банк із 100-відсотковим іноземним капіталом.

За характером спеціалізації банки класифікуються на:

1. Універсальні банки виконують всі види банківських операцій, обслуговуючи всіх клієнтів, незалежно від галузевої власності.
2. Спеціалізовані банки здійснюють один або кілька видів банківських операцій. Критерії спеціалізації:
   • функціональна спеціалізація (інноваційні, інвестиційні, облікові, ощадні, іпотечні, клірингові банки);
   • галузева спеціалізація (будівельні, енергетичні, зовнішньоторговельні, соціального розвитку, промислові);
   • клієнтська спеціалізація (біржові, споживчий кредит, комунальні);
   • територіальна спеціалізація (регіональні, міжрегіональні, міжнародні).

За рівнем організації розрізняють:

• Одиничний (відокремлений) банк — немає у своєму складі інших
  юридичних (філій) і пов’язані з участю банківському холдингу.
• Банківська група — група юридичних, у якій одна особа (головний банк) керує іншою (іншими) юридично самостійною особою (філією), яка є частиною головного банку.
• Банківське об’єднання – засноване на системі взаємної участі в капіталі або на договірних відносинах з метою координації та узгоджених дій, підвищення ефективності роботи (холдинги, концерни, асоціації).

За масштабом операцій банки поділяються на:

• Роздрібні акумулюють кошти численних клієнтів,
  невеликі за обсягом.
• Оптові обслуговують невелику кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

За розміром статутного капіталу банки класифікуються на:

• малі;
• середні;
• великі;
• великі.

Мінімальний розмір статутного капіталу банків встановлюється законодавчо (див. Капітал банку).

Якщо банк створюється у вигляді громадського акціонерного товариства (відкритого типу), його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється громадське розміщення акцій за умов їх вільного подальшого обращения. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25%.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється банком-емітентом самостійно або через андеррайтера, який уклав з емітентом договір про андеррайтинг.

Кооперативні банки формують свій статутний капітал за рахунок внесків пайовиків, при цьому за кожним із них зберігається право власності на його частку в капіталі.
Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється через грошові внески. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній валюті, що вільно конвертується (ВКВ) або в гривнях. Збільшення статутного капіталу банку досягається шляхом випуску нових акцій, підвищення номінальної вартості акцій (паїв) чи обмін облігацій ними. Джерелами збільшення статутного капіталу банку є внесення додаткових вкладень учасниками, а також дивіденди, що спрямовуються на його збільшення у разі ухвалення рішення вищим органом управління банком про капіталізацію прибутку (реінвестування дивідендів).

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути меншим від мінімального розміру, встановленого чинним законодавством. Зменшення статутного капіталу здійснюється за рахунок зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу їхньої частини у власників з метою анулювання.

Формуючи власний капітал, слід враховувати існуючі обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадних) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% регулятивного капіталу банку. До складу власного капіталу також входять резервний капітал та інші спеціальні фонди та резерви.

Структура управління банком

Структура управління банком включає:

• органи управління банку , якими є загальні збори учасників, наглядова рада, правління (рада директорів) банку;
• органи контролю банку , до яких належить ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Вищим органом управління акціонерного банку є загальні збори акціонерів, а кооперативного – загальні збори учасників.

Збори вирішують стратегічні завдання діяльності банку:

• визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;
• обрання та відкликання голів та членів наглядової ради та ревізійної комісії;
• внесення змін та доповнень до статуту банку;
• затвердження річних результатів діяльності банку, зокрема дочірніх підприємств, і навіть розподіл прибутку;
• зміна розміру статутного капіталу;
• затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
• ухвалення рішення про припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу;
• інші питання, що віднесені до компетенції загальних зборів учасників статутом банку.

Загальні збори скликаються щороку пізніше, як за місяць після складання балансу банку за звітний рік.

Вищим органом управління державного банку є наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю правління з метою збереження залучених у вклади коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та захищає інтереси держави як акціонера, не втручаючись у операційну діяльність банку.

Вищий орган управління будь-якого банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом управління акціонерних банків недержавної форми власності є правління, а кооперативних пайових банків, що діють сьогодні в Україні, — рада директорів.

Правління банку (рада директорів) діє з урахуванням затвердженого загальним зборами учасників чи наглядовою радою банку становища і вирішує питання поточної діяльності, які стосуються виняткової компетенції загальних зборів учасників. Цей виконавчий орган діє від імені банку та підзвітний загальним зборам учасників та наглядовій раді. Керує роботою виконавчого органу голова правління (голова ради директорів), який обирається чи призначається відповідно до статуту банку та має право представляти банк без довіреності.

Виконавчим органом Національного банку України є правління, повноваження якого визначаються статутом. Кандидатури голови та членів правління державного банку обов’язково погоджуються з Національним банком України.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійна комісія та служба внутрішнього аудиту.

Завданнями ревізійної комісії є:

• контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність;
• розгляд звітів внутрішнього та зовнішнього аудиторів, підготовка відповідних пропозицій та винесення їх на розгляд загальних зборів, наглядової ради банку, а в державному банку — наглядової ради;
• підготовка висновку за річними звітами та балансами банку, без якого вищий орган управління не має права затверджувати фінансовий звіт банку.

Служба внутрішнього аудиту є органом оперативного контролю наглядової ради банку, яка виконує такі функції:

• стежить за поточною діяльністю банку;
• контролює дотримання законів, нормативно-правових актів Національного банку України та рішень органів управління банку;
• перевіряє результати поточної фінансової складової діяльності банку;
• аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, виявляє випадки перевищення повноважень посадовими особами банку;
• надає спостережній раді висновки та пропозиції щодо результатів перевірок;
• інші функції, пов’язані з наглядом та контролем над діяльністю банку.

Служба внутрішнього аудиту підпорядковується наглядовій раді банку та звітує перед ним.

Функціонування банку також передбачає створення функціональних підрозділів та служб банку. Незалежно від виду банку, його масштабу, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій всі банки обов’язково створюють функціональні підрозділи, які виконують базові банківські операції. Так, виконання депозитних операцій та операцій з кредитного та розрахунково-касового обслуговування вимагає створення всіма банками депозитних та кредитних підрозділів, підрозділів з питань аналізу та управління ризиками та підрозділів, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють комітети, що постійно діють (див. Органи управління ризиками в банку), зокрема:

1. кредитний комітет , який щомісяця оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
2. комітет з управління активами та пасивами , який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів та приймає рішення щодо політики процентної маржі, розглядає питання відповідності строків активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення виникаючих дисбалансів за строками;
3. тарифний комітет , який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з операційних доходів.

Крім підрозділів, які виконують базові банківські операції та забезпечують управління ризиками, у банківських установах створюється ціла низка інших підрозділів: валютних операцій, операцій з цінними паперами, з управління філіями, з аналізу та прогнозування діяльності банку, маркетингових досліджень тощо.

Також банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, які безпосередньо не виконують банківські операції, але їхнє функціонування забезпечує нормальну діяльність банківської установи. Це бухгалтерія, підрозділи роботи з персоналом, фінансові, юридичні, адміністративно-господарські підрозділи, ІТ-підрозділи тощо.

Принципи діяльності комерційних банків

Усі комерційні банки здійснюють свою діяльність виходячи з певних принципів, тобто основних правил, установок їхньої діяльності.

Комерційні банки є суб’єктами підприємницької діяльності, що передбачає самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з надання послуг з метою досягнення економічних та соціальних результатів та отримання прибутку. Відповідно основним принципом, у якому базується діяльність комерційних банків, є повна економічна самостійність .

Економічна самостійність передбачає:

• самостійне формування програми діяльності банку, визначення стратегії та тактики свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави;
• вільний вибір клієнтів та вкладників;
• встановлення цін відповідно до законодавства, тобто самостійне встановлення відсоткових ставок за депозитами та кредитами, розмірів тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо;
• вільне наймання працівників;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків та платежів, встановлених законодавством.

Прибуток банку, що залишається у його розпорядженні, розподіляється відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Економічна відповідальність комерційного банку не обмежується його поточними доходами, а поширюється і його капітал. За своїми зобов’язаннями комерційний банк відповідає всіма його коштами і майном, куди може бути накладено стягнення. Весь ризик своїх операцій комерційний банк перебирає.

Важливим принципом діяльності комерційного банку є робота в межах реально існуючих ресурсів . Це означає, що комерційний банк повинен забезпечувати як кількісне відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, а й домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів.

Комерційний банк, розміщуючи кошти на активи, постійно стежить, щоб терміни вкладень у активи відповідали термінам залучення коштів у пасиви. Тобто короткострокові пасиви розміщуються у короткострокові активи; довгострокові пасиви розміщуються у довгострокові активи. Тому, якщо банк залучає кошти головним чином короткі терміни, а вкладає в довгострокові позички, його ліквідність стає під загрозою.

Ще один принцип полягає в тому, що взаємини комерційного банку зі своїми клієнтами будуються на комерційній основі .

І останній принцип роботи комерційного банку у тому, що регулювання своєї діяльності може здійснюватися лише непрямими економічними (а чи не адміністративними) методами . Держава визначає лише «правила гри» для комерційних банків, але може давати їм директивних наказів.

Банківські операції

Відповідно до чинного законодавства надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування) мають право виключно банки на підставі банківської ліцензії. При цьому під банківськими послугами по суті розуміють банківські операції .

За економічним змістом та порядком відображення операцій банку в балансі виділяють:

1. Базові (балансові) операції (банківські послуги) :
   • пасивні операції – це операції банку щодо формування ресурсів для проведення активних операцій. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позикових (недепозитних) ресурсів. Пасивні операції банку щодо мобілізації власних ресурсів формують власний чи балансовий капітал банку. Операції з мобілізації залучених та запозичених ресурсів формують зобов’язання банків перед його вкладниками, кредиторами та інвесторами. Оскільки за вартістю активи балансу збігаються з пасивами, балансовий капітал банку окреслюється залишкова вартість активів з відрахуванням зобов’язань.
   • активні операції – це операції банку з розміщення мобілізованих ресурсів у депозити, кредити, цінні папери, основні засоби та товарно-матеріальні цінності та інші активи з метою отримання доходу. Активні операції банку здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто в межах залишку коштів на кореспондентських рахунках ностро, відкритих у Національному банку України та в банках-кореспондентах (при проведенні операцій у безготівковому порядку), а також у межах залишку коштів у касі банку (Під час проведення операцій з готівкою).
2. Додаткові (позабалансові) операції (фінансові послуги) — це комісійно-посередницькі операції, які є супровідними для здійснення основних банківських операцій та спрямовані на задоволення потреб клієнтів та збільшення доходів банку. Серед них важливе місце належить гарантійним, посередницьким та іншим подібним операціям. Такі операції враховуються над балансі, але в позабалансових рахунках і називаються нетрадиційними послугами (під традиційними послугами розуміють виконання базових (основних) операцій, розглянутих вище).

Ліцензування банківської діяльності

Ліцензування є елементом державного регулювання банківської діяльності: банківські операції можуть здійснювати лише ті юридичні особи, які отримали відповідний дозвіл на їхнє проведення від уповноваженого органу.

Питання щодо можливості видачі банківської ліцензії розглядається спочатку територіальним управлінням НБУ за місцем реєстрації банку на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують дотримання таких встановлених вимог:

• наявність повністю оплаченого зареєстрованого підписного капіталу банку;
• забезпеченість банку необхідним обладнанням, комп’ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв’язку;
• відповідність приміщення банку вимогам НБУ;
• наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), які мають відповідну освіту та досвід для управління банком.

На підставі банківської ліцензії банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання таких банківських послуг (операцій):

• залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних та фізичних осіб;
• відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;
• розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.