Зовнішні ефекти, екстерналії (англ. externalities) – види додаткової економії чи додаткових витрат, які залежить від діяльності цього підприємства, але впливають її результати. Наприклад, якщо при будівництві металургійного заводу «заощадять» на пристрої оборотного водопостачання, це здорожчить продукцію, розташовану нижче по річці хімічного заводу, оскільки вимагатиме додаткових витрат на водоочищення (external diseconomies). Побудова доріг для промислового комплексу позитивно позначиться на доходах прилеглих до нього сільськогосподарських підприємств і фермерів, бо й їхні авто поїдуть цими дорогами (external economies).
Подібні зовнішні ефекти називають ефектами сусідства (neighbourhood effects) або технологічними ефектами (technological external effects) на відміну від таких ринкових явищ, як вплив на господарюючий суб’єкт з боку змін, що не залежать від нього, на товари, що купуються, або продукцію, що продається (так звана зовнішня грошова економія – pecuniary economy).
Зовнішні ефекти — це витрати чи вигоди від ринкових угод, які не відображені в цінах. Ці ефекти виявляються внаслідок виробництва чи споживання благ. Розрізняють приватні, зовнішні та суспільні витрати та вигоди.
Зовнішні ефекти, що ведуть до зниження корисності будь-якого споживача, або випуску будь-якої фірми, називаються негативними (перевиробництво блага з негативним зовнішнім ефектом), а якщо до збільшення, то такі ефекти називаються позитивними. При позитивному зовнішньому ефекті благо недотворюватиметься з позитивним зовнішнім ефектом.
За напрямом дії зовнішні ефекти можуть бути поділені на такі форми: виробничі, споживчі та змішані.
За характером на суб’єкт: технологічні (наслідки економічної діяльності, які охоплюються ринковими процесами) і фінансові (результат зміни ціни чинники виробництва).
За ступенем впливу: граничні та інтрамаржинальні.
За характером наслідків: «Парето-несуперечливі» і «Парето-суперечливі».
За способами трансформації зовнішніх ефектів: зовнішні ефекти, які можуть бути усунені лише під впливом держави або шляхом переговорів між виробником та одержувачем зовнішнього ефекту.
В економічній теорії зовнішні ефекти (являючись позаринковими факторами, оскільки ринки так званих колективних благ – чистого повітря, води, тиші тощо відсутні) розглядаються як фактори, що порушують конкурентну рівновагу економіки та таким чином знижують її ефективність .
Найактивніше вивчаються технологічні зовнішні ефекти, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища в результаті виробничої діяльності та які виявляються за допомогою екологічного аудиту та екологічного обліку на підприємствах. Відповідні ідеї покладено основою так званої економічної екології. Якщо один суб’єкт господарювання забруднює середовище, в якому функціонує інший суб’єкт господарювання, виникає питання про відповідальність і відшкодування збитків. У розробку теоретичних основ такої відповідальності та відшкодування збитків зробили внесок А. Маршалл, А. Пігу, Р. Коуз, Дж. Бьюкенен та інші найбільші економісти. Зокрема, згідно з «теоремою Коуза» (Coase’s theorem) при чіткому визначенні прав власності сторони можуть дійти згоди про відшкодування збитків або іншого перерозподілу ресурсів (тобто інтерналізації зовнішніх ефектів).
На цій основі розвиваються (зокрема, за «Кіотським протоколом», прийнятим на зустрічі представників 160 країн у грудні 1997 р. у Кіото, Японія, про скорочення викидів діоксиду вуглецю та інших парникових газів промислово розвиненими країнами за період 2008–2012 рр. до рівня в середньому на 5% нижче за показники 1990 р. ринки прав (реалізованих квот – tradable permits – тощо) на забруднення (pollution rights), а також системи екологічних податків і штрафів, оскільки не всі зовнішні ефекти піддаються безпосередньому впливу ринкового механізму. Це один із тих випадків, коли в реальній ринковій економіці, як би вона не була вільна, потрібне державне регулювання. Облік та компенсація зовнішніх ефектів відновлюють порушений конкурентний стан економіки.
