Золотий пул (gold pool) – міжнародне об’єднання центральних банків 8 країн (Англія, ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, США) з метою підтримки ціни золота на Лондонському ринку золота (див. Ринок золота) та курсу долара США. Намагалося стабілізувати ціну золота на лондонському ринку золота на рівні близькому до офіційної ціни (35 дол. за тройську унцію), регулюючи через Банк Англії купівлю-продаж золота за допомогою державних золотих запасів.
Золотий пул — неофіційне об’єднання, або «джентльменська угода», досягнута восени 1961 р. між США та сімома основними промислово розвиненими країнами Західної Європи (Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Нідерланди, Швейцарія та Великобританія), що передбачало, що братимуть участь у певних розмірах в інтервенції на Лондонському ринку золота з метою стримування коливань цін золота в розумних межах. Банк Англії був призначений операційним агентом із повноваженнями використати золото країн-учасниць пулу, утвореного шляхом внесення встановлених квот, причому частка США становила 50% резервів консорціуму.
Золотий пул було сформовано 1962 р. з допомогою квот країн-членів, які були зобов’язані відшкодовувати Банку Англії золото, продане їм над ринком, аби запобігти підвищення доларової ціни золота і фактичної девальвації долара США. Приступи золотої лихоманки в умовах кризи Бреттон-Вудської системи призвели до розпаду золотого пулу в березні 1968 р. і утворення подвійного ринку золота.
На думку Казначейства США, золотий пул з’явився одним з перших серед інших багатосторонніх об’єднань та угод, створених та розроблених у 60-ті роки. з метою протидії спекулятивним атакам на ринки золота та валют. Пул здійснював свою діяльність на ринках з кінця 1961 р. до середини березня 1968 р. Аж до девальвації фунта стерлінгів у листопаді 1967 р. вважалося, що пулу успішно вдавалося вирішувати поставлені перед ним задачі по пом’якшенню впливу ринкових коливань і по встановленню підтримки валютної системи.
Різке зростання тезавраційного та спекулятивного попиту у 1967–1968 роках у зв’язку з кризовим станом долара США та фунта стерлінгів Великобританії (двох головних резервних валют) призвело до розпаду золотого пулу. Пул було ліквідовано, а державним валютним органам країн – колишніх учасниць золотого пулу дозволялося торгувати золотом для монетарних цілей лише між собою за офіційною ціною; вони не повинні були займатися операціями з купівлі-продажу металу на вільних приватних ринках, де ціни складалися відповідно до попиту та пропозиції, а операції здійснювалися як приватними особами та фірмами, так і центральними банками тих країн, хто в минулому не був членом золотого пулу .
У березні 1968 р. пул поставив золото ринку у розмірі 1,5 млрд дол. США, прагнучи послабити «золоту лихоманку», однак цей захід не забезпечив стабільність. У зв’язку з цим після введення СДР у рамках МВФ керуючі центральними банками семи активних членів золотого пулу погодилися на встановлення двоярусного ринку золота, відповідно до якого їх центральні банки припинили купівлю-продаж золота на приватних ринках золота.
До кінця 1969 р. ринкова ціна золота на Лондонському ринку золота знизилася приблизно до рівня офіційної ціни (35 дол. США за унцію), що свідчило про дотримання центральними банками умов угоди про введення двоярусного ринку, а також вирішення питання, пов’язаного з регулюванням поставок. знову здобутого південноафриканського золота та резервів у рамках двоярусного ринку системи.
