Втеча капіталу

Втеча капіталу (capital flight) – це переведення капіталу у значних розмірах у країни з сприятливішим інвестиційним кліматом, з метою уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації, політичних ризиків тощо. Основною метою «втечі капіталу» є більш вигідні та гарантовані умови його розміщення у вибраних країнах.

Включення слова «втеча» в опис явища має на увазі раптову зміну погляду власників капіталу щодо стану економіки, які часто готові зазнати значних короткострокових втрат, щоб захистити свій капітал у довгостроковій перспективі. Коли для стримування прямої втечі капіталу вводяться валютні обмеження, воно здійснюється у таких формах, як вивезення золота чи інших активів із країни, і навіть різке скорочення переказів експортної виручки. Втеча капіталу може створити серйозну проблему країни, т.к. обмежує можливості їхнього інвестування у виробництво.

Втеча капіталу — стихійне, не регульоване державою вивезення капіталу юридичними та фізичними особами за кордон, з метою надійнішого та вигіднішого їх вкладення, а також для того, щоб уникнути їхньої експропріації, високого оподаткування, втрат від інфляції.

Втеча капіталу – форма експорту капіталу. Втеча капіталу обумовлена ​​як прагненням його прибуткового розміщення, а й необхідністю його збереження. Причинами втечі капіталу є:

• економічна та політична нестабільність у країні-експортері капіталу;
• високі темпи зростання інфляції;
• надмірно високі податки;
• прагнення власників капіталу, набутого злочинним шляхом, «відмити» їх у зарубіжних банках та інших структурах;
• наявність численних бюрократичних обмежень у розвитку малого та середнього бізнесу;
• недовіру бізнесу до держави, а населення – до банків;
• криміналізація економічних відносин;
• доступність офшорних зон, де регулювання банківських операцій та угод із валютою мінімальне.

У тих випадках, коли власники капіталів дійсно побоюються, що залишивши своє багатство в країні, вони його повністю або частково втратять, запобігти втечі капіталів дуже важко; за таких обставин власники готові переказувати свої гроші за кордон, незважаючи на великий ризик та величезні трансакційні витрати.

Втеча капіталу здійснюється здебільшого у грошовій формі. Розрізняють легальне (законне) переведення коштів з однієї країни в іншу та незаконний (нелегальний) спосіб, пов’язаний з порушенням валютного законодавства.

Нелегальна втеча капіталу – коли за кордоном залишається частина іноземної валютної виручки, оформляються авансові платежі за фіктивними контрактами, здійснюється контрабандний вивіз капіталу та товарів та ін. бартеру); відмивання «брудних» грошей, пов’язане з протиправними діями юридичних та фізичних осіб та спрямоване на впровадження їх у легальні фінансові потоки.

Легальна втеча капіталу здійснюється через збільшення зарубіжних активів підприємств, банків, придбання нерухомості за кордоном, недекларований вивіз іноземної валюти та ін. Розрізняють також внутрішню втечу капіталу – від національної до іноземних валют (див. Доларизація економіки).

У платіжному балансі втеча капіталу відображається у двох статтях: «Своєчасно не отримана експортна виручка, що не надійшли товари та послуги в рахунок переказів грошових коштів за імпортними контрактами, перекази за фіктивними операціями з цінними паперами» та «Чисті помилки та пропуски».

Насправді, оцінити розміри грошових потоків від втечі капіталу досить складно. Для їх оцінки застосовуються чотири наступні методи:

1. Загальний метод. Сума приросту іноземних активів (крім офіційних резервів) та стаття «Помилки та пропуски» у платіжному балансі.
2. Борг приватного сектору. Збільшення зовнішнього боргу за рахунок переказів банків та небанківських установ та стаття «Помилки та пропуски» у платіжному балансі.
3. Метод ретельного аналізу. Сума короткострокових переказів капіталу з небанківського приватного сектору та стаття «Помилки та перепустки» у платіжному балансі.
4. Обхідний метод. Частка іноземних активів, які не декларуються для оподаткування. За оцінкою МВФ, за обхідним методом, близько ²/₃ відпливу капіталу можна розглядати як втечу капіталу, сума якого за 1975-1975 гг. становила 100-200 млрд дол. США.

Головна причина втечі капіталу з країни полягає в тому, що за кордоном очікуваний прибуток на інвестиції вищий. Три спонукальні причини є загальними.

По-перше, в умовах нестабільного політичного становища інвестори можуть побоюватися раптового збільшення податків або просто націоналізації активів.

По-друге, неефективна економічна політика може спричинити побоювання економічної кризи.

По-третє, фінансові системи країн, що розвиваються, часто відчувають труднощі конкурентної боротьби на іноземних ринках. Спроби надати підтримку національним виробникам шляхом фіксації відсоткових ставок можуть бути неефективними, якщо темп інфляції залишається високим, знижуючи доходи за внутрішніми інвестиціями та знецінюючи внутрішні накопичення. Якщо відсоткові ставки підвищуються з метою заохочення внутрішніх накопичень та залучення іноземного капіталу, центральний банк може втратити контроль над грошовою масою в обігу.

Втеча капіталів властива не тільки тим, що розвиваються, а й розвиненим країнам у періоди нестійкого політичного стану та стану економіки.