Валюта України (Currency of Ukraine). Основою створення стабільної грошової системи є національна валюта. Відколи Україна стала повноправним членом світової спільноти, запровадження власної грошової одиниці стало одним із значущих символів відродження незалежної Української держави.
Про своє прагнення мати власну валюту Україна проголосила 16 липня 1990 р. у Декларації про державний суверенітет. Схвалення Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акту проголошення державної незалежності, підтверджене референдумом 1 грудня 1991 р., відкрило шлях до здійснення цієї мети.
10 грудня 1991 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про затвердження назви та характерні ознаки грошової одиниці України», а згодом, у березні 1992 р. — Постанову «Про розмінну монету України», якими і було визначено, що грошовою одиницею є гривня , А її сотою частиною – копійка.
Назва «гривня» обумовлена історично. У давнину слово «гривня» мало кілька значень. Рахункова «гривня» означала певну кількість срібних монет, вагова — точна вага срібла чи золота. Монетні гривні з’явилися на території Київської Русі у ХІ ст. у вигляді злитків срібла усталених форм та ваги. Карбування гривні історики пов’язують із київським князем Володимиром, зображення якого присутнє на одній із купюр сучасності. Гривні відрізнялися не лише формою, а й вагою, яка коливалася від 160 до 205 грам. Так, вага київської гривні становила 161-164 грами. Дрібні номінали на той час мали назви «ногата», «куна», «різана», «векша». Найпоширенішою була «куна», під якою виступали арабські дирхеми, російські срібняки та західноєвропейські динарії.
Усі монети гривні, крім новгородських, проіснували до середини – другої половини XIII ст. Найбільш життєздатні, новгородські, — до кінця ХV ст. і поступово були витіснені монетами іноземних князівських дворів.
А загалом монети гривні є економічним феноменом, властивим лише Русі ХІ-ХV ст. У середньовічному світі такі зливки ніде не використовувалися.
Питання про запровадження гривні як грошової одиниці порушувалося і в часи недовгого існування Української Народної Республіки, Гетьманської держави та Директорії. Закон «Про грошову одиницю, биття монети та печатки Державних Казначейських Квитків». Законом встановлювалося, що за грошову одиницю в країні прийнято гривню, яка має містити 8,712 частин чистого золота і ділитися на 100 кроків.
Проте вже не було часу для України, щоб скористатися гривнею і, після встановлення Радянської влади, єдиною грошовою одиницею стає рубль. Після встановлення незалежності гривня повертається до України як національної грошової одиниці. З огляду на складну економічну ситуацію у державі, грошова реформа здійснювалася поетапно. На першому етапі, на виконання Указу Президента України «Про реформу грошової системи України», 8 листопада 1992 р. було прийнято однойменну спільну постанову Кабінету Міністрів України та Національного банку України, якою, починаючи з 10 січня 1992 р., на території України запроваджувалися обіг купони багаторазового використання.
У готівковому обігу опинилися дві валюти — радянські рублі та українські карбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймалися виключно українські карбованці; для розрахунків послуги та інші види платежів приймалися як рублі, і українські карбованці за курсом 1 до 1.
Із запровадженням карбованця Національний банк України відразу заснував курсоутворення, запровадив національну платіжну систему, знайшов механізм міждержавних розрахунків, розпочав створення валютного ринку, було вилучено з готівкового обігу іноземну валюту, розпочато накопичення золотовалютних резервів.
З 23 години 12 листопада 1992 р. функціонування рубля у грошовому обігу України було припинено. Єдиним законним засобом платежу в державі стає український карбованець, представником якого у готівковому обігу визначався купон багаторазового використання.
Політика, що проводилася Президентом України, Урядом, Національним банком України, у 1995 р. та першій половині 1996 р., забезпечила необхідну фінансову стабільність в економіці. Було досягнуто суттєвого зниження темпів інфляції, починаючи з лютого 1996 р. вони постійно падали й у липні рівень інфляції становив 0,1% до червня; постійно зростав курс українського карбованця щодо долара США, що свідчить про стабілізацію валютного курсу; зросли грошові доходи та заощадження населення.
Введення в обіг національної валюти передувала величезна за обсягами та рівнем відповідальності робота. Так, було розроблено Концепцію проведення грошової реформи, якою визначалися завдання, основні положення її проведення, характер, етапи, порядок обміну карбованців на гривню, зміна масштабу цін та курсу деномінації тимчасової валюти.
Одне з найважливіших положень Концепції полягало у реалізації прозорого варіанта та неконфіскаційному характері реформи.
Основними цілями грошової реформи було визначено: заміну тимчасової грошової одиниці – українського карбованця – на повноцінну валюту України – гривню; зміна масштабу цін; оздоровлення та впорядкування грошового обігу, подолання катастрофічних соціально-економічних наслідків знецінення грошей, створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий фактор економічного та соціального розвитку.
Відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 р. грошова реформа проводилася з 2 по 16 вересня 1996 р. обіг валюти України та вилучення з обігу карбованців, організаційні заходи щодо обміну карбованців на гривні, підготував економічні обґрунтування та розрахунки рівня деномінації, потреби в банкнотах та монетах для обміну грошей, їх структури тощо.
В обіг було введено банкноти номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 грн. та монети номіналом 1, 2, 5, 10, 25, та 50 копійок. Пізніше, у вересні 2006 р. та у травні 2007 р. в обіг надійшли купюри номіналами, відповідно, 200 та 500 грн.
На лицьовому боці українських банкнот зображені історичні діячі, на звороті – пам’ятники архітектури:
- 1 гривня – Володимир (I) Святославович, при якому відбулося Хрещення Русі, та графічне зображення стародавнього Києва;
- 2 гривні – Ярослав Мудрий та собор Святої Софії у Києві;
- 5 гривень – Богдан Хмельницький та побудована на його пожертвування Іллінська церква у місті Суботові, де він був похований у 1657 році;
- 10 гривень – Іван Мазепа та панорама Києво-Печерської лаври;
- 20 гривень – Іван Франко та Львівський оперний театр;
- 50 гривень – відомий український історик кінця XIX – початку XX століття Михайло Грушевський та будівля української Центральної ради;
- 100 гривень – Тарас Шевченко та скульптурна композиція на березі Дніпра – сліпий бандурист із хлопчиком-поводирем;
- 200 гривень – Леся Українка та вежа Луцького замку;
- 500 гривень – український філософ, поет XVIII століття Григорій Сковорда та будівля одного із найстаріших навчальних закладів Європи Києво-Могилянської академії.
На сьогоднішній день усі грошові знаки держави виробляються в Україні на Банкнотно-монетному дворі Національного банку України та за ступенем захищеності та поліграфічним виконанням не поступаються провідним світовим валютам.
Завдяки ретельній підготовці та чіткій організації грошова реформа мала неконфіскаційний характер. Головним досягненням можна вважати те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках. Прогнози щодо наслідків реформи, розроблені урядом та Національним банком, цілком виправдалися. Введення в обіг справжньої національної валюти стало логічним завершенням п’ятирічного періоду розвитку незалежної держави – України.
(Див. Банкнота, Валюта, Грошова одиниця, Грошова система, Монета).
