Теорія оподаткування (taxation theory) – концептуальна модель податкової системи, що пропонує принципи побудови, роль та значення податків в економіці, їх функції, склад та структуру.
Теорія оподаткування змінювалася залежно від рівня розвитку економіки, національних традицій, політики держави.
Класичне уявлення про роль податків економіки було запроваджено Адамом Смітом (1723-1790). Він визначив їх як більш-менш упорядковане та систематичне вилучення частини доходів самостійно господарюючих суб’єктів та висунув чотири принципи оподаткування:
- пропорційність;
- визначеність;
- зручність;
- дешевизна.
Представниками цього напряму є У. Петті (1623-1687), Ж.-Б. Сей (1767-1832), Д. Рікардо (1772-1823), Дж.С. Мілль (1773-1836), вважали економіку стійкою і саморегулируемой системою, у якій попит народжує пропозицію, а податки грають лише роль джерел доходу бюджету держави й мають бути обтяжливі громадянам.
Ускладнення економічних взаємин у суспільстві, дію об’єктивних циклічних процесів зажадали коригування класичного вчення. З’явилися нові наукові теорії.
В даний час виділяють два основні напрямки економічної думки – кейнсіанський та неокласичний. Відмінність у цих основних концепціях полягає у неоднаковому підході до методів державного регулювання.
Кейнсіанська теорія (Дж. М. Кейнс, 1883-1946) відображає елементи аналізу загального функціонування економіки, виділяє роль держави та її впливу на економічні процеси, регулювання соціально-економічних кордонів оподаткування виходячи з нестійкості динамічної рівноваги, та необхідності прямого втручання держави в економічні процеси за допомогою властивих йому інструментів.
Податки як норма відсотка, покликані грати регулюючу функцію економіки, коли зайві грошові заощадження вилучаються з допомогою прогресивного оподаткування. Податки в цьому випадку діють в економічній системі як «вбудовані механізми гнучкості», згладжують загострення економічної нестійкості від зменшення доходів бюджету: під час економічного підйому оподатковувані доходи зростають повільніше, ніж податкові доходи, а при кризі податок зменшується швидше, ніж падають доходи. Тим самим досягається відносно стабільне соціальне становище у суспільстві. Таким чином, податкові надходження до бюджету залежать не тільки від величини податкової ставки, а й пов’язані зі змінами величини доходів, що оподатковуються за прогресивною шкалою прибуткового оподаткування.
Неокласична теорія ґрунтується на перевагі вільної конкуренції та природності, стійкості економічних, зокрема, виробничих процесів, коли зовнішні коригуючі заходи повинні скеровуватися лише на те, щоб усувати перешкоди, що заважають дії законів вільної конкуренції. Джеймс Мід (1907-1995), побудував неокласичну модель, відводив державі лише непряму роль регулювання економічних процесів, вважаючи держава з безмежним зростанням його витрат, дестабілізуючим чинником. Віддаючи перевагу лише кредитно-грошової політиці центрального банку, не враховуючи бюджетної податкової політики, послідовники неокласицизму вважають, що в такий спосіб буде створено ефективний механізм перерозподілу доходу, що забезпечує повну зайнятість та стале зростання національного багатства.
У неокласичної теорії, своєю чергою, значне поширення отримали два напрями: теорія економічного пропозиції і монетаризм.
Теорія економічної пропозиції передбачає зниження податків та надання податкових пільг корпораціям, оскільки високі податки стримують підприємницьку ініціативу та гальмують політику інвестування, оновлення та розширення виробництва. Теоретичні висловлювання А. Сміта стали аксіомою не тільки для його послідовників, але й для всіх вчених економістів і взяті на озброєння представниками відродженого спрямування: від зниження податкового навантаження держава виграє більше, ніж від накладення непосильних податків, на звільнені кошти може бути отриманий додатковий дохід, з якого до скарбниці надійде податок.
Отже, теорія економічної пропозиції, розвинена початку 80-х гг. США М. Уейденбаумом, А. Бернсом, Р. Стайном, А. Лаффером, керувалася головною ідеєю, що полягає у радикальному скороченні податкових ставок і зниження цим прогресивності оподаткування, встановленні оптимальної межі оподаткування. Наочно ця ідея представлена кривою Лаффера: зростання податкових ставок підтримує зростання податкових надходжень лише до певної межі, потім це зростання трохи сповільнюється, і далі йде або ж плавне зниження доходів бюджету, або їх різке падіння. Коли податкова ставка досягає певного рівня, пригнічується підприємницька ініціатива, скорочуються стимули до розширення виробництва, зменшуються доходи, що пред’являються до оподаткування, частина платників податків переходить із «легального» до «тіньового» сектора економіки. І навпаки, зниження податків стимулює розвиток економіки, доходи держави збільшуються за рахунок розширення податкової бази, а не за рахунок збільшення податкової ставки та податкового навантаження.
Теорія монетаризму, Розроблена американським економістом М. Фрідменом (1912-2006), прихильником ідеї свободи ринку, пропонує обмежити роль держави тільки тією діяльністю, яку крім нього ніхто не може здійснити: регулюванням грошей в обігу. Робиться також ставка зниження податків. Поєднання зниження податків з маніпулюванням грошовою масою та відсотковою ставкою, на думку монетаристів, дозволяє створити стабільність функціонування механізму як державного, а й приватного підприємства.
Основна ідея неокласичної теорій полягає у пошуках методів зниження інфляції та надання великої кількості податкових пільг корпораціям та тій частині населення, яка формує споживчий попит на ринку.
Незважаючи на популярність та практичне використання прийомів неокласичного напряму, повної заміни кейнсіанських методів регулювання економіки не відбулося. У розвитку кейнсіанської теорії теж з’явилися нові течії, що становили синтез із деякими напрямками неокласичної теорії.
У неокейнсіанській теорії значне місце відведено податковим проблемам. Так, англійські економісти І. Фішер і Н. Калдор вважали за необхідне розділяти об’єкти оподаткування по відношенню до споживання (і пропонуючи обкладати в даному випадку кінцеву вартість споживаного продукту) та заощадження (пропонуючи при цьому обмежуватися лише ставкою відсотка за вкладом). Внаслідок цього виникла ідея податку на споживання, який був одночасно методом заохочення заощаджень та засобом боротьби з інфляцією. Вважається, що не фіксований податок з продажу, а податок на споживання, що запроваджується за прогресивними ставками із застосуванням пільг та знижок для окремих видів товарів (наприклад, на предмети повсякденного користування), більш справедливий для людей з низькими доходами.
Нині немає якоїсь однієї «істинно вірної» теорії економічного регулювання; є взаємодія трьох основних концепцій: кейнсіанство з різними варіаціями, теорія економічної пропозиції та монетаризм.
Зарубіжні податкові теорії відрізняються конкретним, прикладним характером, оскільки становища, розроблювані ними, зазвичай є основою фіскальної політики та фінансового законодавства розвинутих країн. Теоретичні суперечки ведуться не так з питання про сутність податків як економічної категорії, об’єктивне існування та необхідність яких сумніву не піддаються, скільки про їх роль в економіці.
