Управління ліквідністю передбачає наявність достатніх коштів у високоліквідних активах, і навіть можливість оперативно отримати міжбанківські позички за прийнятною ціною з задоволення потреб у засобах саме тоді, коли вона виникає. Оскільки час є вирішальним фактором в управлінні ліквідністю, банк повинен точно знати, як, коли і звідки можна отримати необхідні ліквідні кошти.
Загальноприйнято три підходи до управління ліквідністю в банку:
- забезпечення ліквідності рахунок активів (управління активами);
- забезпечення ліквідності рахунок позикових ліквідних коштів (управління пасивами);
- збалансоване управління ліквідністю (активами та пасивами).
Менеджери з управління ліквідністю повинні:
- у співпраці з вищим керівництвом банку бути впевненими в тому, що пріоритети та ціль управління ліквідністю очевидні;
- контролювати діяльність усіх підрозділів банку, відповідальних за використання та залучення коштів, та координувати свою діяльність з роботою цих підрозділів (відповідно, підрозділи, що впливають на рівень ліквідності банку, повинні оперативно інформувати менеджера з управління ліквідністю про очікувану зміну попиту та пропозиції на ліквідні кошти);
- прогнозувати (наскільки це можливо), коли найбільші вкладники або позичальники банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити вклади/здійснити дострокове погашення кредиту.
Система управління ризиком ліквідності складається з регламентних документів – політик, положень, процедур, методик тощо, що затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.
Система управління ризиком ліквідності включає наступне:
- політику та положення щодо управління ліквідністю та активами/зобов’язаннями, у тому числі положення щодо джерел ліквідності, які мають підтримуватися банком. Ці документи мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління;
- адекватні та ефективні процедури та засоби контролю з управління ризиком ліквідності, що підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності;
- процес визначення потреб у поточній та майбутній ліквідності та фінансуванні, необхідних банку для проведення своїх операцій;
- регулярний процес ідентифікації та звітності про концентрацію активів та зобов’язань банку (по всіх валютах у розрізі клієнтів банку та пов’язаних з ними осіб);
- форми звітності для наглядової ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо рівня ліквідності та потреби у фінансуванні;
- план на випадок кризових обставин ліквідності та фінансування та запровадження порядку регулярного уточнення цього плану.
Крім того, для підвищення ефективності управління ризиком ліквідності банк вибирає для себе прийнятні компоненти системи управління ризиком ліквідності з наведених нижче або використовує інші досконалі підходи, а саме:
- розробка, подання на розгляд та затвердження наглядової ради або правління положення щодо джерел ліквідності, що розглядаються у розрізі їх видів, рівнів ліквідності, строків до погашення та валют;
- визначення потреби у ліквідності та фінансуванні банку оцінюються з урахуванням операцій, що проводяться через його дочірні структури, а також з урахуванням стану та потреби у ліквідності групи, до якої входить банк;
- впровадження системи моніторингу, заснованої на методі єдиного фондового пулу або на ідентифікації розривів ліквідності за активами та зобов’язаннями в національній та іноземній валютах, термін погашення яких настає протягом відповідних майбутніх періодів часу, та інших сучасних методах, наприклад, симуляції грошових потоків;
- розробка методики аналізу сезонних тенденцій потоків коштів у майбутній період, достатній потреб банку.
Банкам також рекомендується враховувати найкращий світовий досвід управління ліквідністю, який, зокрема, викладено у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях».
