Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) — система національного господарства, що динамічно і суперечливо розвивається, де провідна роль належить ринку, з різноманітністю видів економіки, від закритої (closed economy) до змішаної, соціально-орієнтованої, відкритої (open economy), зі свободою вибору форм і методів підприємницької діяльності.
Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) – економічна система, що склалася в розвинених країнах із ринковою економікою. Характеризується переважанням колективної приватної (акціонерної) власності, активним державним регулюванням господарської діяльності, розвиненою приватною та державною системою соціального страхування та соціального забезпечення.
Ідеї абсолютної ринкової свободи та відкритості економіки носять суто академічний характер так само, як і моделі ризику досконалої та недосконалої конкуренції: монополістичної, олігополії та монополії.
Ефективне державне регулювання, що досягло високого рівня в сучасній ринковій економіці, використовується для пом’якшення дефектів, що породжуються посиленням конкуренції як рушійної сили відтворення капіталу та обмеженістю можливостей ринкового саморегулювання. При цьому основним продуктом держави, що також має ринкову вартість, є «правила гри», що задаються і підтримуються ним, що виступають запорукою стабільності соціального цілого. Держава спрямовує ресурси у ті сфери та галузі господарства та програми реформування суспільства, які найбільш актуальні та стратегічно важливі. Акумулюючи та розпоряджаючись гігантськими фінансовими ресурсами, воно виступає одночасно найбільшим споживачем товарів та послуг та найбільшим інституційним інвестором, що дозволяє йому активно підтримувати рівновагу між ефективним попитом та пропозицією, знижувати безробіття та забезпечувати зайнятість на оптимальному рівні, зміцнювати національну валюту, здійснюючи контроль за обсягом грошової маси, обслуговувати фінансові зобов’язання виробництва, дотримуватися необхідних макроекономічних пропорцій.
Для досягнення своїх цілей в умовах сучасної ринкової економіки держава використовує широкий арсенал інструментів та засобів:
- державне замовлення та власність;
перерозподіл національного доходу та витрачання бюджетних коштів; - участь та контроль у сфері кредиту та інвестицій;
- юридичні та адміністративні заходи, економічний та фінансовий контроль.
Хоча є відмінності за періодами, країнам і сферам економіки, загальним підходом є обмеження прямого регулювання до мінімуму на мікро-(підприємство) рівні та посилення його на мезо-(галузь) та макро-(загальний та міждержавних) рівнях.
Становлення сучасної ринкової економіки відбувалося на шляху від первинного накопичення капіталу — дикого капіталізму з жорсткою експлуатацією природних та людських ресурсів, грою не за правилами, а за силою — до конкурентної корпоративно-державної економіки, сучасного інформаційного суспільства, що оцінює регіональні та глобальні проблеми життєдіяльності індивіда та людства та шляхи їх вирішення в рамках регіональних та міжнародних угод, об’єднань та організацій, у межах народногосподарської та зовнішньоекономічної діяльності та зв’язків.
Сучасна ринкова економіка згладжує та каналізує антагонізми капіталістичного суспільства, перерозподіляючи значну частину ВВП через державний бюджет, громадські та (або) приватні фонди та фінансові інститути. Суспільна свідомість сучасного постіндустріального суспільства, не обтяжена проблемою ліквідації приватної власності, залишає власнику психологічну задоволеність фактом володіння, натомість перерозподіляючи на користь суспільного блага значну частину доходів, що раніше їм привласнюються. «Дезінтегровані», подолані форми приватної власності в сучасній ринковій економіці — скоріше символ володіння та умова отримання певних доходів, ніж можливість діяти як суб’єкт ринку, який має реальну господарську владу. Ця влада зосереджується в руках нових розпорядників (від топ-менеджерів компанії до вищого керівництва пенсійних фондів, страхових фірм та інших фінансових інститутів), які стають основними акціонерами корпорацій та фірм.
Сучасна ринкова економіка характеризується відповідними формами руху капіталу та інвестицій, багатоваріантністю та різноманітністю форм власності, розширенням сфери приватного підприємництва та водночас появою асоційованої, колективної, особистої та інших форм власності, що заперечують родові ознаки капіталізму, накопиченням науково-технічних знань, ноу- , Затвердженням досконалих організаційних структур, кваліфікованим персоналом, широкою культурою, високими технологіями, сучасним менеджментом та маркетингом (в економічній теорії така форма організації економіки називається «управлінський капіталізм» – англ. managerial capitalism).
Демократизація процесу накопичення капіталу та його структурні зміни на користь особистісного фактора виробництва суттєво перетворює найману працю, розширюючи її соціальні межі, прискорює процес його якісного та кількісного зростання, послаблює залежність найманого працівника від роботодавця. Падіння частки акцій, що знаходяться в індивідуальному володінні, та зниження їх частки у структурі розподілу акціонерного капіталу найбільших компаній означає зростання у ній питомої ваги юридичних осіб – інституційних інвесторів (страхових, пенсійних, університетських та інших фондів, що займаються розміщенням на ринку цінних паперів внесків, вкладів та дрібних заощаджень).
У той самий час жодна корпорація (за законодавством більшості країн із сучасною ринковою економікою) немає права тримати у руках більше 40-50% виробництва тієї чи іншої виду продукції. Практично у всіх транснаціональних та великих корпорацій (як правило, що входять до першої світової тисячі) існує заборона не тільки для фізичних, але й для юридичних осіб тримати більш певну частку акцій інших корпорацій.
Згідно з антитрестівським законодавством у більшості постіндустріальних країн забороняється змова в утриманні ціни на не відповідному співвідношенню попиту та пропозиції на рівні. Важливим антимонопольним фактором є не так законодавство, скільки реальна структура корпорацій і фірм, їх множинність і закріплена всією сумою як державних законів, так і традицій свобода вибору та дій підприємця. Топ-менеджери корпорацій та фірм не можуть не зважати на рекомендації та пряме втручання спеціальних адміністрацій та (або) комісій, створених на їх основі.
Взаємне володіння акцій юридичними особами — фінансова основа корпорації, і головну роль відіграють не ризикові операції, не дивіденди, а беззбитковість і стабільність. Суть змін у біржовий практиці сучасної ринкової економіки – зниження ризиків (невід’ємної риси конкурентної економіки) до такого рівня, при якому зменшується кумулятивне падіння курсів та небезпека переростання біржової кризи в економічну кризу. Компанії, що входять у фінансово-промислові групи (ФПГ), транснаціональні корпорації (ТНК), об’єднуються спільним перехресним володінням акцій, контролем управлінням у кожному їх, хоча й беруть у цьому управлінні участі.
Сучасні корпорації найбільш стійкі до ризиків і коливань кон’юнктури проти тим, що було притаманно великих підприємств у 1-й половині XX в. Це зумовлено, зокрема, максимізацією свободи підприємництва з приходом до влади наприкінці 70-х років. неоконсерваторів, що призвело як посилення конкуренції, до ліквідації збитковості на раніше належали державі підприємствах.
У сучасній ринковій економіці відхід великої корпорації від статусу держави (другого сектора) який завжди означає її перетворення на приватну (перший сектор), найчастіше відбувається перехід у третій сектор — змішану економіку. І якщо хід розвитку капіталізму XIX та на початку XX ст. свідчив про вичерпання можливостей ладу, то на початку ХХІ ст. виявилася трансформація панівної системи у розвинених капіталістичних країнах у якісно новий суспільний устрій, у новий тип (вид) цивілізації. На тлі технологічної та інформаційної постіндустріальної революції стала чітко виявлятися тенденція постекономічної трансформації сучасної ринкової економіки, яка поки що обмежується певними сферами господарства та соціальними верствами. Основні напрямки цієї трансформації:
- руйнування колишньої основи вартісних відносин і підрив ринкових закономірностей, що склалися, оскільки господарських успіх визначається ресурсами, які не завжди можуть бути оцінені у вартісних категоріях;
- зміна форм відносин власності із подоланням традиційного класового конфлікту економічного суспільства;
- орієнтація не так на здобуття і володіння матеріальними благами, як на перетворення інформації на нове знання, прагнення до досягнення внутрішньої задоволеності в адекватній постекономічному суспільству формі людської діяльності — творчості.
У цьому випадку, володіючи владними та економічними важелями, держава може виявитися безсилою перед тими індивідуальними власниками інформації та знань — носіями нематеріальних активів, постматеріальних цінностей, які прагнуть самоствердження в небезпечних для суспільства цілях і формах. У радянській економічній науці панування концепції «імперіалізму — державно-монополістичного капіталізму — як найвищої та останньої стадії» розвитку сучасної ринкової економіки завадило усвідомленню того факту, що у боротьбі з тенденцією до гегемонії олігархів та монополізму саме демократія, ліберальна держава створює та регламентує «правила гри » та умови домінування конкурентного початку над монопольним, у тому числі і над індивідуальною монополізацією знань у небезпечних для демократичного суспільства формах.
