Стратегічне партнерство (співпраця) (strategic alliance) – загальна назва форм кооперації ресурсів та координації діяльності компаній з метою отримання взаємних вигод (ефекту синергії). Стратегічне партнерство — співпраця однієї компанії з іншою, більшою та потужнішою, для досягнення спільних економічних та стратегічних цілей.
В основі стратегічного партнерства лежить співпраця менеджменту фірм, зумовлена взаємною участю в капіталах, збігом стратегічних інтересів щодо розвитку та диверсифікації виробництва, розширення ринків збуту, виходу на нові ринки тощо. Стратегічне партнерство передбачає координацію діяльності фірм, що беруть участь.
За ступенем поглиблення співробітництва та об’єднання ресурсів виділяють такі форми стратегічного партнерства:
- навчання персоналу однієї фірми фахівцями іншої для освоєння нового виробництва;
- угоду про виробництво, збирання та передачу продукції (компенсаційні угоди «бай-бек» – buy-back);
- передача патенту за ліцензією;
- угоду про спільне проведення маркетингових досліджень;
- партнерство у пошукових роботах, НДДКР та спільному виробництві.
Стратегічні партнери можуть підбиратися серед вітчизняних та зарубіжних фірм. У цьому партнерами стають як рівні за величиною фірми, і фірми, різняться за масштабами і охоплення ринку. Нерідко стратегічне партнерство є ефективним способом для малих фірм (особливо зайнятих у сфері передових технологій) вийти на нові ринки зі своїм унікальним продуктом.
Поширена форма стратегічного партнерства — підприємницькі мережі, учасники яких координують свою діяльність як у короткостроковому, так і довгостроковому плані. Важливою формою стратегічного партнерства є так звані технопарки (наукогради), у яких здійснюється взаємодія науки, високотехнологічного виробництва, сучасної комп’ютеризованої інфраструктури та сфери професійної освіти.
Відносини стратегічного партнерства будуються на таких принципах:
- загальна зацікавленість партнерів у плідному співробітництві, взаємне визнання стратегічного характеру відносин;
- готовність враховувати інтереси з іншого боку, йти на компроміси задля досягнення стратегічних цілей, навіть якщо такі дії неоднозначно доцільні з погляду власної вигоди;
- взаємна відмова від дискримінаційних (більше того – ультимативних) дій щодо один одного;
- довгостроковий характер партнерських відносин, бо стратегічне партнерство встановлюється не так на два-три роки, але в тривалу перспективу;
- наявність дієвих механізмів реалізації такого формату відносин;
- правове закріплення змісту та механізмів стратегічного партнерства у двосторонніх документах, бо стратегічні цілі співробітництва не повинні змінюватися залежно від зміни керівництва в обох державах;
- дисциплінованість, послідовність та прогнозованість, неухильне виконання партнерами своїх зобов’язань;
- висока ефективність стратегічного партнерства — віддачу від такої співпраці мають відчувати обидві сторони, причому не лише державно-політичні еліти, а й суб’єкти економічної діяльності, пересічні громадяни обох країн.
