Страхові тарифи

Страхові тарифи (insurance rates) – Ставки страхових внесків (платежів), за якими стягується плата за страхові послуги. Страхові тарифи виступають у якості ціни страхового продукту і визначаються в абсолютному грошовому вираженні або встановлюються у частці (%) до страхової суми договору або вартості об’єкта, що страхується. Страхові тарифи — це цінові ставки, застосовувані страховиками щодо страхової премії за договором страхування і які з базових ставок і підвищують і знижуючих коефіцієнтів.

Страхові тарифи класифікуються за складом і розрізняються за структурою, способами визначення та умовами застосування. Їхній склад відповідає видам страхування. За обов’язковими видами страхування розмір страхового тарифу або його структура встановлюються відповідно до закону про обов’язкове страхування, а за добровільними видами розраховуються страховиками самостійно. Умовами ліцензування діяльності страхових організацій передбачено внутрішньовидову градацію страхових тарифів з прив’язкою до страхових ризиків.

Структура страхових тарифів — це співвідношення частин тарифу, що йдуть покриття безпосередніх зобов’язань страховика (див. Нетто-ставка) і покриття організаційних і адміністративно-управлінських витрат, створення фонду фінансування превентивних заходів, отримання прибутку (див. Брутто-ставка). Щодо різних видів страхування структура страхових тарифів змінюється. Вона може відрізнятися й у однакових видів страхування, але в різних страховиків.

Способи визначення страхових тарифів залежить від характеру прояви страхових випадків та його наступного моделювання. Якщо страхові випадки характеризуються великим ступенем повторюваності, страхові тарифи розраховуються статистичними способами. За відсутності статистичних даних про страхові випадки (частіше це рідкісні, великі, глобальні за своїми масштабами події) до розрахунку страхових тарифів включаються технічні, технологічні, конструктивні та інші параметри об’єктів чи осіб, що страхуються, використовуються гіпотетичні оцінки та спеціальні моделі. На відміну від статистичних методів, ці методи розрахунків страхових тарифів мають апріорний характер. Апріорний підхід до розрахунку страхових тарифів використовується при розробці будь-яких нових страхових продуктів. При накопиченні статистичних даних ці страхові тарифи уточнюються чи перераховуються. При розрахунку страхових тарифів враховуються також періоди страхування («до» та «більше» року) та ступінь відповідальності страховика. Ув’язування цих умов проводиться у межах актуарних розрахунків.

Застосування страхових тарифів пов’язане із законодавчими нормами та адміністративними умовами страхування, з ринковою кон’юнктурою у страховій справі, стратегією та тактикою страховиків. Страхові тарифи можуть встановлюватися та регулюватися централізовано, тобто з ініціативи державних органів управління, змінюватись страховиками під впливом конкуренції, знижуватися разом зі зниженням відповідальності страховика (див. Франшиза), встановлюватись страховиком для будь-якого страхувальника індивідуально (акуратним страхувальникам страхові тарифи можуть бути знижені) ) (див. Бонус).

До страхових тарифів пред’являються різні, іноді суперечливі вимоги стабільності, динамічності, диференціації та гнучкості. Критерієм застосування страхових тарифів є умова дотримання достатнього та необхідного рівня збитковості страхової суми. «Тарифна війна» страховиків найчастіше підриває ці вимоги, заважає розвитку страхової справи.

Принципи побудови страхових тарифів (тарифної політики):

  1. Забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій. Це загальний принцип ціноутворення над ринком, і страхування, як вид комерційної діяльності, у разі не виняток. Тому страхові тарифи повинні будуватися таким чином, щоб надходження страхових платежів могло покрити поточні та майбутні витрати страховика (тобто забезпечувало формування страхових резервів), а також забезпечувало деяке перевищення доходів над витратами (прибуток страховика).
  2. Еквівалентність страхових відносин сторін. Це означає, що тариф має максимально відповідати ймовірності збитків. Тим самим було забезпечується повернення коштів страхового фонду за тарифний період тієї сукупності страхувальників, котрим будувалися страхові тарифи. Принцип еквівалентності відповідає перерозподільній сутності страхування.
  3. Доступність страхових тарифів широкого кола страхувальників. Надмірно високі тарифні ставки стають гальмом на шляху розвитку страхування. Страхові внески повинні становити таку частину доходу страхувальника, яка не є обтяжливою для нього, інакше страхування може стати невигідним. Доступність тарифних ставок залежить від кількості страхувальників та кількості застрахованих об’єктів: чим більша кількість страхувальників та кількість застрахованих об’єктів, тим зазвичай нижче – до певних меж – страховий тариф.
  4. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом багато часу. Якщо тарифні ставки залишаються постійними протягом багатьох років, у страхувальників зміцнюється впевненість у солідності страховика. Однак на практиці в сучасних умовах витримати дотримання цього принципу надзвичайно складно, тому цей принцип слід розглядати як ідеал, якого повинна прагнути страхова компанія.
  5. Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо це дозволяють тарифні ставки, що діють. Дотримання цього принципу є пріоритетним у діяльності страховика, оскільки чим ширший обсяг страхової відповідальності, тим більше страхування відповідає потребам страхувальника. Розширення обсягу (збільшення кількості страхованих ризиків) можливе лише за умови зниження збитковості і за постійних тарифах.

При розрахунку ставки страхового тарифу (або так званої брутто-ставки) за окремими видами страхування провадиться розрахунок двох її складових: нетто-ставки та навантаження до нетто-ставки.

Оскільки страховий тариф є усередненою величиною, практично можуть бути значні відхилення від середніх значень; для компенсації таких відхилень у структурі тарифу передбачається гарантійна надбавка (стабілізаційна надбавка). Є особливості у побудові страхових тарифів зі страхування життя і з ризикових видів страхування. Щодо страхування життя нетто-ставка визначається на основі таблиці смертності; за ризиковими видами – на основі теорії ймовірності. Таблиця смертності показує, як покоління людей зі збільшенням віку скорочується. З допомогою таблиці смертності встановлюється ймовірне число виплат у разі смерті застрахованого чи дожитию до закінчення терміну страхування. У медичному страхуванні страховий тариф встановлюється на основі даних щодо рівня захворюваності населення та середньої вартості лікування конкретних захворювань.

Залишити коментар:

Site Footer