Стагфляція (Stagflation) – стан економіки, що характеризується поєднанням стагнації виробництва та інфляції. Одночасно відбувається спад виробництва, зростання цін та зростання рівня безробіття.
Вперше термін стагфляція з’явився у 1970-1980 роках. у зв’язку з кризовими явищами економіки багатьох країн, що було зумовлено змінами інституційної структури економіки, що з реалізацією політики інфляційного стимулювання попиту як антикризової заходи у розвиток виробництва та підвищення рівня занятости. Відповідно до теорії англійського економіста У. Філліпса, фахівці вважали, що постійне зниження темпів інфляції спричиняє постійне зростання безробіття. Цей компроміс відомий як “Крива Філіпса”.
Аналіз сучасних економічних процесів показав, що прямого (безпосереднього) зв’язку між середнім рівнем безробіття і середнім темпом зміни цін не існує. Зазвичай інфляція супроводжується зростанням безробіття, і ці процеси відбуваються паралельно, стимулюючи одне одного, як показали економічні процеси у постсоціалістичних країнах, зокрема. та в Україні, у 1990-ті роки у зв’язку із переходом до ринкової економіки.
Автором теорії стагфляції вважають англійського економіста Міда Джеймса (1907-1995), лауреата Нобелівської премії з економіки (разом із Б. Уліном) за 1977 р.
Стагфляція не властива нормально функціонуючої ринкової економіки та так чи інакше викликається зовнішніми причинами. До них відносять нераціональні дії урядів, які стимулюють економіку інфляційними методами; дії монополій, що підвищують ціни на збереження обсягу прибутку при зниженні платоспроможного попиту з їхньої продукцию; а також природні і техногенні катаклізми, що викликають зниження пропозиції на тлі попиту, що зберігається або зростає.
Одним із перших періодів стагфляції в розвинених економіках стали 1971-1973 роки. Спочатку різкі економічні реформи президента Ніксона у США (відмова від золотого стандарту, запровадження контролю зарплат та цін) призвели до економічного шоку у всьому світі. Пізніше падіння видобутку риб сімейства анчоусових (корми для худоби) у Перу викликало паніку на ринку м’яса та зростання його ціни у США на 40%. Нарешті, нафтова криза 1973 року призвела до обмеження пропозиції та підвищення ціни на нафту в 4 рази. В результаті на промислових підприємствах у всьому світі були змушені скорочувати робочі місця та згортати виробництво, подорожчання різних видів сировини призвело до зростання цін на кінцеву продукцію.
Економісти називають дві основні причини стагфляції.
По-перше, до стагфляції може призвести зниження виробництва через різку зміну ціни на сировину, важливу для даної економіки (так званий ціновий шок). Наприклад, це може бути різке підвищення ціни на нафту для країни-імпортера або зниження для країни-експортера.
По-друге, одночасне уповільнення зростання виробництва (стагнація) та зростання цін (інфляція) може бути результатом неправильної економічної політики уряду. Наприклад, центробанк країни може викликати інфляцію, випускаючи в обіг занадто багато грошей, у той час як надто активне регулювання ринку праці та виробництва з боку держави може призвести до уповільнення ділової активності (стагнації).
Саме зазначеними вище причинами було викликано глобальну стагфляцію 70-х років XX ст. Поштовхом до початку процесу послужило різке зростання цін на нафту з боку країн ОПЕК. Ситуація посилилася через неправильну реакцію національних центробанків, які спробували стимулювати зростання за рахунок закачування в економіку грошей (див. Кейнсіанство), що призвело лише до безконтрольного зростання цін і зарплат.
