Сеньораж (Seigniorage) – Дохід центрального банку або держави від емісії грошей. У разі металевих грошей термін сеньйораж використовувався визначення збору (податку), який сеньйор чи суверен стягував покриття витрат на карбування монет з метою отримання доходу. У середньовічній Європі право отримання плати за карбування монет було однією з сеньйоральних регалій. Послуги монетного двору полягали у карбуванні срібних чи золотих монет із наданого замовником металу. Частина цього металу служила платою за карбування монет і становила валовий сеньйораж, який розподілявся на дохід власника монетного двору (брасаж) та дохід суверена (чистий сеньйораж). У деяких країнах плата за карбування монет стягувалася залежно від їхнього номіналу, а в інших — як відсоток від ваги виготовлених монет і була єдиною для всіх номіналів, хоч і відрізнялася для золотих та срібних монет. У XVII-XVIII століттях у деяких країнах плату за карбування монет було повністю скасовано (в Іспанії — 1608 р., у Великій Британії — 1666 р., США — 1792 р.).
З появою паперових грошей з’явилася можливість отримувати додатковий дохід від виробництва та випуску грошей, оскільки вартість виробництва банкнот значно нижча за їхню номінальну вартість. Таким чином, сеньйораж – це дохід у вигляді різниці між собівартістю виготовлення грошових знаків (паперових, електронних тощо) та їх номіналом. Наприклад, виробництво однієї 100-доларової купюри складає 6 центів. Отже, сеньйораж при випуску такої банкноти становитиме 99 доларів 94 центи. Сеньораж може бути негативним. Таке часто відбувається під час виробництва монет дрібного номіналу. Багато центральних банків з цієї причини призупиняють або припиняють їх випуск.
Коли центральні банки стали монопольними емітентами (виробниками) банкнот, сеньйораж став відображатися в їх доходах і, зрештою, в доходах держави. У сучасних умовах сеньйораж є частиною чистого прибутку, який отримує центральний банк у результаті емісії грошей. В окремих випадках сеньйораж може стягуватися з тієї країни, валюта якої використовується іноземними державами для обслуговування зовнішньоекономічних операцій та формування валютних резервів. У такому разі сеньйораж означає дохід від додаткових реальних та фінансових активів, які країна-емітент може придбати завдяки запасам своєї валюти за кордоном, мінус відсотки за активами, в які іноземці (нерезиденти) інвестували свої вклади та мінус додаткові адміністративні витрати.
Іноді сеньйораж розглядають як емісійний дохід, розмір якого визначається різницею між сумою емісії та витратами на виготовлення грошових знаків. У науковій літературі сеньйораж пропонують розраховувати шляхом множення номінальної вартості банкнот та монет у обігу (безвідсоткові пасиви центрального банку) на довгострокову відсоткову ставку за державними цінними паперами (умовний дохід за активами центрального банку). Оскільки сеньйораж виникає в процесі емісії грошей та збільшення грошової маси, його іноді розглядають як інфляційний податок.
(Див. Закон грошового обігу, Національний банк України).
