Ринок термінових угод, терміновий ринок, ринок деривативів (term-bargain market, time-bargain market) – сукупність економічних відносин щодо розподілу та перерозподілу ризику, пов’язаного з господарською діяльністю в умовах товарно-грошових відносин та реалізованого у вигляді збитків або прибутку залежно від кон’юнктури, що склалася на ринку.
Фактично ризик, стаючи товаром, з економічного погляду перетворює ринок термінових угод на оптовий ринок ризиків. Основними базисними активами, чия спотова вартість та її зміни в часі є основою для визначення ціни виконання строкових угод, є товар (в т.ч. золото), іноземна валюта, акції, облігації, боргові зобов’язання, процентні ставки, індекси та самі деривативи ( наприклад, опціони). У зв’язку з цим угоди, укладені на неречові базисні активи (відсоткові ставки, індекси тощо), здійснюються у грошовому виконанні, тоді як інші угоди дотримання інтересів сторін вимагають фізичної поставки базисного активу.
Оскільки ринок термінових угод формується на основі очікувань і переваг господарюючих суб’єктів, він має особливості (зовнішні та внутрішні), що дозволяють йому зайняти специфічне місце в загальній системі ринкового господарювання та регулювання.
Зовнішні особливості або умови, необхідні для функціонування ринку термінових угод:
- невизначеність, нестабільність довкілля;
- наявність добре функціонуючого та розвиненого спотового ринку базисних активів;
- обов’язковий зв’язок та взаємозв’язок з грошовим сектором фінансового ринку;
- високо технічно оснащені комунікації, що спочатку надає терміновому ринку міжнародного характеру;
- розмежування прав власності, визначених, закріплених та захищених у сумісній та прозорій нормативно-правовій базі, що чітко визначає момент їх переходу та створює можливість обміну правами власності при вчиненні термінових угод, а також умови ефективного захисту власника на законодавчому рівні.
Внутрішні особливості випливають із здібностей та можливостей:
- функціонувати на основі залучення в обіг ризиків, пов’язаних з майбутнім придбанням та/або продажем базисних активів, що звертаються на спотовому ринку;
- мінімізувати та диверсифікувати ризики за рахунок їх «розщеплення», розподілу та перерозподілу між великою кількістю учасників, готових брати на себе ризики, що значно збільшує швидкість їх реалізації;
- трансформувати суб’єктивні очікування, засновані на історичних тенденціях та реальному стані економіки, у віртуальну картину майбутньої ринкової кон’юнктури та, проєцюючи її через зворотний інформаційно-вартісний зв’язок, визначати тенденції та напрями економічного розвитку в кожний момент, посилюючи або послаблюючи невизначеність та невпевненість у майбутньому;
- функціонувати без будь-яких регламентуючих обмежень на здійснення операцій, надаючи переміщенню ризиків у межах національної економіки та за її межами плавного характеру;
- відволікати від реального сектора економіки за рахунок спекулятивних операцій кошти для інвестицій, оскільки ринок термінових угод існує в автономному від нього режимі на основі фінансових та похідних інструментів.
Механізмом управління чи мінімізації ринкових ризиків служать термінові угоди (форвардні, ф’ючерсні, опціонні – кол, пут, угоди своп тощо.), які укладаються як у організованих (біржових), і на неорганізованих ринках. Рівень ризику зростає зі збільшенням терміну між датами укладання та виконання угоди. Суб’єкти господарювання та економічні агенти вдаються до ринку термінових угод для проведення двох основних стратегій – хеджування та спекуляції, причому за розрахунками експертів Базельського комітету критична межа співвідношення між ними для життєвості даного ринку становить 7:93.
Існування та розвиток ринку термінових угод можливе лише за умови добре розвиненого ринку реального базисного активу, або спотового ринку.
