Рейтинг банку (Bank Rating) — позиція банку на ринку залежно від певних параметрів та показників діяльності, фінансового стану, виконання економічних нормативів, вимог законодавства тощо. Визначення рейтингу банку є одним із методів аналізу, який дозволяє отримати комплексну оцінку фінансового стану банків та порівняти їх між собою.
Національний банк здійснює рейтингування банків з метою отримання інформації про позицію банку на ринку та визначення наявності у нього певних конкурентних переваг. У такій оцінці зацікавлені усі учасники фінансового ринку: банки, кредитори, інвестори, органи банківського нагляду, громадськість.
З метою встановлення рейтингу банку розробляються певні системи кількісних та якісних показників діяльності банку, методики їх розрахунку, порядок обробки даних, їхньої інтерпретації тощо. Рейтинговий підхід передбачає встановлення кількох рівнів (груп, категорій) фінансового становища та інших параметрів діяльності банку, тісно пов’язаних між собою.
Такі системи називають системами рейтингування. Кінцевим результатом рейтингової оцінки є віднесення певного банку до тієї чи іншої групи, а для державних каталогів ще й розробка рекомендацій щодо подальшої діяльності банків.
При розробці рейтингу банку в залежності від складу оцінюваної інформації виділяють два основні підходи: експертний та бухгалтерський.
Експертний підхід ґрунтується на використанні досвіду та кваліфікації фахівців у сфері банківської діяльності та передбачає визначення на основі всієї доступної їм інформації якісних оцінок стану та перспектив діяльності банку.
Бухгалтерський підхід передбачає оцінку стану банку виключно на основі його офіційної фінансової звітності, аналізу кількісних показників та рівня виконання встановлених вимог.
Насправді розробки рейтингу банку, зазвичай, використовують обидва підходи, поєднуючи переваги кожного їх, що підвищує надійність прийнятої системи рейтингування.
Залежно від того, який підхід до розробки рейтингу банку переважає, використовують три основні методи побудови рейтингів банків: номерний, бальний та індексний.
На практиці існує багато різних приватних та офіційних систем рейтингування. Найвідомішими серед них є системи рейтингування банків, розроблені світовими лідерами у цій сфері – рейтинговими компаніями Standard & Poor’s, Moody’s Investors Service та Fitch Ratings.
Рейтингова система дозволяє оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи, дозволяє отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та здійснення належного контролю за банківською системою.
Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку. Такий аналіз можна провести лише за комплексної інспекційної перевірки, що дозволяє повною мірою визначити, як керівництво банку належить до ризиків і як здійснює управління ними.
Рейтинг банків визначається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим вважається рейтинг, визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку.
Поряд із рейтингуванням банків Національним банком існує система внутрішніх банківських рейтингів. Внутрішні рейтинги — це стандартизована оцінка індивідуального кредитного ризику, яка виражається як узагальнений показник, що має буквену чи цифрову семантику. Банк визначає рейтинг контрагента самостійно, виходячи з внутрішньої методології, не використовуючи рейтинги сторонніх, зовнішніх організацій. Відповідно до підходу внутрішніх рейтингів у кредитному процесі, кожен позичальник банку оцінюється за відповідними параметрами і належить до однієї з категорій, які заздалегідь визначені банком. Таким чином, банк визначає портфель своїх позичальників за рівнем ризикованості операцій з ними.
(Див. Національна рейтингова шкала).
