Регулювання грошового обігу (Regulation of Money Circulation) – система заходів, що здійснюються центральним банком, банками та іншими фінансовими та нефінансовими установами з метою забезпечення потреб національної економіки в грошах, підтримки стійкості грошового обігу, стабільності національної грошової одиниці та збалансування попиту та пропозиції грошей. Частково регулювання грошового обігу розглядають як складову грошово-кредитної політики, проте цей процес значно ширший, оскільки включає систему регулювання та управління готівковим грошовим обігом, а також платіжні системи та механізми. Тому регулювання грошового звернення слід як складову фінансової систем країни.
Регулювання грошового звернення складає основі використання сукупності методів, інструментів та адміністративних процедур діяльності банків та небанківських установ на грошовому ринку. Регулювання грошового обігу включає: формування та управління грошовими агрегатами, емісію, випуск та обіг готівки, створення та підтримку платіжних систем та платіжних інструментів.
У рамках реалізації грошово-кредитної політики з метою регулювання грошового обігу центральні банки використовують такі інструменти:
- нормативи обов’язкових резервів;
- відсоткову політику;
- операції у валютному ринку;
- операції на ринку;
- рефінансування банків;
- депозитні операції та ін.
З погляду центрального банку головним інструментом регулювання грошового обігу є обов’язкові резерви, обсяги яких насамперед сприяють формуванню показника грошової бази (вузькі гроші) та грошового агрегату М0. Можна вважати, що нараховані суми обов’язкових резервів стають основою створення центральним банком нових грошей. Обов’язкові резерви зараховуються на кореспондентські рахунки банків Національному банку та використовуються як чисто монетарний інструмент. Нормативи обов’язкових резервів встановлюються у відсотках суми залучених банком депозитів. Вони однакові всім банків, але диференційовані залежно від виду депозиту, термінів і виду валюти залучених коштів. Зарахування сум обов’язкових резервів на кореспондентські рахунки банків Національному банку здійснюється у національній валюті, незалежно від валюти залученого банком депозиту.
У разі необхідності збільшення обсягів грошової маси в обігу центральний банк може зменшувати нормативи обов’язкового резервування, а у разі потреби зменшити грошову масу — він може їх підвищувати. Завдяки таким діям у першому випадку ресурси банків, які вони можуть направити на кредитування, збільшуються, а у другому, навпаки, зменшуються, що уповільнює темпи кредитування і, відповідно, зменшує обсяги грошової маси в обігу.
Другим за логікою та важливістю для вітчизняної практики інструментом регулювання грошового обігу є операції центрального банку на валютному ринку, завдяки яким вже багато років фактично відбувається грошова емісія в Україні. Шляхом придбання іноземної валюти на валютному ринку Національний банк здійснює емісію гривні, а шляхом проведення валютних інтервенцій та продажу іноземної валюти вилучає надлишкові гривні з обігу. І хоча у світовій практиці такий інструмент регулювання грошового обігу не є головним, для вітчизняної банківської системи його значення й надалі залишатиметься надзвичайно важливим.
Найбільш перспективним інструментом регулювання грошового обігу є проведення центральним банком операцій з рефінансування банків та вилучення надлишкової грошової маси з обігу шляхом депозитів центрального банку. Цей інструмент регулювання грошового обігу у перспективі має замінити валютний канал емісії та стати домінуючим.
Процентна політика як інструмент регулювання грошового обігу використовується в рамках реалізації загальної стратегії монетарної політики. Її вплив на обсяги та структуру грошової маси в обігу відбувається як на основі зміни обсягів залучених банками депозитів, так і на основі виданих кредитами. Проте слід зазначити, що зміна відсоткових ставок впливає на обсяги грошової маси в обігу подвійно: зростання депозитних ставок призводить до подорожчання банківських ресурсів і, відповідно, підвищення ставок за кредитами. У такій ситуації, незважаючи на те, що обсяги депозитів та грошовий агрегат М2 зростають, темпи кредитування сповільнюються, але це, своєю чергою, стримує безготівкову емісію. Тому вплив відсоткової політики як інструменту регулювання грошового звернення на грошовий оборот не такий істотний, як іноді зазначають у науковій літературі. Функції відсоткової політики регулювання грошового звернення обмежуються системою стимулів і противаг, які можуть реалізувати банківські установи у реалізації своїх функцій регулювання грошового звернення.
Важливе значення для регулювання грошового обігу мають операції центрального банку з цінними паперами і, насамперед, з облігаціями внутрішньої державної позики, набуваючи які на вторинному ринку та здійснюючи їхню монетизацію, центральний банк випускає в обіг додаткову суму грошей. Після погашення облігацій відбувається вилучення грошової маси з обігу.
У разі становлення вітчизняного фінансового ринку на 1993-1994 гг. Національний банк з метою регулювання грошового обігу використав показники «кредитних стель» (сума або темпи приросту кредитування порівняно з попереднім періодом), які встановлювалися для банків з метою стримування чи стимулювання кредитування економіки. Відповідно, збільшення обсягів кредитування сприяло збільшенню обсягів грошової маси в обігу, а зменшення, навпаки, стримувало її приріст. На сьогоднішній день Національний банк такий інструмент регулювання грошового обігу не використовує.
На рівні окремих банків регулювання грошового обігу здійснюється шляхом проведення власної кредитної та депозитної політики, організації готівкового грошового обігу, касового обслуговування клієнтів та організації системи платежів та розрахунків.
Певну участь у регулюванні грошового обігу беруть і небанківські фінансові установи, кожна з яких виконує певні функції відповідно до завдань їхньої статутної діяльності. Це небанківські фінансово-кредитні установи (кредитні спілки, лізингові та факторингові компанії), установи, що здійснюють емісію електронних грошей, небанківські учасники платіжних систем; недержавні касово-розрахункові центри, СІТ-компанії тощо.
(Див. Кредитні гроші, Емісія грошей).
