Політика управління реальними інвестиціями (real investment management policy) – частина загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір та реалізацію найефективніших реальних інвестиційних проектів на підприємстві.
Процес управління реальними інвестиціями підприємства здійснюється у розрізі наступних основних етапів:
1. Аналіз стану реального інвестування у передплановому періоді. У процесі цього аналізу розглядається рівень інвестиційної активності підприємства у передплановому періоді та ступінь завершеності розпочатих раніше реальних інвестиційних проектів та програм.
На першій стадії аналізу вивчається динаміка загального обсягу інвестування капіталу в приріст реальних активів, питома вага реального інвестування у загальному обсязі інвестицій підприємства у передплановому періоді.
На другій стадії аналізу розглядається ступінь реалізації окремих інвестиційних проектів та програм, рівень освоєння інвестиційних ресурсів, передбачених на ці цілі, у розрізі об’єктів реального інвестування.
На третій стадії аналізу визначається ступінь завершеності розпочатих раніше реальних інвестиційних проектів та програм, уточнюється необхідний обсяг інвестиційних ресурсів для повного їх завершення.
2. Визначення загального обсягу реального інвестування у майбутньому періоді. Основою визначення цього показника є запланований обсяг приросту основних фондів підприємства у межах окремих їх видів, який би приріст обсягів його виробничо-комерційної діяльності. Обсяг цього приросту уточнюється з огляду на динаміку обсягу раніше незакінченого капітального будівництва (незавершених капітальних вкладень).
3. Визначення форм реального інвестування.
Ці форми визначаються з конкретних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, які забезпечують відтворення його основних фондів (див. Реальні інвестиції).
4. Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів. Усі форми реальних інвестицій (крім оновлення окремих видів механізмів та обладнання у зв’язку з їх зносом) розглядаються як реальні інвестиційні проекти. Підготовка таких інвестиційних проектів потребує розробки їхніх бізнес-планів. Для невеликих реальних інвестиційних проектів допускається розробка короткого варіанта бізнес-плану (з викладом тих розділів, які прямо визначають доцільність їх здійснення).
5. Оцінка ефективності окремих реальних інвестиційних проектів. Така оцінка складає основі використання спеціальної системи показників — чистого наведеного доходу, періоду окупності та інших, які слід розглядати у комплексі (див. Оцінка ефективності реальних інвестицій). Реальні інвестиційні проекти, рівень ефективності яких не відповідає критеріям розробленої інвестиційної політики підприємства, мають бути відхилені.
6. Формування портфеля реальних інвестицій. Відібрані у процесі оцінки ефективності реальні інвестиційні проекти підлягають подальшому розгляду з позицій рівня ризику їх реалізації та інших показників, пов’язаних з цілями їх здійснення. На основі такої всебічної оцінки з урахуванням планового обсягу інвестиційних ресурсів підприємство формує свій портфель реальних інвестицій на майбутній період. Якщо цей портфель сформований за визначальною пріоритетною метою (максимізація ефективності, мінімізація інвестиційного ризику тощо), то необхідності подальшої оптимізації портфеля реальних інвестицій не виникає. Якщо ж передбачається збалансованість окремих цілей, то портфель оптимізується за різними цільовими критеріями для досягнення їхньої збалансованості, після чого приймається до безпосередньої реалізації.
7. Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та інвестиційних програм. Основними документами, що забезпечують реалізацію кожного конкретного інвестиційного проекту, є капітальний бюджет і календарний графік реалізації інвестиційного проекту.
Капітальний бюджет розробляється, як правило, на період до одного року і відображає всі витрати та надходження коштів, пов’язані з реалізацією проекту (див. Капітальний бюджет).
Календарний графік реалізації інвестиційного проекту (програми) визначає базові періоди часу виконання окремих видів робіт та покладання відповідальності виконання (а відповідно і ризиків невиконання окремих етапів робіт) на конкретних представників замовника (підприємства) або підрядника відповідно до їх функціональних обов’язків, викладених у контракті на виконання робіт. У календарному графіку може формуватися резерв часу на допустиме порушення термінів окремих включених до нього робіт і передбачатися розподіл цього резерву між учасниками інвестиційного проекту, що реалізується.
