Податок на додану вартість, ПДВ (value-added tax, VAT) – багатоступінчастий непрямий податок, яким обкладаються операції з продажу (постачання, передачу, здачу в оренду) товарів, виконання робіт, надання послуг. ПДВ належить до групи податків споживання; зазвичай, стягується шляхом включення сум податку продажні ціни реалізованих благ усім стадіях їх виробництва та розподілу.
Платники податку забезпечують його збирання з покупців (споживачів) продукції вигляді відсоткової частки вартості товарів (робіт, послуг) і перерахування до бюджету після закінчення відповідних податкових періодів чи авансом. На відміну від інших загальних податків на споживання (податку з продажу, «каскадного» податку з обороту) ПДВ передбачає реальне оподаткування у кожного платника податків не лише обороту з продажу (постачання), а лише певної його частини, що відповідає доданій вартості. Кількісно ця частина вартості продукції визначається як різниця між вартістю товару (роботи, послуги) та величиною матеріальних витрат на його виробництво та збут (включаючи амортизаційні відрахування та накладні витрати).
Насправді оподаткування доданої вартості може бути здійснено шляхом:
- прямого обчислення доданої вартості на основі даних бухгалтерського обліку з подальшим оподаткуванням її за встановленою податковою ставкою;
- оподаткування окремих складових частин доданої вартості (прибутку та заробітної плати);
- оподаткування всього обороту щодо реалізації продукції з подальшим зменшенням податкового зобов’язання на суми цього податку, сплачені (що підлягають сплаті) конкретним платником податків своїм постачальникам при придбанні призначених для виробничого споживання товарів (робіт, послуг).
Проблеми рахункового порядку у визначенні податкової бази та неможливість використання кількох податкових ставок при застосуванні перших двох способів зробили найпоширенішим останній спосіб. Він отримав назву «інвойсного» (invoice) (рахунок-фактурного) або «кредитного» способу обчислення ПДВ та широко застосовується у країнах, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, у т.ч. та країнах-членах Європейського Союзу.
Для «інвойсного» методу обчислення ПДВ характерно оподаткування всіх операцій із продажу (постачання, передачі, здачі у найм) товарів, виконання робіт, надання послуг, здійснюваних особами, котрі займаються комерційної деятельностью. До оподатковуваних оборотів можуть також ставитися угоди з нерухомістю та постачання для потреб; дозвіл платнику податків на повернення з бюджету або відшкодування за рахунок наявних податкових зобов’язань перед бюджетом сум ПДВ, що сплачуються постачальникам при придбанні для виробничих потреб товарів (робіт, послуг).
Право повернення так званого «вхідного» податку чи податковий кредит поширюється на капітальні товари (основні кошти), придбані платником податків. У деяких країнах таке повернення може здійснюватись не одноразово, а протягом встановленого законодавством терміну протягом кількох років.
Кваліфікація операцій, що відбулися, як оподатковуваних (або неоподатковуваних) на території конкретної країни багато в чому залежить від місця здійснення цих угод. Тому податкове законодавство має містити чітке визначення понять «місце постачання товарів», «місце виконання робіт» або «місце надання послуг». Обкладенню ПДВ підлягають постачання на територію відповідної держави імпортних товарів (податок при цьому може стягуватися митними органами в рамках стандартних процедур митного очищення товарів). Необхідно документування будь-яких оподатковуваних операцій із товарами (роботами, послугами) з допомогою спеціальних облікових форм – рахунків-фактур із обов’язковим зазначенням у яких суми ПДВ, що підлягає відображенню у цій угоді.
Широкому розповсюдженню з кінця 60-х років. ПДВ (насамперед його «інвойсного» варіанту) сприяли загальновизнаним перевагам даного податку:
- широта податкової бази з вираженою тенденцією до постійного збільшення зі зростанням виробництва та збуту продукції або імпорту;
- нейтральність цього податку стосовно господарюючих суб’єктів різних галузей та сфер діяльності за умови невеликої кількості звільнень від ПДВ та відсутності значної диференціації податкових ставок;
- фіскальна ефективність застосування ПДВ, що виражається у складності ухилення від сплати цього податку.
Предметом серйозних дискусій стала очевидна регресивність податку, оскільки в умовах звільнення від ПДВ деяких специфічних послуг (насамперед, фінансових) суми ПДВ, що виплачуються при покупках, щодо доходів (витрат) домогосподарств з невисокими доходами становлять більшу частку, ніж у сімей з високими доходами .
Досвід практичного застосування податку показав: у більшості країн усунути регресивність ПДВ намагаються шляхом виділення груп соціально важливих товарів (робіт, послуг), якими встановлюються знижені податкові ставки або взагалі надається звільнення від ПДВ. Гармонізація уявлень про перелік товарів (робіт, послуг), щодо яких як міра соціально-економічної політики потрібне послаблення або повне звільнення від тягаря ПДВ, дозволила на початок 90-х рр. н. у більшості розвинених країн, що застосовують податок на додану вартість, визначити багато в чому подібні набори благ, що пільгуються. До них включаються: послуги закладів охорони здоров’я, культури, мистецтва, освіти, спорту, пошти, пасажирського транспорту, продукти харчування, медична техніка та фармацевтичні товари, книжкова продукція, газети та журнали, ритуальні послуги. Підлягають звільненню від ПДВ фінансові послуги (банківські та страхові), експортні поставки та пов’язані з ними послуги.
Поряд із власне звільненням від ПДВ (що не дає права платнику податків, що виробляє або реалізує пільгову продукцію, на відшкодування податку, сплаченого при придбанні товарів, робіт та послуг для виробничих потреб) застосовується оподаткування окремих операцій податком за ставкою 0% (при якому раніше сплачені постачальником сум ПДВ підлягають відшкодуванню платнику податків у повному обсязі).
Серйозна диференціація у низці країн ставок ПДВ призвела до суттєвого ускладнення системи справляння цього податку. Так, у Бельгії на кінець 1997 р. на різні товари та послуги були встановлені ставки (у %) 0, 1, 6, 12 та 21 (стандартна ставка).
З адміністративної точки зору, «інвойсний» спосіб обчислення ПДВ потребує суттєвих фінансових витрат та часу на підготовку системи справляння податку на роботу. Це пояснюється необхідністю запровадження ефективної системи своєчасної реєстрації платників податків із присвоєнням кожному з них індивідуального реєстраційного номера (ІПН), розробки нових форм облікових документів для відображення платниками податків операцій з товарами (роботами, послугами) – рахунків-фактур та журналів їх реєстрації (книг купівлі та продажу ), запровадження податковими органами систем автоматизованої обробки баз даних із цього податку. Ускладнює порядок оподаткування та існуюча у рамках «інвойсного» способу обчислення ПДВ множинність податкових ставок.
У спробах спростити діючу систему стягування ПДВ та зробити її більш ефективною у багатьох країнах прийнято рішення про звільнення від ПДВ дрібних підприємців; для окремих груп платників податків встановлено спрощені процедури обчислення податку, ведення обліку податкових зобов’язань, подання податкових декларацій та сплати податку.
