Податок (tax; Tx) — одне із основних видів обов’язкових платежів, стягуваних державою свою користь з юридичних і фізичних осіб. Податки класифікуються за різними ознаками.
За методом встановлення податки поділяються на прямі та непрямі. Остаточним платником прямих податків є той, хто отримує дохід, володіє майном тощо, тоді як остаточним платником непрямих податків є споживачем продукції. До прямих відносяться: податок на прибуток, прибутковий податок тощо, а до непрямих — податок на додану вартість, акцизний збір, мита тощо.
По порядку встановлення податки поділяються на загальнодержавні і місцеві (Див. Місцеві податки).
За джерелами сплати податки поділяються на сплачувані з допомогою доходу, що відносяться на собівартість (витрати) і сплачувані з допомогою прибутку (див. джерела сплати податку).
Сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що діють на території держави, утворює її податкову систему (Систему оподаткування).
Податкова пільга (tax benefit) — можливість зниження або повного звільнення від податкових платежів, що надається державою. Основними формами податкових пільг є:
- неоподатковуваний мінімум об’єкта оподаткування;
- вилучення з об’єкта оподаткування окремих його елементів;
- звільнення від сплати податків окремих категорій платників;
- зниження розміру податкових ставок;
- надання податкового кредиту (відстрочення стягнення податку);
- інші податкові льготы.
У практиці фінансового менеджменту при формуванні податкової політики підприємства податкові пільги поділяються на прямі та непрямі (останні пов’язані з можливостями зменшення розміру бази оподаткування за рахунок вилучення окремих її елементів).
Прямі податкові пільги у свою чергу поділяються на такі види:
- податкові пільги, що надаються окремим категоріям підприємств;
- податкові пільги, що надаються за окремими видами господарської діяльності та фінансовими операціями;
- податкові пільги, надані під час реалізації окремих видів продукції.
Податок – це обов’язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження належних їм на праві власності, господарського відання та оперативного управління грошових коштів з метою фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень.
Податок вважається встановленим лише у тому випадку, коли визначено платники податків та такі елементи оподаткування:
- об’єкт оподаткування;
- податкова база;
- податковий період;
- податкова ставка;
- порядок обчислення податку;
- порядок та строки сплати податку.
Під податком, збором, митом та іншим платежем розуміється обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, що здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законодавчими актами.
Існує ширший підхід до визначення податку як до будь-якого вилучення коштів на фінансування громадських витрат. Тоді будь-який внесок, відрахування, збір, тариф підпадає під поняття податку. Вузький підхід визначає податок як один з різновидів фіскальних платежів, що відповідає встановленим вимогам. Вибір підходу до визначення податку кожному конкретному випадку пов’язані з особливостями національного законодавства.
Соціально-економічна сутність, роль та призначення податків обумовлені економічним та політичним устроєм суспільства, природою та завданнями держави.
Виділяють такі основні способи формування доходної частини бюджету: податки, неподаткові платежі (квазиналоги) та разові вилучення. Податок можна визначити як обов’язковий внесок до бюджету, який безпосередньо входить до податкової системи держави, або встановлено актом податкового законодавства. А неподатковий платіж (квазиналог, податковий сурогат) визначається як обов’язковий платіж, який не входить до податкової системи та встановлено не податковим, а іншим законодавством. Разові державні вилучення – платежі, що стягуються державою в особливому порядку і, як правило, у надзвичайних ситуаціях, а також як покарання.
Виходячи з цього підходу до визначення податку, виділяють такі ознаки податків:
- з юридичної точки зору податок є відчуження частини власності суб’єктів на користь держави при внесенні податкових платежів до бюджету;
- законність встановлення чи запровадження податку;
- обов’язковість сплати податку (сплата податку має добровільний, а примусовий характер);
- грошова форма сплати;
- безоплатність сплати податку;
- конкретні одержувачі податку (бюджет чи позабюджетний фонд);
- абстрактний характер платежу.
З цієї позиції податок можна визначити як єдину законну форму відчуження власності фізичних та юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безоплатності, безповоротності, забезпечену державним примусом, що не має характеру покарання або контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб’єктів публічної влади. Таке визначення дозволяє відокремити податок від зборів та мит, при сплаті яких завжди присутня спеціальна мета (за що сплачується) та спеціальні інтереси (платник певною мірою відчуває відшкодування платежу).
Податки також може мати спеціальну мету, та заодно визначається загальне призначення податків, а чи не конкретні статті видатків бюджету, тобто. не порушується ознака абстрактності податкових платежів.
Через функції податків реалізується громадське призначення цієї економічної категорії як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів. Виділяють дві основні функції податків:
- фіскальна;
- регулююча.
Фіскальна функція податків – забезпечення держави грошима на фінансування витрат із задоволенню суспільних потреб.
Регулююча функція податків – вплив з допомогою зміни елементів податків на поведінку суб’єктів господарювання і соціально-економічні процеси у державі, тобто. через податковий механізм держава бере активну участь у господарському житті країни.
Виділяють й інші функції податків, які з перших двох:
- розподільну (дозволяє реалізувати головне громадське призначення податків – формування фінансових результатів держави, що акумульуються у бюджетній системі та позабюджетних фондах та необхідних для здійснення власних функцій – оборонних, соціальних, природоохоронних та інших, тобто напрямок створеного громадського продукту до бюджету для його подальшого розподілу у безеквівалентному порядку);
- контрольну (аналіз кількісних фінансових показників, якими оперують податки, дозволяє оцінювати стан економіки та її розвиток, ефективність податкового механізму, забезпечувати контроль за рухом фінансових ресурсів, виявляти необхідність внесення змін до податкової системи та бюджетної політики; здійснення, повнота та глибина цієї функції залежать багато в чому від податкової дисципліни);
- стимулюючу (є продовженням регулюючої функції і проявляється у створенні умов для протікання тих чи інших економічних процесів; реалізується через систему пільг, винятків, преференцій (переваг), що пов’язуються з пільгоутворюючими ознаками об’єкта оподаткування; проявляється у зміні об’єкта оподаткування, зменшенні податкової бази, зниженні податків і т.п.);
- дестимулюючу (проявляється у стримуванні окремих процесів економіки);
- відтворювального призначення (реалізується у платежах користування природними ресурсами, податках, стягуваних у дорожні фонди, податках з видобутку з корисними копалинами, має переважно галузеву спрямованість).
Метод оподаткування – Порядок зміни ставки податку залежно від зростання податкової бази. Виділяють чотири основні методи оподаткування:
- рівне;
- пропорційне;
- прогресивне;
- регресивне.
Рівним називають метод оподаткування, коли кожного платника встановлюється рівна сума податку, наприклад, подушне оподаткування. Метод не враховує майнового стану платника податків та застосовується у виняткових випадках (цільові податки, податки, що встановлюються у відсотках від мінімального розміру оплати праці або неоподатковуваного мінімуму).
При пропорційне оподаткування для кожного платника податків дорівнює ставка (але не сума) податку. Ставка податку залежить від величини бази оподаткування, зі зростанням бази податок зростає пропорційно (наприклад, податку прибуток організацій – ставка дорівнює всім платників).
При прогресивне оподаткування із зростанням податкової бази зростає ставка податку (податкова прогресія).
Метод регресивного оподаткування характеризується зниженням ставки із зростанням податкової бази (податкова регрессия).
(Див. також Принципи оподаткування, Елементи податку)
