Підприємство

Що таке підприємство?

Підприємство  (enterprise) – майновий комплекс, створений юридичною особою для підприємницької діяльності. До складу майнового комплексу входять: земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, права на фірмове найменування, торгові знаки, знаки обслуговування, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи, послуги та інші виняткові права.

У сучасних умовах підприємство є основною ланкою ринкової економіки, оскільки саме на цьому рівні створюються необхідні товариству товари, надаються необхідні послуги. Підприємство – самостійний господарюючий суб’єкт, створений у порядку, встановленому законодавством про підприємства та підприємницьку діяльність для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, отриманою чистим прибутком. Підприємство має право здійснювати будь-які види діяльності, передбачені його статутом, якщо вони не заборонені законодавством. Окремі види діяльності можуть здійснюватися підприємством лише з урахуванням ліцензії (спеціального дозволу).

Підприємство має право мати самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки банках, печатку зі своїм найменуванням та інші права, закріплені законодавством.

Класифікація підприємств

Для цілей систематизації різного типу підприємств виділяють такі фактори, відповідно до яких підприємства поділяються на групи:

• форма власності;
• галузеве приладдя;
• організаційно-правова форма;
• розмір підприємства;
• використовувані ресурси;
• Місцезнаходження;
• національна належність власників підприємства.

За формою власності розрізняють підприємства, що перебувають у:

• державної власності;
• муніципальної власності;
• приватної власності;
• власності громадських організацій;
• інший формі власності (змішана власність, власність іноземних осіб, осіб без громадянства).

За масштабом підприємства поділяють на:

• малі;
• середні;
• великі.

Класифікаційними факторами, що визначають ставлення підприємства до малого, середнього чи великого, є: кількість працівників, річний оборот, розмір основного капіталу, кількість робочих місць, витрати на оплату праці, використання вихідних матеріалів.

За організаційно-правовою формою підприємства поділяються на:

• індивідуальні;
• партнерства (господарські товариства та товариства);
• корпорації (акціонерні товариства, держкорпорації).

За метою діяльності підприємства можуть поділятися на:

• комерційні;
• некомерційні.

За галузевою належністю підприємства поділяються на:

• промислові підприємства, що здійснюють виробництво товарів різного призначення;
• торгові підприємства, що самі не виробляють товари, але виконують дистриб’юторські функції;
• транспортні підприємства, що займаються перевезеннями із використанням різних транспортних засобів;
• підприємства у сфері послуг, що надають різні послуги, наприклад готелі, консалтингові фірми та інші підприємства сфери фінансових послуг:
  • банки, які збирають фінансові кошти, надають кредити та надають інші види фінансових послуг;
  • страхові організації, які здійснюють страхування різних видів ризиків.

По принадлежности капитала и контролю над ним:

• національні;
• іноземні;
• змішані.

За переважним виробничим фактором:

• трудомісткі;
• капіталомісткі;
• матеріаломісткі.

Функції підприємства

У процесі діяльності підприємство виконує такі функции:

1. Управління фінансами . Турбота про фінанси є відправним моментом та кінцевим результатом роботи будь-якого підприємства. Його мета – забезпечення фінансової стійкості та ліквідності. У разі ринкової економіки ця функція висувається першому плані. p align=”justify”> Різко підвищується значимість фінансових ресурсів, за допомогою яких здійснюється формування оптимальної структури капіталу і нарощування виробничого потенціалу підприємства, а також фінансування поточної господарської діяльності. Від того, який капітал має суб’єкт господарювання, наскільки оптимальна його структура, наскільки доцільно він трансформується в основні та оборотні кошти, залежить фінансове благополуччя підприємства та результати його діяльності.
2. Управління персоналом . Виражається у відборі та прийомі на роботу, підготовці та перепідготовці персоналу відповідно до потреб бізнесу, вирішенні всіх питань, що стосуються його ефективного використання.
3. Дослідження та розробки . Діяльність зі створення нових видів продукції та технологічних процесів, поліпшення існуючих з метою підвищення ефективності виробництва та розширення ринку збуту.
4. Маркетинг , що забезпечує дослідження ринку, визначення потреб та запитів споживачів, реальні замовлення на продукцію та успішну її реалізацію.
5. Виробнича функція , яка випливає з головного завдання підприємства – отримання прибутку. Це можливо лише за рахунок виробництва продукції, робіт та послуг, необхідних суспільству.
6. Матеріально-технічне забезпечення . Ця функція реалізується внаслідок придбання сировини, комплектуючих, машин, устаткування та інших матеріальних цінностей, необхідні господарську діяльність.
7. Екологічна функція , що передбачає випуск екологічно чистої продукції та зниження її природоємності. Екологічна діяльність підприємства спрямована на зниження та компенсацію негативного впливу його виробництва на навколишнє середовище.
8. Соціальна функція . Забезпечує умови для відтворення робочої сили, матеріальну зацікавленість у результатах праці. Підприємство відповідає за виробничий травматизм, має забезпечити безпечні умови праці своїм працівникам. Важливою складовою соціальної діяльності є забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу.

Об’єднання підприємств

Підприємства можуть об’єднуватися в асоціації (союзи), концерни, холдинги, міжгалузеві та регіональні та інші об’єднання. Так, об’єднання створюються на договірній основі з метою координації здійснюваної ними підприємницької діяльності, уявлення та захисту спільних майнових інтересів, і навіть розширення можливостей підприємств.

У світовій практиці склалися такі варіанти об’єднань підприємств як картелі, синдикати, пули, трести, концерни, промислові холдинги, фінансові групи.

Картель є об’єднання, як правило, підприємств однієї галузі, що передбачає проведення єдиної ринкової стратегії, включаючи узгоджену цінову політику, спільну позицію щодо великих клієнтів, обмін інформацією та ін. Для картеля характерні такі ознаки:

• договірний характер об’єднання;
• збереження права власності учасників картелю на свої підприємства та забезпечувана цим господарська, фінансова та юридична самостійність;
• спільна діяльність із реалізації продукції, яка може поширюватися, хоча й обмеженою мірою, на її виробництво.

Синдикат – різновид картельного угоди, що передбачає збут продукції його учасників через єдиний збутовий орган, створюваний у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Учасники синдикату, як і картеля, зберігають свою юридичну та комерційну самостійність, а іноді і власну збутову мережу, яка тісно пов’язана із синдикатською збутовою конторою чи суспільством. Форма синдикату найбільш поширена у галузях з масовою однорідною продукцією: гірничодобувною, металургійною, хімічною.

До об’єднань картельного типу належать також пули. Пулом називається об’єднання підприємців, що передбачає особливий порядок розподілу прибутку його. Прибутки учасників пулу надходять у «загальний котел», та був розподіляються з-поміж них у заздалегідь встановленої пропорції.

Трест є об’єднання, у якому різні підприємства, що раніше належать різним підприємцям, зливаються в єдиний виробничий комплекс, втрачаючи свою юридичну та господарську самостійність. У тресті поєднуються всі сторони господарської діяльності підприємств, а не одна якась сторона, як у картелі чи синдикаті. Форма тресту зручна в організацію комбінованого виробництва, тобто. об’єднання однієї компанії підприємств різних галузей промисловості, чи які є послідовні щаблі обробки сировини, чи які грають допоміжну роль одна стосовно інший.

Концерн – це об’єднання самостійних підприємств, пов’язаних за допомогою системи участі, персональних уній, патентно-ліцензійних угод, фінансування, тісної виробничої співпраці.

Концерн зазвичай є виробничим об’єднанням, куди входять підприємства різних галузей. Залежно від цього концерни мають характер «вертикальних» чи «горизонтальних» об’єднань. Перший тип об’єднань охоплює підприємства різних галузей промисловості, виробничий процес яких пов’язаний (наприклад, гірничодобувні, металургійні та машинобудівні), другий — підприємства різних галузей виробництв, не пов’язаних між собою.

Об’єднані в концерн підприємства залишаються юридичними особами у формі акціонерних товариств чи інших господарських об’єднань, але мають загальне керівництво, яке здійснюється головною компанією (холдингом).

Холдинг є «утримувальну» (материнську, головну) компанію, яка, володіючи контрольним пакетом акцій підприємств, об’єднаних в єдину структуру, забезпечує управління ними та контроль за їх діяльністю.

Холдингові структури є багатофакторними комплексними утвореннями, що забезпечують послідовне об’єднання виробничих та капітальних ресурсів, створення великомасштабних диференційованих виробництв, орієнтованих на розробку та впровадження нових технічних рішень, реалізацію різноманітних інвестиційних програм.

Фінансово-промислова група (ФПГ) – це сукупність юридичних осіб, що діють як основне та дочірні товариства, або повністю або частково об’єднали свої матеріальні та нематеріальні активи на основі договору про створення фінансово-промислової групи з метою технологічної чи економічної інтеграції для реалізації інвестиційних та інших проектів та програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту товарів та послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.

Самостійність підприємства

Підприємство має самостійність у створенні виробництва та комерційної свободою. Воно визначає шляхи та способи реалізації своєї продукції, вибирає контрагентів, з якими матиме справу; економічні зв’язки закріплюються договорами. Важливою умовою комерційної свободи також є вільне ціноутворення.

Незалежність як вихідну ознаку організації підприємства не можна розуміти спрощено. В економіці абсолютної свободи виробників немає. Підприємство має повну самостійність у тому сенсі, що над ним немає інстанції, яка керує його господарською діяльністю. Але воно не вільне від ринку, від його жорстких вимог. Тому можна говорити лише про певні рамках самостійності.

Взаємодіє із самостійністю принцип особистої економічної зацікавленості осіб, які створили підприємство. Підприємство у межах ринкової економіки постає як джерело особистої вигоди, і це одна із провідних чинників підприємницької діяльності. Цей чинник, безпосередньо впливає діяльність підприємства, виявляється у прагненні організувати роботу підприємства те щоб отримати максимально можливий прибуток. Проте особливістю товарного виробництва і те, що підприємець, переслідуючи свою суто особисту вигоду, тим щонайменше, працює суспільство зрештою, задовольняючи свої інтереси, створює якісніші типи продукції.

Маючи самостійністю, підприємство перебирає відповідальність за результати здійснюваної діяльності. Воно відповідає за порушення договірних, кредитних, розрахункових та податкових зобов’язань, продаж товарів, користування якими може заподіяти шкоду здоров’ю, та за порушення інших правил, передбачених законодавством. Крім вищезгаданих зобов’язань підприємство має бути організоване таким чином, щоб раціонально використовувати наявні в його розпорядженні землю та інші природні ресурси, не забруднювати довкілля, не порушувати правил безпеки виробництва, дотримуватися санітарно-гігієнічних норм та вимог щодо захисту здоров’я його працівників.

Характерною ознакою діяльності підприємства є підприємницький ризик. Ринкові відносини вимагають від підприємства виробництва якісної та конкурентоспроможної продукції. Ключовий момент, що лежить в основі господарського ризику, – співвідношення між передбачуваними витратами та результатами. Якщо ціни вироблених товарів не відшкодовують витрат, це, або підприємець не зумів ефективно організувати діяльність свого підприємства, або несприятливо склалася кон’юнктура. Необхідність постійно контролювати комбінації умов виробництва постійно змушує шукати нові технологічні рішення, знижувати собівартість продукції і т.д.

Свобода підприємництва, свобода вибору та особистий інтерес формують відносини змагальності, конкуренції між учасниками ринкового обміну.

Підприємство, здійснюючи самостійне господарювання, пов’язане через систему ринкових зв’язків (ринки ресурсів та готової продукції) з іншими підприємствами, постачальниками та споживачами.