Оцінка фінансового становища

Поняття та визначення терміна «Оцінка фінансового стану»

Оцінка фінансового стану (estimation of financial position) – це спосіб, що дозволяє розкрити фінансове благополуччя та динаміку розвитку суб’єкта господарювання.

Оцінка фінансового стану проводиться на підставі аналізу первинних даних бухгалтерської звітності та розрахунків фінансових коефіцієнтів і має відповідати основній меті – підтвердити надійність та стійкість фінансового становища компанії.

Основним інструментом експертної оцінки фінансово-господарську діяльність організації є аудит – аналіз, основою якого виступає бухгалтерська звітність. Оцінка фінансового стану включає логічний аналіз звітності та її уточнення за даними аудиту шляхом виключення неліквідних активів та уточнення їх оцінки, а також кількісний аналіз, побудований на розрахунку фінансових коефіцієнтів (ліквідності, оборотності активів, структури капіталу та зобов’язань).

Цінну інформацію про фінансовий стан підприємства можна одержати шляхом порівняння аналітичних показників. Дані звітності, що розглядаються ізольовано, не забезпечують просторової та тимчасової сумісності, тому аналіз повинен проводитись у динаміці. З цією метою складається порівняльний аналітичний баланс, що будується на основі бухгалтерського балансу підприємства шляхом доповнення його показниками структури статей активу та пасиву у динаміці.

Фінансові коефіцієнти є відносні показники фінансового становища організації. Вони розраховуються як відносин абсолютних показників фінансового становища чи його лінійних комбінацій. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає у порівнянні їх значень із базисними величинами. Як база порівняння служать отримані в результаті розрахунків величини, нормативно затверджені показники, що характеризують оптимальні або критичні з погляду стійкості фінансового стану значення відносних показників, а також показники, отримані в результаті експертних опитувань або розраховані на основі фінансових показників аналогічних підприємств галузі.

В основному проводиться аналіз абсолютних показників прибутку, відносних показників рентабельності, аналіз фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства, аналіз ефективності використання позикового капіталу. Серед фінансових коефіцієнтів можуть оцінюватися рентабельність продажів, рентабельність активів, оборотність запасів, оборотність кредиторської та дебіторської заборгованостей, коефіцієнти ліквідності, коефіцієнт відношення позикових та власних коштів, коефіцієнт забезпеченості власними джерелами фінансування та інші.

Поряд із загальною характеристикою фінансового стану аналізуються показники фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість оцінюється за співвідношенням власних і позикових коштів у активах і пасивах підприємства, темпами накопичення власні кошти внаслідок господарську діяльність, співвідношенню довгострокових і короткострокових зобов’язань підприємства, забезпеченню оборотних засобів власними джерелами тощо.

Оцінка фінансової стійкості має значення як ділових партнерів, так потенційних інвесторів підприємства.

Сутність оцінки фінансового становища підприємства

Головне завдання оцінки фінансового стану — виявити можливість підприємства оплачувати свої внутрішні потреби та розраховуватись за своїми зобов’язаннями із зовнішніми агентами.

У разі інфляції фінансова стійкість підприємства відбиває такий стан фінансових ресурсів, у якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, і навіть здійснювати витрати на його розширення та оновлення.

Виявлення взаємозв’язків та взаємозалежностей між різними показниками фінансово-господарської діяльності підприємства проводиться шляхом аналізу його фінансової звітності. Результати аналізу діяльності підприємства за попередні роки та оцінки поточного фінансового стану дозволяють зацікавленим особам та організаціям прийняти управлінські рішення на майбутнє.

Одним із важливих прийомів аналізу звітності є «читання» форм звітності та вивчення представлених там абсолютних величин. «Читання» звітності (або просте ознайомлення з нею) дозволяє зробити висновки про основні джерела залучення коштів (див. Капітал підприємства та його структура), напрямки їх вкладень (див. Види активів підприємства), основні джерела отриманого за звітний період прибутку (грошових коштів або чистих оборотних активів), застосовуваних методах обліку та змінах у них, організаційній структурі підприємства та напрямках його діяльності, дивідендній політиці тощо.

Однак ця інформація, незважаючи на всю її значущість для прийняття управлінських рішень, не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності підприємства. Для цього використовується зіставлення аналізованих даних у часі, у тому числі:

• складання порівняльних таблиць за два останні роки з виявленням абсолютного та відносного (у відсотках) відхилень за основними показниками звітності;
• обчислення відносних відхилень показників у відсотках по відношенню до балансового року за кілька років (зазвичай, за п’ять або десять останніх років);
• обчислення показників за ряд років у відсотках до будь-якого підсумкового показника (наприклад, до результату балансу, обсягу реалізованої продукції).

Фінансовий стан підприємствахарактеризується складом та розміщенням коштів, структурою їх джерел, швидкістю обороту капіталу, здатністю підприємства погашати свої зобов’язання у строк та в повному обсязі, а також іншими факторами. Оцінка фінансового стану підприємства – операція неоднозначна. Водночас достовірна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємства потрібна багатьом користувачам. Щоб отримати її на основі первинних документів, даних поточного обліку, показників бізнес-плану, балансу та інших фінансових звітів, потрібні певні показники, правила та методика їх оцінки. Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Воно визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює,

Крім того, фінансовий стан підприємства небайдужий і податковим органам — з точки зору здатності підприємства своєчасно та повністю сплачувати податки (див. Податки та податкова система). Нарешті, фінансовий стан підприємства є головним критерієм для банків під час вирішення питання про доцільність чи недоцільність видачі йому кредиту, а за позитивного вирішення цього питання — під які відсотки і на який термін.

Показники фінансового стану повинні бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний з підприємством економічними відносинами, могли отримати відповідь на питання, наскільки надійне підприємство як партнер у цих відносинах, а отже, ухвалити рішення щодо економічної вигідності продовження з ним цих відносин. Кожен партнер і акціонери, банки, податкові органи мають свій критерій економічної вигідності, тому показники фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер міг зробити висновки з точки зору своїх інтересів.

Стійкий фінансовий стан формується у процесі всієї виробничо-господарську діяльність підприємства. Визначення його на ту чи іншу дату відповідає на питання, наскільки правильно підприємство керувало фінансовими ресурсами протягом періоду, що передує цій даті. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на базі даних публічної офіційної звітності та неформальних відносин. Тому умовою добрих взаємовідносин є показники, які задовольняють всіх перелічених вище учасників ринку.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за допомогою абсолютних та відносних коефіцієнтів за п’ятьма напрямками:

1. оцінка складу та структури балансу;
2. оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства;
3. оцінка ділової активності;
4. оцінка фінансової стійкості підприємства;
5. оцінка рентабельності

Розрахунок коефіцієнтів ґрунтується на існуванні певних співвідношень між окремими статтями звітності. Ці коефіцієнти, які називаються фінансово-оперативними показниками, становлять великий інтерес для економістів, оскільки, по-перше, дозволяють визначити те коло відомостей, яке важливе для користувачів фінансової звітності з точки зору прийняття рішень, по-друге, надають можливість глибше оцінити становище даної звітної. одиниці у системі господарювання та тенденції його зміни. Великою перевагою коефіцієнтів є також те, що вони ілюструють спотворюючий вплив на звітний матеріал інфляції, що особливо актуально при аналізі в довгостроковому аспекті.

Таким чином, від покращення показників фінансового стану підприємства залежать його економічні перспективи.

Оцінка складу та структури балансу

Джерелом попереднього аналізу є баланс. Динаміку показників вивчають з урахуванням горизонтального аналізу балансу, структури — вертикального.

Показники горизонтального та вертикального аналізу відображаються у порівняно аналітичному агрегованому балансі, що дозволяє оцінити склад активів та пасивів та відповідність структури активів структурі пасивів. Порівняльний баланс зводить докупи і систематизує розрахунки, необхідні для інтерпретації бухгалтерського балансу, охоплюючи безліч показників шляхом горизонтального та вертикального аналізу. Він складається з урахуванням даних бухгалтерського балансу.

Головне завдання структури активів — оцінка їхньої оптимальності, причин зміни статей.

При аналізі структури активів їх ділять за рівнем ліквідності чотирма групи.

Перша група А1 включає абсолютно ліквідні активи:

• готівку;
• короткострокові фінансові вкладення.

До другої групи А2 відносяться активи, що швидко реалізуються:

• готова продукція;
• товари відвантажені;
• дебіторська заборгованість, термін погашення якої не менше одного року.

Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форм розрахунків та інших.

До третьої групи АЗ відносяться активи, що повільно реалізуються:

• запаси;
• витрати майбутніх періодів.

Це пояснюється тим, що значно більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного виробництва на готову продукцію, а потім на готівку.

Четверта група А4 – це активи, що важко реалізуються:

• основні засоби;
• нематеріальні активи;
• довгострокові фінансові вкладення;
• незавершене будівництво;
• дебіторська заборгованість, термін погашення якої понад рік;
• витрати майбутніх періодів.

А1 + А2 + А3 - поточні активи

Також розраховуються відносні показники:

Коефіцієнт мобільності = Мобільні активи / Усі активи.

Коефіцієнт іммобілізації = 1 – коефіцієнт мобільності = необоротні активи / всі активи.

Відповідно на чотири групи розбиваються та зобов’язання:

П1 – найбільш термінові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, терміни повернення яких настали);

П2 – короткострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку до одного року);

ПЗ – довгострокові пасиви (кредити банку та позики терміном більше одного року);

П4 – постійні пасиви ( П3  + витрати майбутніх періодів + резерв майбутніх витрат ).

П1 + П2 = Поточні пасиви

Відповідно розраховуються відносні показники:

Коефіцієнт автономності = СК÷К

де СК – власний капітал;
К – весь капітал.

Коефіцієнт фінансової стійкості = СК + ДЗ

де ДЗ – довгострокова заборгованість.

Значення цього коефіцієнта має бути не менше 0,6.

Коефіцієнт плеча фінансового важеля = ЗК ÷ СК

де ЗК – позиковий капітал.

Аналіз ліквідності та платоспроможності

Платоспроможність — готовність підприємства погасити свої борги у разі пред’явлення вимог одночасно з боку всіх кредиторів підприємства. Сюди не входять позикові кошти довгострокового характеру, терміни повернення яких відомі заздалегідь. Таким чином, підприємство називається платоспроможним, якщо воно може розрахуватися за всіма своїми короткостроковими зобов’язаннями і продовжити безперебійний виробничий процес. Платоспроможність є зовнішнім проявом фінансового становища підприємства, його стійкості.

Потенційним засобом для погашення боргів є дебіторська заборгованість, яка при нормальному кругообігу коштів повинна перетворитися на готівку (див. Управління дебіторської заборгованістю). Засобом погашення боргів можуть бути також наявні в підприємства запаси товарно-матеріальних цінностей. За її реалізації підприємство отримає кошти.

Іншими словами, теоретично погашення заборгованості забезпечується усіма оборотними коштами підприємства. Тому платоспроможними вважатимуться підприємства, які мають сума оборотних засобів значно вище розміру заборгованості. Сенс показника в тому, що поточні зобов’язання є боргами, які мають бути виплачені протягом одного року, а оборотні кошти — це активи, що представляють готівку, або мають бути перетворені на неї, або витрачені протягом року. Саме з величини оборотних коштів здійснюється купівля товарів, вона є основою отримання кредиту й у розширення обсягу реалізованої товарної маси. Нестача власних оборотних коштів може призвести до банкрутства підприємства,

Оцінка платоспроможності складає основі характеристики ліквідності поточних активів, що визначається часом, необхідним перетворення їх у кошти. Чим менше потрібен час для перетворення даного активу на кошти, тим вища його ліквідність.

Ліквідність балансу — можливість суб’єкта господарювання звернути активи у готівку та погасити свої платіжні зобов’язання, а точніше — це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких на готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов’язань. Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних засобів величині короткострокових боргових зобов’язань.

Ліквідність підприємства – це загальне поняття, ніж ліквідність балансу. Ліквідність балансу передбачає пошук платіжних коштів лише з допомогою внутрішніх джерел (реалізації активів). Але підприємство може залучити позикові кошти з боку, якщо має відповідний імідж у діловому світі і досить високий рівень інвестиційної привабливості.

Поняття платоспроможності та ліквідності дуже близькі, але друге більш ємне. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність. У той самий час ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, і перспективу. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але мати несприятливі можливості у майбутньому.

Ліквідність балансу є основою (фундаментом) платоспроможності та ліквідності підприємства. Іншими словами, ліквідність – це спосіб підтримки платоспроможності (див. Ліквідність та платоспроможність як компоненти фінансового аналізу). Але водночас, якщо підприємство має високий імідж і є платоспроможним, йому легше підтримувати свою ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів за активом, згрупованих за ступенем спадної ліквідності з короткостроковими зобов’язаннями за пасивом, що групуються за ступенем терміновості їх погашення.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються таких вимог:

А1 > П1

А2 > П2

A3> P3

А4 < П4

Вивчення співвідношень цих груп активів та пасивів за кілька періодів дозволить встановити тенденції у структурі балансу та його ліквідності.

Поточна ліквідність — це платоспроможність підприємства протягом 1—1,5 місяців, відбиває ставлення менш швидко реалізованих активів із довгостроковими пасивами і є виконання нерівності:

А1 + А2 > П1 + П2

Перспективна ліквідність – прогноз платоспроможності на основі зіставлення майбутніх надходжень та платежів. Вона має місце, якщо виконується нерівність

A3> P3

Крім порівняння активів та пасивів за групами абсолютними показниками також вважаються такі.

1. Чисті поточні активи (ЧТА) або власний оборотний капітал (СІК).

ЧТА = поточні активи - поточні пасиви

СІК = СК + ДЗ - Необоротні активи

де СІК – власний оборотний капітал;
СК – власний капітал;
ДЗ – довгострокова заборгованість.

Поточні активи, окрім коригування оборотних активів на дебіторську заборгованість та витрати майбутніх періодів, зменшують на рядки бухгалтерського балансу «ПДВ із придбаних цінностей», 244 «Заборгованість учасників із внесків до статутного капіталу» та «Акції, викуплені в акціонерів».

Поточні пасиви коригують на рядки бухгалтерського балансу «Резерви майбутніх витрат» та «Доходи майбутніх періодів».

2. Чисті активи

Під вартістю чистих активів акціонерного товариства розуміється величина, що визначається шляхом віднімання із суми активів акціонерного товариства, що приймаються до розрахунку, суми його пасивів, що приймаються до розрахунку.

До складу активів, що приймаються до розрахунку, включаються:

• необоротні активи, що відображаються в першому розділі бухгалтерського балансу (нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, дохідні вкладення в матеріальні цінності, довгострокові фінансові вкладення, інші необоротні активи);
• оборотні активи, що відображаються у другому розділі бухгалтерського балансу (запаси, податок на додану вартість за придбаними цінностями, дебіторська заборгованість, короткострокові фінансові вкладення, кошти, інші оборотні активи) за винятком вартості у сумі фактичних витрат на викуп власних акцій, викуплених акціонерним товариством акціонерів для їх подальшого перепродажу або анулювання, та заборгованості учасників (засновників) щодо внесків до статутного капіталу.

До складу пасивів, що приймаються до розрахунку, включаються:

• довгострокові зобов’язання за позиками та кредитами та інші довгострокові зобов’язання;
• короткострокові зобов’язання щодо позик і кредитів;
• кредиторська заборгованість;
• заборгованість учасникам (засновникам) із виплати доходів;
• Резерви майбутніх витрат;
• інші короткострокові зобов’язання.

Для оцінки ліквідності на основі відносних показників у короткостроковій перспективі розраховують такі коефіцієнти ліквідності :

• коефіцієнт поточної ліквідності;
• коефіцієнт проміжної чи термінової ліквідності;
• та коефіцієнт абсолютної, або критичної, ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття ) – відношення всієї суми поточних активів до загальної суми поточних пасивів. Він показує ступінь, у якому поточні активи покривають поточні пасиви, і є першим критерієм банкрутства.

Перевищення поточних активів над поточними пасивами забезпечує резервний запас для компенсації збитків, які може зазнати підприємство при розміщенні та ліквідації всіх поточних активів, крім готівки. Чим більша величина цього запасу, тим більша впевненість кредиторів, що борги будуть погашені. Іншими словами, коефіцієнт покриття визначає межу безпеки для будь-якого можливого зниження ринкової вартості поточних активів, спричинених непередбаченими обставинами, здатними призупинити або скоротити приплив коштів. Задовольняє зазвичай коефіцієнт >2.

Коефіцієнт проміжної ліквідності – відношення А1 та А2 до поточних пасивів. Задовольняє зазвичай співвідношення 08-11.2.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності– Відношення ліквідних коштів першої групи до всієї суми поточних пасивів. Що його величина, то більше вписувалося гарантія погашення боргів, оскільки цієї групи активів практично немає небезпеки втрати вартості у разі ліквідації підприємства. Значення коефіцієнта визнається достатнім, якщо він становить 02-15. Слід зазначити, що сам собою рівень коефіцієнта абсолютної ліквідності ще є ознакою поганої чи хорошої платоспроможності. Оцінюючи його рівня слід враховувати швидкість обороту коштів у поточних активах і швидкість обороту короткострокових зобов’язань. Якщо платіжні кошти обертаються швидше, ніж період можливої ​​відстрочки платіжних зобов’язань, то платоспроможність підприємства буде нормальною. У той же час постійна хронічна відсутність готівки призводить до того,

Проте лише за цими показниками не можна безпомилково оцінити фінансовий стан підприємства, оскільки цей процес дуже складний і дати йому повну характеристику двома – трьома показниками не можна. Показники ліквідності – коефіцієнти відносні і протягом певного часу не змінюються, якщо пропорційно зростають чисельник і знаменник дробу. Щоб оцінити перспективну платоспроможність, слід використати інші показники.

Коефіцієнт чистої виручки – відношення чистого прибутку та зносу до виручки від реалізації. Він вимірює частку вільних коштів до виручки від.

Коефіцієнт чистого виторгу = (ПП + Амортизація) ÷ В реал

Коефіцієнт Бівера = (ПП + Амортизація) ÷ Зобов'язання

Цей критерій показує, скільки зобов’язань можна погасити за рахунок чистого прибутку підприємства, що є важливим для банків, що кредитують.

Тривалість, або інтервал, самофінансування 

(А1 + А2) ÷ (С + З - А) × 360

де З – собівартість;
3 – інші витрати;
А – амортизація.

Він визначає період, протягом якого підприємство зможе спокійно функціонувати та оплачувати рахунки, навіть якщо не буде надходжень від реалізації продукції на його рахунок у поточному періоді.

Коефіцієнт платоспроможності за формою № 4 (звіт про рух грошових коштів):

Коефіцієнт платоспроможності = Приплив коштів ÷ Відтік коштів

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом – це відношення власного оборотного капіталу та оборотних активів:

Коб.акт. = СОК ÷ Об.а. > 0.25

Коефіцієнт відновлення чи втрати платоспроможності .

До в/в = (( До тек.лікв.1 + (До тек.лікв.1 + До тек.лікв.н ) × 3/12 або 6/12) ÷ До тек.лікв.н

де До _{тек.лікв.1} – Коефіцієнт поточної ліквідності у звітному році;
К _{тек.лікв.н}  – Коефіцієнт поточної ліквідності нормативний, рівний 2.

Коефіцієнт відновлення чи втрати платоспроможності показує можливість, що платоспроможне підприємство не втратить цю здатність протягом 3 місяців, а неплатоспроможне — відновить цю здатність протягом 6 місяців. Якщо перші два показники задовольняють необхідним значенням, береться значення 3/12, якщо ні – 6/12.

При визначенні платоспроможності бажано розглянути структуру всього капіталу, включаючи основний. Якщо акції, векселі та інші цінні папери є досить суттєвими і котируються на біржі, вони можуть бути продані з мінімальними втратами. Вони гарантують кращу ліквідність, ніж деякі товари. У такій ситуації підприємству не потрібен високий коефіцієнт ліквідності, оскільки оборотний капітал можна стабілізувати продажем частини основного капіталу.

Розглядаючи показники ліквідності, слід пам’ятати, що їх є досить умовної, оскільки ліквідність активів і терміновість зобов’язань з бухгалтерського балансу можна визначити приблизно. Так, ліквідність запасів залежить від їхньої якості (оборотності, частки дефіцитних, залежалих матеріалів та готової продукції). Ліквідність дебіторську заборгованість також залежить від її оборотності, частки прострочених і нереальних стягнення платежів. Тому радикальне підвищення точності оцінки ліквідності досягається під час внутрішнього аналізу з урахуванням даних аналітичного бухгалтерського обліку.

Крім того, потрібно враховувати і те, що коефіцієнти ліквідності дають статичне уявлення про наявність платіжних коштів на покриття зобов’язань на певну дату. При нормальній ситуації поточні активи звертаються: використані запаси знову поповнюються, погашена дебіторська заборгованість замінюється на новостворену. Наявний резерв коштів немає причинного зв’язку з майбутніми грошовими потоками, які залежить від обсягу реалізації продукції, її собівартості, прибутку та зміни умов діяльності.

Поточні пасиви, для виміру можливості погашення яких і призначені коефіцієнти ліквідності, також визначаються обсягом виробництва та реалізації продукції. Поки обсяг реалізації залишається незмінним чи зростає, погашення боргових зобов’язань є сутнісно операцією реінвестування.

Коефіцієнт ліквідності не включає розміри перспективних виплат. Тому може застосовуватися з метою оцінки перспективної платоспроможності підприємства як попередній, початковий етап аналізу платоспроможності. Головна його перевага – простота і наочність – може обернутися таким недоліком, як поверховість висновків, якщо аналіз платоспроможності буде зведений лише до визначення його значень. У нормальній ситуації оцінка платоспроможності підприємства повинна проводитися на підставі вивчення джерел припливу та відтоку грошових коштів у короткостроковій та довгостроковій перспективі та здатності підприємства стабільно забезпечувати перевищення перших над другим.

Низький рівень платоспроможності може бути випадковим (тимчасовим) та хронічним (тривалим).

Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, слід розглядати причини фінансових труднощів, частоту їхньої освіти та тривалість прострочених боргів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути невиконання плану з виробництва та реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану прибутку і, як наслідок, нестача власних джерел самофінансування підприємства. Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборотного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборгованість, вкладення у надпланові запаси та інші цілі, які тимчасово не мають джерела фінансування. Іноді причиною неплатоспроможності не безгосподарність підприємства, а неспроможність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків може стати однією з причин неплатоспроможності суб’єкта господарювання.

Аналіз фінансової стійкості підприємства

Одним із основних завдань аналізу фінансово-економічного стану є дослідження показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства. Фінансова стійкість підприємства визначається ступенем забезпечення запасів і витрат власними та позиковими джерелами їх формування, співвідношенням обсягів власних та позикових коштів та характеризується системою абсолютних та відносних показників.

Практична робота проводиться на підставі даних фінансової звітності. Необхідною інформаційною базою є бухгалтерський баланс. Для повного дослідження залучаються дані, які у додатку до бухгалтерського балансу (форма 5).

У результаті виробничої діяльності для підприємства йде постійне формування (поповнення) запасів товарно-матеріальних цінностей. Для цього використовуються як власні оборотні кошти, так і позикові (довгострокові та короткострокові кредити та позики). Аналізуючи відповідність чи невідповідність (надлишок чи брак) коштів на формування запасів і витрат, визначають абсолютні показники фінансової стійкості.

Для повного відображення різних видів джерел (власних коштів, довгострокових та короткострокових кредитів та позик) у формуванні запасів та витрат використовуються наступні абсолютні показники:

1. Наявність власних оборотних засобів. Визначається як різниця величини джерел власних коштів та величини основних засобів та вкладень (необоротних активів).
2. Наявність власних оборотних засобів та довгострокових позикових джерел для формування запасів та витрат.
3. Загальна величина основних джерел коштів на формування запасів і витрат. Розраховується як сума власних оборотних коштів, довгострокових та короткострокових кредитів та позик.

1. Абсолютна стійкість фінансового становища . Абсолютна стійкість фінансового стану показує, що запаси та витрати повністю покриваються власними обіговими коштами . Підприємство практично залежить від кредитів. Така ситуація відноситься до крайнього типу фінансової стійкості і практично зустрічається досить рідко. Однак її не можна розглядати як ідеальну, оскільки підприємство не використовує зовнішні джерела фінансування у своїй господарській діяльності.
2. Нормальна стійкість фінансового становища . Підприємство оптимально використовує власні та кредитні ресурси. Поточні активи перевищують кредиторську заборгованість.
3. Нестійкий фінансовий стан . Нестійке фінансове становище характеризується порушенням платоспроможності: підприємство змушене залучати додаткові джерела покриття запасів і витрат, спостерігається зниження прибутковості виробництва. Тим не менш, ще є можливості для поліпшення ситуації.
4. Кризовий (критичний) фінансовий стан . Кризове фінансове становище — межа банкрутства: наявність прострочених кредиторської та дебіторської заборгованостей та нездатність погасити їх у строк. У ринковій економіці за неодноразового повторення такого становища підприємству загрожує оголошення банкрутства.

Однією з основних характеристик фінансово-економічного стану підприємства є ступінь залежності від кредиторів та інвесторів. Власники підприємства зацікавлені у мінімізації власного капіталу та у максимізації позикового капіталу у фінансовій структурі організації. Позичальники оцінюють стійкість підприємства за рівнем власного капіталу та ймовірністю банкрутства.

Фінансова стійкість підприємства характеризується станом власних та позикових коштів та аналізується за допомогою системи фінансових коефіцієнтів. Аналіз проводиться за допомогою розрахунку та порівняння отриманих значень коефіцієнтів із встановленими базисними величинами, а також вивчення динаміки їх змін за певний період. Базовими величинами можуть бути:

• значення показників за минулий період;
• середньогалузеві значення показників;
• значення показників конкурентів;

Оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться з допомогою досить велику кількість відносних фінансових коефіцієнтів. У тому числі можна назвати головні:

1. Коефіцієнт автономності.
2. Коефіцієнт фінансової стійкості.
3. Коефіцієнт плече фінансового важеля.
4. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом.
5. Коефіцієнт мобільності.
6. Коефіцієнт маневреності власного капіталу = СІК/СК.
7. Коефіцієнт забезпеченості запасів власним оборотним капіталом = СІК / Запаси.
8. Коефіцієнт короткострокової заборгованості = Короткострокова заборгованість / Позиковий капітал.
9. Коефіцієнт довгострокової заборгованості = Довгострокова заборгованість / Власний капітал + Довгострокова заборгованість.
10. Коефіцієнт кредиторську заборгованість = Кредиторська заборгованість / Позиковий капітал.

Аналіз ділової активності та рентабельності

Завершальним етапом аналізу фінансово-економічного стану підприємства є оцінка ефективності господарську діяльність.

Мета аналізу – отримати найбільшу кількість ключових параметрів, що дозволяють дати точну оцінку поточного стану та очікуваних перспектив розвитку.

Ефективність господарської діяльності підприємства характеризується:

• діловою активністю, що відображає результативність роботи підприємства щодо величини активів підприємства чи величини їх споживання у процесі виробництва;
• рентабельністю, що відображає отриманий ефект щодо ресурсів та витрат, використаних для досягнення цього ефекту.

Фінансове становище підприємства перебуває у безпосередньої залежність від цього, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші.

Прискорення оборотності оборотних засобів зменшує потреба у них (менше потрібно запасів сировини, матеріалів, палива, закладів незавершеного виробництва) і, отже, веде до зниження рівня витрат на їх зберігання, що сприяє зрештою підвищення рентабельності та поліпшення фінансового стану підприємства.

Уповільнення часу обороту призводить до збільшення необхідної кількості оборотних засобів та додаткових витрат, а отже, до погіршення фінансового стану підприємства.

Кількісний показник ділової активності визначається абсолютними та відносними критеріями:

• обсягом реалізації виробленої продукції;
• прибутком;
• активами підприємства.

Прибуток зростає вищими темпами, ніж обсяг реалізації та майно підприємства. З цього випливає, що витрати виробництва та обігу мають знижуватися, а ресурси підприємства використовуватися ефективніше.

У широкому значенні слова поняття рентабельності означає прибутковість, прибутковість. Підприємство вважається рентабельним, якщо доходи від продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва (звернення) і, крім того, утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна сутність рентабельності можна розкрити лише через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст – визначення суми прибутку з одного рубля вкладеного капіталу (див. Прибуток і рентабельність: поняття та формула розрахунку, Фактори, що впливають на прибуток і рентабельність).

Показники рентабельності характеризують фінансові результати та ефективність діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій та групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку підприємства, тому вони є обов’язковими при проведенні порівняльного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики та ціноутворення.

До показників рентабельності відносять:

• Рентабельність активів (авансованого капіталу) = Чистий прибуток/Активи;
• Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток/Власний капітал;
• Рентабельність продаж = Чистий прибуток / Виручка;
• Рентабельність основних фондів = Чистий прибуток / Основні фонди та ін.

Оцінка ринкової привабливості

Цей блок аналізу проводиться на підприємствах, де є акції, що котируються на фондовій біржі. Хоча окремі показники можна розрахувати й у закритих акціонерних товариств.

У цьому розділі аналізу можуть бути розраховані такі показники:

• Прибуток на акцію = Чистий прибуток / Середньозважена кількість акцій в обігу;
• Дивіденд на акцію = Чистий прибуток, розподілений на дивіденди / Середньозважена кількість звичайних акцій;
• Коефіцієнт дивідендних виплат = Дивіденд на акцію/Прибуток на акцію;
• Коефіцієнт ціна/дохід = Ринкова ціна акції/Прибуток на акцію;
• Коефіцієнт дивіденд / Дохід = Дивіденд на акцію / Ринкова ціна акції.