Оцінка вартості інтелектуальної власності (Intellectual property appraisal) – визначення вартості обсягу прав на результати інтелектуальної діяльності, володіння якими забезпечує їх власнику певну вигоду.
Відповідно до міжнародних норм інтелектуальна власність означає права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній галузях. Відповідно до вітчизняного законодавства інтелектуальна власність є винятковими правами фізичної особи (громадянина) або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації (товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування тощо).
Досягнення науки і техніки, літературні, художні, музичні твори та інші предмети творчої діяльності є об’єктами інтелектуальної власності, вони мають нематеріальний характер, різний зміст та форму уявлення.
Інтелектуальна власність поділяється на:
- промислову власність;
- декларація про комерційну таємницю;
- авторське право;
- суміжні права.
Промислова власність – право власника, підтверджене охоронним документом у вигляді патенту або свідоцтва, на використання об’єктів промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, найменування місць походження товарів, а також права щодо припинення недобросовісної конкуренції).
Захист проти недобросовісної конкуренції здійснюється на основі прав на комерційну чи службову таємницющо регулює відносини, пов’язані з використанням конфіденційної інформації комерційного характеру, секретів виробництва («ноу-хау»), відомостей щодо організаційно-управлінської діяльності підприємства
Авторське право регулює відносини, пов’язані з правами на твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми та бази даних, похідні твори (переклади, анотації тощо).
Сфера дії суміжних прав відноситься до прав виконавців та організацій на виконання або постановку будь-яких творів літератури та мистецтва, фонограми, передачі, підготовленої для трансляції в ефірі або кабелем.
Відповідно до чинного законодавства існування прав на об’єкти інтелектуальної власності регулюється нормами цивільного права та визначається умовами угоди, укладеної сторонами (договір про створення та передачу науково-технічної продукції, договір про виконання НДДКР, авторський, ліцензійний, установчий договір, договір лізингу, франчайзингу та і т.д.).
Інтелектуальна власність може створюватися на підприємстві або купуватися з боку, але в будь-якому випадку потрібна оцінка її вартості, що є грошовою мірою того, що юридична або фізична особа готова заплатити за володіння правами на конкретні результати інтелектуальної праці.
Оцінюючи інтелектуальної власності використовується кілька видів вартості:
- ринкова;
- розрахункова;
- інвестиційна;
- балансова.
Ринкова вартість – найімовірніша ціна, яку може бути продано інтелектуальна власність за умов вільної конкуренції над ринком за повної інформованості сторін про умови використання об’єкта інтелектуальної власності його покупцем.
Розрахункова вартість – Ціна, визначена суб’єктами ринку з урахуванням усіх умов договору; вона обчислюється кожної зі сторін угоди самостійно і означає для продавця мінімальну, а покупця – максимальну ціну.
Інвестиційна вартість – вартість інтелектуальної власності для конкретного інвестора з урахуванням певних цілей та умов (критеріїв) інвестування.
Балансова вартість – вартість інтелектуальної власності у грошах, що перебуває на балансі підприємства у складі нематеріальних активів.
Залежно від типу операцій з інтелектуальною власністю використовуються такі види вартості, як договірна, реалізаційна, первісна, залишкова, відновлювальна, ліквідаційна і т.д. Вибір виду вартості визначається цілями оцінки.
Коло комерційних операцій, за яких потрібна оцінка вартості інтелектуальної власності, постійно розширюється, до них належать:
- внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;
- купівля та продаж підприємства (бізнесу);
- приватизація, акціонування, реорганізація (злиття, приєднання тощо) чи реструктуризація діючого підприємства;
- купівля-продаж патентів та ліцензій;
- оцінка та облік нематеріальних активів підприємства;
- мінімізація податків;
- визначення частки інтелектуальної власності в інвестиційних та інших проектах;
- кредитування під заставу;
- дарування та успадкування інтелектуальної власності;
- визначення збитків від порушення прав власника інтелектуальної власності;
- розрахунок розміру компенсації у разі примусового ліцензування або використання винаходу у період тимчасової правової охорони;
- підвищення ефективності використання активів підприємства;
- визначення розміру винагороди авторам об’єктів інтелектуальної власності та особам, які сприяють їх використанню, тощо.
Вартість інтелектуальної власності оцінюють за допомогою прийнятих у міжнародній практиці підходів: витратного, порівняльного (ринкового) та прибуткового.
В основі витратного підходу лежать:
- метод обліку вартості фактичних витрат (витрат) підприємства на створення, правову охорону, придбання та використання оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності за минулий період з урахуванням інфляції та всіх втрат;
- метод обліку витрат на відновлення точної копії об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється;
- метод обліку вартості витрат заміщення оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності шляхом створення нового объекта-аналога.
Витратний підхід використовується для цілей інвентаризації, балансового обліку, визначення мінімальної ціни інтелектуальної власності, нижче за яку угода для власника інтелектуальної власності стає невигідною.
При порівняльний підхід використовують метод прямого порівняння продажів, який передбачає визначення вартості інтелектуальної власності за ціною угод купівлі-продажу аналогічних об’єкту інтелектуальної власності, з урахуванням поправок на відмінність характеристик об’єкта інтелектуальної власності-аналогу та об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється.
Однак застосування цього методу обмежено в силу унікальності та специфіки кожного об’єкта інтелектуальної власності, різноманітності умов комерційних угод та конфіденційності відомостей щодо них. На практиці складно знайти повний аналог оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності, тому в рамках порівняльного (ринкового) підходу частіше застосовують метод роялті, заснований на обліку стандартних ставок роялті, що використовуються в ліцензійних угодах, за окремими галузями та номенклатурою виробів.
Найширше для оцінки вартості інтелектуальної власності використовують прибутковий підхід, що базується на принципі очікування (в економіці) Вартість інтелектуальної власності визначають як її здатність приносити покупцеві чи інвестору дохід у майбутньому і прирівнюють до поточної вартості чистого доходу, який може бути отриманий від використання цієї інтелектуальної власності за економічно обґрунтований термін корисного використання.
Розрахунок чистого доходу виробляють методом переваги у прибутку (коли прибуток зростає за рахунок зростання якості та (або) кількості продукції, в якій використовується оцінюваний об’єкт інтелектуальної власності) або методом переваги у витратах (Коли чистий прибуток зростає за рахунок скорочення витрат на створення та використання об’єкта інтелектуальної власності у виробництві конкурентної продукції).
Залежно від джерела економії витрат у рамках дохідного підходу застосовують також метод звільнення від роялті, метод виграшу у собівартості та метод одночасного обліку переваг у прибутку та у витратах. Може бути використаний метод дроблення (поділу) прибутку, коли прибуток, що приноситься інтелектуальною власністю, ділиться між його власником та покупцем або інвестором. При цьому в кожному випадку через ставку дисконту чи ставку капіталізації враховують ринкову ситуацію та різні ризики отримання доходів, а також ризик, пов’язаний із досягненням прогнозованих результатів від використання прав на об’єкт інтелектуальної власності.
Вибір способу оцінки вартості інтелектуальної власності визначається конкретними умовами угоди. Так, при корпоративних угодах, до яких відносяться купівля, продаж, акціонування, приватизація, націоналізація підприємства, відкритий продаж акцій, реорганізація фірм проводять вартісну оцінку не окремого об’єкта інтелектуальної власності, а «портфеля прав» на інтелектуальну власність, здатного забезпечити рентабельність бізнесу та перспективи розвитку.
При добровільному ліцензуванні інтелектуальної власності оцінюють вартість права використання конкретного об’єкта інтелектуальної власності для виробництва та продажу окремого товару чи послуги.
У разі примусового ліцензування, пов’язаного з видачею державним органом дозволу на користування об’єктом інтелектуальної власності без згоди правовласника, вартісна оцінка зводиться до визначення розміру компенсації, що виплачується власнику інтелектуальної власності. (До примусового ліцензування належить і судовий розгляд щодо визначення розміру шкоди внаслідок порушення прав власника інтелектуальної власності.)
При виборі методу оцінки необхідно враховувати також особливості різних об’єктів інтелектуальної власності: винаходів, дизайнерських розробок, товарних знаків, літературних та художніх творів, програмних продуктів, баз даних, інтегральних мікросхем, ділових та виробничих секретів, професійних знань та досвіду тощо. Всі вони унікальні, що виключає використання єдиної методики розрахунку, і в кожному конкретному випадку потребує індивідуального підходу, що базується на обліку правових, економічних, технічних, ергономічних та художніх аспектів.
