Оптимізація складу активів (assets structure optimization) – процес визначення співвідношення окремих видів активів, що забезпечує найкращі умови виробничо-комерційної діяльності за високого рівня ліквідності.
Процес оптимізації складу активів підприємства передбачає:
- Облік перспектив розвитку виробничої діяльності підприємства та її регіональної диверсифікації. Формування активів підпорядковане цілям основної виробничої діяльності, тому оптимізація їх обсягу та складу має виходити з економічної стратегії підприємства та враховувати найближчі цілі цієї діяльності.
- Забезпечення відповідності складу активів підприємства структурі виробництва та збуту продукції. У зв’язку з тим, що багато видів активів безпосередньо формуються з урахуванням специфіки окремих видів продукції, у процесі формування їх складу мають бути враховані перспективні зміни номенклатури продукції.
- Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій їхньої здатності генерування прибутку та забезпечення підвищення ринкової вартості підприємства. Сучасний ринок коштів та предметів виробництва, а також фінансовий ринок пропонують для формування активів підприємства низку альтернативних об’єктів та інструментів. У процесі їхнього конкретного вибору слід за інших рівних умов враховувати їхню перспективність, продуктивність, стійкість до морального зносу, багатофункціональність та низку інших особливостей, що визначають їхню здатність генерувати високий рівень прибутку та позитивно впливати на зростання ринкової вартості підприємства.
- Забезпечення оптимальності складу активів з позицій сукупної оборотності. Розмір прибутку на вкладений капітал значною мірою залежить від швидкості обігу активів, які він інвестований. Так як швидкість обігу (період обороту) окремих видів активів істотно різниться, у процесі оптимізації їх складу слід за інших рівних умов віддавати перевагу тим їхнім видам, які мають найбільш високу оборотність.
- Забезпечення оптимальності складу активів із позицій достатньої їх ліквідності. Оскільки ліквідність активів є найважливішою умовою підтримки платоспроможності підприємства та попередження загрози його банкрутства, у процесі оптимізації складу активів необхідно забезпечувати достатню частку високоліквідних їх видів.
- Забезпечення оптимальності складу активів із позицій мінімізації ризику їх втрат у процесі використання. У процесі функціонування різні види активів різною мірою схильні до ризику втрат. Так, фінансові активи втрачають свою вартість у процесі інфляції; активи у формі запасів товарно-матеріальних цінностей втрачають свою вартість від природних втрат і псування; активні види виробничих основних фондів та нематеріальних активів втрачають свою вартість у процесі морального зносу тощо. Тому у процесі оптимізації складу активів слід мінімізувати сукупний ризик їх втрат.
Оптимізація складу активів підприємства спрямовано з одного боку забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їх видів, з другого — підвищення сукупної потенційної їхньої здатності генерувати операційну прибыль. Процес цієї оптимізації здійснюється за наступними трьома етапами.
На першому етапі оптимізується співвідношення сукупних розмірів необоротних та оборотних активів підприємства, що використовуються у його операційній діяльності.
На другому етапі оптимізується співвідношення між активною та пасивною частиною необоротних активів. До активної частини необоротних активів відносяться машини, механізми та обладнання, які безпосередньо задіяні у виробничому технологічному процесі. До пасивної частини необоротних операційних активів відносяться будівлі та приміщення; машини та обладнання, що використовуються в процесі управління операційною діяльністю; нематеріальні активи, які обслуговують операційний процес.
На третьому етапі оптимізується співвідношення трьох основних видів оборотних активів:
- суми запасів товарно-матеріальних цінностей;
- суми дебіторської заборгованості;
- суми фінансових активів.
Оптимізація складу необоротних та оборотних активів вимагає врахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних та негативних особливостей функціонування цих видів активів.
Для оцінки результатів оптимізації співвідношення оборотних та необоротних активів використовується показник – коефіцієнт маневреності активів, який розраховується за такою формулою:
КМ = ОА/А
де
КМ – Коефіцієнт маневреності активів підприємства;
ОА – Сума оборотних активів підприємства;
А – загальна сума всіх сформованих активів підприємства.
Оптимізація складу та структури операційних необоротних активів підприємства здійснюється з урахуванням розкритих у процесі аналізу можливих резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До основних резервів ставляться:
- підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності та безперервності їх роботи);
- підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів за потужністю (за рахунок зростання продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної потужності).
У процесі оптимізації загального обсягу операційних необоротних активів зі складу виключаються ті їх види, які беруть участь у виробничому процесі з різних причин.
Оптимізація складу активів також потребує врахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу, а також оцінки позитивних та негативних особливостей функціонування їх видів.
Необоротні активи характеризуються такими позитивними особливостями:
- практично не схильні до дії інфляції, а, отже, краще захищені від неї;
- схильні до меншого фінансового ризику втрат у процесі господарської діяльності та практично захищені від недобросовісних дій партнерів по господарських операціях (поверненні при оренді тощо);
- здатні генерувати стабільний прибуток навіть за несприятливої господарської кон’юнктури — за неможливості (або недоцільності) їх використання за прямим цільовим призначенням вони можуть бути передані в оренду іншим суб’єктам господарювання;
- сприяють запобіганню (або суттєвому зниженню) втрат матеріальних оборотних активів у процесі їх зберігання;
- мають великі резерви суттєвого розширення обсягу виробничої діяльності у періоди підйому кон’юнктури.
Разом з тим, необоротні активи у процесі їх господарського використання мають низку недоліків:
- схильні до морального зносу;
- важко піддаються оперативному управлінню, оскільки слабко мінливі у структурі короткому періоді времени;
- відносяться до групи важколіквідних та неліквідних активів (у короткому періоді часу).
Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:
- мають високу ліквідність, а частина їх знаходиться у вигляді готових засобів платежу (грошові активи);
- мають високий потенціал структурної трансформації, тобто легко можуть бути перетворені з одного виду в інший;
- легко керовані, при ефективному фінансовому менеджменті швидкість їхнього обороту може бути підвищена;
- найбільш пристосовуються до змін кон’юнктури товарного та фінансового ринків, легше піддаються змінам у процесі регіональної, господарської чи товарної диверсифікації діяльності.
Водночас їм притаманні такі недоліки:
- частина оборотних активів, що у грошової формі, значною мірою схильна до втрати вартості у процесі інфляції;
- тимчасово вільні оборотні активи у формі грошових коштів генерують менший прибуток у порівнянні з тимчасово вільними необоротними активами, а зайві матеріальні оборотні активи не тільки не генерують прибуток, але вимагають додаткових витрат на їхнє зберігання;
- запаси товарно-матеріальних активів схильні до постійних втрат у зв’язку з природним убутком;
- значна частина оборотних активів схильна до більшого фінансового ризику втрат у зв’язку з несумлінністю партнерів та суттєвим погіршенням кон’юнктури ринків (порівняно з необоротними активами).