Обов’язкове право (law of obligation) – одне із основних розділів громадянського права – сукупність правових норм, регулюючих відносини економічного обороту, пов’язані з придбанням та обміном товарів, виконанням робіт і наданням послуг тощо. Найчастіше ці відносини носять возмездный характер.
Врегульовані правовими нормами відносини економічного обороту набувають правову форму і стають зобов’язальними правовідносинами, які у цивільному праві називають зобов’язаннями.
Суб’єктами зобов’язальних правовідносин є як громадяни, і юридичні особи. У ряді випадків для зобов’язань за участю підприємців цивільним законодавством встановлюються спеціальні правила.
У силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Таким чином, у зобов’язаному правовідносинах беруть участь дві сторони – уповноважена (яка належить право вимоги) та зобов’язана . Як кожна зі сторін зобов’язання можуть брати участь одна або одночасно кілька осіб.
Зобов’язання виникають на підставі договорів та інших підстав, передбачених законом. Договір, покликаний забезпечити ініціативу та активність учасників громадянського обороту, стає за умов ринкової економіки основним засобом регулювання товарно-грошових зв’язків, основний правової формою, опосередковує економічні відносини. Договір як угода учасників про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків виражає загальну волю учасників, націлену на досягнення певного правового результату.
Цивільний кодекс закріплює свободу розсуду сторін під час укладання договору, свободу вибору контрагента та визначення умови договору. Договори мають відповідати правилам, встановленим законодавством. Якщо після укладення договору прийнято закон, який встановлює інші правила, умови укладеного договору зберігають силу.
Регульовані цивільним законодавством договори численні та різноманітні. Особливого значення для фінансово-кредитної сфери мають:
- кредитний договір;
- договір позики;
- договір фінансування під відступлення вимоги (факторинг);
- договір банківського вкладу; договір банківського рахунку.
Грошові зобов’язання, що виникають з цих договорів, повинні бути виражені в національній валюті. Договірні зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов’язання та вимог закону. Іншими словами, учасники зобов’язальних правовідносин повинні вчинити всі ті дії, які становлять утримання обов’язків.
Одностороння відмова від виконання зобов’язання та одностороння зміна його умов не допускається, за винятком випадків, передбачених законом. Якщо зобов’язання пов’язане із здійсненням його сторонами підприємницької діяльності, це можливо.
Зобов’язання має бути виконане належній особі. З цією метою боржнику надається право вимагати доказ того, що виконання приймається самим кредитором або уповноваженою на це особою. Таким доказом може бути, наприклад, документ, що засвідчує особу кредитора, довіреність та ін. Ризик наслідків ненадання такої вимоги та виконання зобов’язання без перевірки повноважень несе сам боржник, оскільки належний кредитор має право вимагати нового виконання.
Зобов’язання повинні виконуватись у строки, передбачені законом або договором. За загальним правилом зобов’язання може бути виконане достроково (якщо інше не передбачено у законодавстві або не випливає із суті зобов’язання). Однак при здійсненні підприємницької діяльності боржник не має права виконати зобов’язання до строку: це допускається лише у випадках, передбачених законодавством, умовами зобов’язання, звичаями ділового обороту чи істотою зобов’язання.
Обов’язкове право містить норми, які мають на меті стимулювати боржника до належного виконання обов’язків. Способи забезпечення виконання зобов’язань:
- неустойка;
- заставу;
- утримання;
- порука;
- банківська гарантія;
- завдаток.
Забезпечувальна роль цих заходів у тому, що вони створюють додаткове обтяження для боржника.
Поширеним заходом забезпечення виконання зобов’язань є неустойка (штраф, пеня) , що є певну законом чи договором грошову суму, яку боржник зобов’язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема, у разі прострочення виконання. Неустойка – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, а й міра майнової ответственности.
Запорука— один з основних способів забезпечення виконання зобов’язань, що є комплексом правомочностей кредитора щодо майна, виділеного боржником або представленого для цієї мети іншою особою як забезпечення виконання боржником прийнятих на себе зобов’язань. Кредитор, як власник заставного права на майно, називається заставоутримувачем, а боржник, який надав у заставну річ, що належить на правах власності їй самій або іншій особі (зрозуміло за згодою останньої), – заставником. У разі оголошення власника закладеної речі неспроможним боржником заставоутримувач, звернувши стягнення на закладену річ, отримує задоволення у звичайному, а чи не в конкурентному порядку (поза чергою). Запорука чи заклад рухомості може здійснюватися з фізичною передачею майна у володіння кредитора, або без такої передачі. Останнім часом другий спосіб набуває все більшого поширення, хоча перший і є основним. Запорука нерухомого майна називається іпотекою.
Утримання – це новий вітчизняного зобов’язального права спосіб забезпечення виконання зобов’язань. Суть його в тому, що кредитор, у якого перебуває річ, що підлягає передачі боржнику, має право у разі невиконання боржником у строк зобов’язання щодо її оплати або відшкодування пов’язаних з нею витрат та інших збитків утримувати її доти, доки зобов’язання боржником не буде виконано. Якщо кредитор та боржник діють як підприємці, то сфера застосування утримання ширша, оскільки тут утриманням можуть забезпечуватися вимоги, не пов’язані з оплатою речі та відшкодуванням збитків. При утриманні кредитор (як і заставі) вправі вимагати задоволення з допомогою утримуваного имущества. Порядок реалізації майна такий самий, як і при заставі.
За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за невиконання останнім зобов’язання повністю або частково. Застосування поруки поширене у грошових зобов’язаннях. За невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором солідарно. Це означає, що кредитор може пред’явити вимогу у повному обсязі спільно до боржника і поручителя або до будь-якого з них. Однак при укладенні договору поруки сторони мають право передбачити субсидіарну відповідальність, за якої кредитор повинен спочатку пред’явити вимогу до основного боржника, а вже потім (якщо боржник зобов’язання не виконає) – до поручителя.
У числі заходів, вкладених у посилення цивільно-правового захисту інтересів кредитора, до Цивільного кодексу включені норми з банківської гарантії , що є новий, раніше невідомий вітчизняному зобов’язальне право спосіб забезпечення виконання зобов’язань. Його суть полягає в тому, що банк, інша кредитна установа або страхова організація (гарант) дають на прохання іншої особи (принципалу) письмове зобов’язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) відповідно до умов гарантії зобов’язання, що дається гарантом, грошову суму за поданою бенефіціаром письмовою вимогою на її. сплаті.
Завдаток — грошова сума, яку одна із сторін передає інший у рахунок належних за договором платежів, на підтвердження укладання договору та забезпечення його виконання. За цивільним правом завдаток — один із способів забезпечення виконання зобов’язань за договорами між громадянами або за їх участю. Якщо зобов’язання не виконано з вини сторони, що дала завдаток, вона не може вимагати його. Коли за невиконання зобов’язання відповідає сторона, яка отримала завдаток, вона повинна сплатити подвійну суму завдатку. Якщо невиконанням зобов’язання кредитору заподіяно збитки, що перевищують суму задатку, він має право вимагати їх відшкодування у частині, не покритій завдатком, якщо договором не передбачено інше. Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі, інакше вона визнається недійсною.
Значну частину зобов’язального права становлять норми цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність являє собою санкцію за правопорушення, яка тягне для порушника певні несприятливі майнові наслідки у вигляді покладання на нього додаткового обов’язку або позбавлення (обмеження) права, що належить йому. Майнова відповідальність за нормами цивільного законодавства може настати у формі відшкодування збитків та сплати неустойки.
Під збитками розуміються майнові позбавлення, що настали для особи – матеріальні втрати, збитки, що виразилися в грошах, і т.п. Цивільний кодекс передбачає два види збитків – реальні збитки та втрачену вигоду. Реальні збитки – це витрати, які особа, чиє право порушено, справило або має заподіяти для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна. Втрачена вигода – це недоотримані доходи, які ця особа отримала б, якби її право не було порушено.
Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків. Право на повне відшкодування збитків може бути обмежене законом. Крім того, обмежена відповідальність може бути передбачена у договорах між підприємцями (наприклад, за угодою про виняткову неустойку).
Кодекс встановлює правила визначення цін, якими нараховуються збитки, що особливо важливо за умов інфляції, коли ціни постійно змінюються. Як правило, при визначенні збитків беруться до уваги ціни, існуючі там, де зобов’язання має бути виконане в день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора. В іншому випадку застосовуються ціни, що діють у день подання кредитором позову до суду або ж у день винесення судом рішення.
Обов’язок доводити в суді наявність та розмір збитків лежить на самому потерпілому. Зазвичай, за порушення зобов’язання відповідальність особи настає за наявності провини (наміру чи необережності). Цивільне законодавство закріплює принцип презумпції провини правопорушника. Оскільки вина особи, яка порушила зобов’язання, передбачається, що потерпілий не повинен доводити вину порушника, що полегшує його становище. Щоб звільнитися від відповідальності, правопорушник має надати докази відсутності своєї провини. Проте порушення зобов’язань у сфері підприємницької діяльності передбачається безвинна відповідальність.
При здійсненні підприємницької діяльності особа несе відповідальність, а то й доведе, що належне виконання виявилося неможливим унаслідок непереборної сили, тобто. надзвичайних та невідворотних за цих умов обставин (форс-мажор). Відсутність у боржника необхідних коштів до таких обставин не належить.
Що ж до такого заходу відповідальності як неустойка (штраф, пеня), слід підкреслити, що за умов початку ринкової економіки найбільш застосовуваною є договірна неустойка. Вона визначається письмовою угодою сторін, до якої включаються умови про її розмір, порядок обчислення та сплати. Недотримання письмової форми тягне за собою недійсність (нікчемність) угоди про неустойку.
Для стягнення неустойки встановлено судовий порядок, проте у випадках, передбачених законом, можливе її безперечне стягнення шляхом направлення потерпілою стороною вимоги до банку. Повернення неправильно списаної суми неустойки здійснюється у судовому порядку. Вимога про сплату неустойки може бути пред’явлено за повної відсутності збитків кредитора. Тому не повинен доводити їх наявність. За наявності збитків здебільшого вони відшкодовуються у частині, не покритої неустойкой. Законом або договором можуть бути передбачені випадки:
- коли допускається стягнення лише неустойки, але з збитків;
- коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад неустойку;
- коли на вибір кредитора може бути стягнуто або неустойка, або збитки.
Розмір законної неустойки то, можливо збільшено угодою сторін. Зменшення неустойки можливе лише за рішенням суду і тільки в тому випадку, якщо неустойка, що підлягає сплаті, явно не відповідає наслідкам порушення зобов’язання. У такій ситуації боржник має право посилатися на незначний обсяг збитків або їхню повну відсутність.
Цивільно-правове зобов’язання втрачає юридичну чинність після його припинення. Підстави припинення зобов’язань передбачаються Цивільним кодексом, іншими законами, іншими правовими актами чи договором. Новою підставою припинення зобов’язань, передбаченим кодексом, є відступне (сплата грошей, передача майна, здійснення послуг, виконання робіт тощо), яке за згодою сторін надається кредитору натомість виконання. Широко поширеною підставою припинення зобов’язань (насамперед грошових) є залік зустрічних однорідних вимог. Для заліку достатньо заяви однієї сторони, у зв’язку із чим згоди іншої сторони на залік не потрібно. Залік також може бути здійснений за згодою сторін або при вирішенні спору у суді. До заліку пред’являються вимоги, якими не минув термін позовної давності.
