Національне багатство, народне багатство (national wealth) – сукупність економічних активів країни, зменшена вартість її фінансових зобов’язань.
Національне багатство – макроекономічний показник, що представляє в грошах сукупність активів, створених і накопичених суспільством.
Національне багатство — це сукупна вартість усіх економічних активів (нефінансових та фінансових) у ринкових цінах, що знаходяться на ту чи іншу дату у власності резидентів цієї країни, за винятком їх фінансових зобов’язань як резидентам, так і не резидентам. Під економічними активами розуміють економічні об’єкти, на які інституційними одиницями здійснюються права власності та від володіння якими або від використання яких власник отримує економічну вигоду.
Національне багатство – найважливіший показник економічного стану країни, що характеризує економічний потенціал суспільства. У складі національного багатства виділяються 2 основні частини: громадське (створене працею) та природне (природні та інтелектуальні ресурси) багатство. Національне багатство включає:
- виробничі потужності суспільства;
- товарні запаси, зокрема державні резерви;
- природні багатства;
- інтелектуальний фонд суспільства (накопичений виробничий досвід людей, їхній освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси);
- соціальну інфраструктуру;
- особисте майно громадян.
Національне багатство обчислюється на певний момент часу, як правило, у вартісному вираженні у поточних та порівнянних (постійних) цінах. До багатства належить усе, що має ринкову цінність.
До національного багатства за офіційною статистикою (рекомендації ООН щодо складання системи національних рахунків 1993 р.) включають:
- нефінансові вироблені активи (основні фонди, запаси матеріальних оборотних засобів та цінності); до основних фондів належать і нематеріальні вироблені активи – об’єкти, вартість яких визначається укладеною в них інформацією (наприклад, результати розвідки з корисними копалинами, програмне забезпечення, оригінальні твори літератури та мистецтва);
- нефінансові невироблені активи – такі, які є результатом виробничих процесів. Вони або існують у природі, або виникають у результаті юридичних чи облікових дій. Формально у цю категорію включають природні ресурси, що у розпорядженні суспільства, – земля, ліси, доступні освоєння цьому рівні розвитку техніки родовища з корисними копалинами, і навіть водні ресурси. При цьому природні багатства ділять на дві частини: використовувані та латентні (завдання полягає в їх ефективному перекладі з другої категорії до першої). Однак у практиці вітчизняної статистики оцінка вартості природних багатств, залучених (і тим більше ще не залучених) до господарського обороту, не проводиться. Ці об’єкти враховуються лише у натуральному вираженні, а вартісному – лише частково (через витрати на поліпшення земель, витрати, пов’язані з передачею прав власності на грішну землю, тощо.);
- нематеріальні невироблені активи – такі як патенти, авторські права, договори про оренду, гудвіл, які можуть бути продані або передані;
- фінансові активи – активи, яким, як правило, протистоять фінансові зобов’язання інших власників (монетарне золото та спеціальні права запозичення, валюта та депозити, акції та інші види акціонерного капіталу, позики, страхові технічні резерви, інша дебіторська та кредиторська заборгованість).
Окрім перелічених елементів окремо (довідково) враховуються накопичені споживчі товари тривалого користування у домашніх господарствах, а також прямі іноземні інвестиції.
До національного багатства слід відносити і такі нематеріальні результати суспільної праці, як науково-технічний рівень кадрів, накопичений досвід і т.д. Можливо, що до поняття національне багатство згодом увійде і генофонд нації – як друга природна складова національного багатства. Якщо докапіталістичні часи головним багатством вважалася земля, а капіталістичні – капітал, то початку XXI в. спостерігається випереджаюче зростання інтелектуального потенціалу суспільства (human capital) як найважливішого елемента національного багатства.
(Див. також Багатство)
