Нагромадження (accumulation) –
- у макроекономічному аспекті – частина національного доходу, що використовується на поповнення виробничих та невиробничих фондів у народному господарстві, а також запасів та резервів. Норма накопичення обчислюється як відношення фонду накопичення до всього національного прибутку (або ВВП). Основною частиною фонду накопичення є фонд виробничого накопичення (Частина, що використовується для розширення сфери матеріального виробництва). Виробниче накопичення – чинник, багато чому визначає темпи розвитку економічної системи. Фонд невиробничого накопичення – Основний фактор зростання добробуту населення.
У системі національних рахунків валове накопичення характеризується як придбання резидентами товарів, вироблених у поточному звітному періоді, але не спожитих у ньому, включаючи накопичення основного капіталу та зміну запасів матеріальних обігових коштів. Джерело накопичення – заощадження, тобто. накопичувана частина доходів, не витрачена на поточне споживання і призначена задоволення потреб суспільства у майбутньому. Нагромадження зрештою можна як основний чинник приросту національного багатства країни.
Система централізовано запланованої соціальної економіки дозволяла безпосередньо проводити норму накопичення. Наприклад, на етапі індустріалізації СРСР держава здійснювала великомасштабний перерозподіл ресурсів (в основному із сільського господарства) у промислові виробничі інвестиції, тим самим збільшуючи цю норму, проте ціною руйнування мас селянства та інших катастрофічних наслідків. У ринковій економіці держава також здатна впливати на норму накопичення, але опосередковано через податкові та інші засоби економічної політики; - у мікроекономічному аспекті – збільшення особистих капіталів, запасів та майна населення, а також активів економічних суб’єктів, вкладення ними коштів у основний капітал для створення нового доходу в майбутньому (все це – за вирахуванням вибуття відповідних елементів багатства). Накопичення може бути як добровільним (за власним рішенням економічних агентів), і примусовим, наприклад, через деякі форми оподаткування.
Нагромадження – відкладання частини доходу, прибутку на майбутні потреби, перетворення частини прибутку на капітал, збільшення запасів матеріалів, майна, нарощування капіталу, основних засобів державою, підприємствами, підприємцями, домашніми господарствами. Розподіл доходу на частини, що витрачаються відповідно на накопичення та поточне споживання, є однією з найважливіших проблем структурної політики, що проводиться господарюючими суб’єктами всіх рівнів. Досвід свідчить, що у накопичення слід відкладати приблизно 20% доходу.
Нагромадження – перетворення частини прибутку на капітал. Накопичення капіталу означає тим самим розширення виробництва, його збільшення за рахунок додаткових витрат на основний капітал (машини, обладнання, будівлі) та оборотний капітал (робоча сила, сировина). Історичною причиною накопичення стало первісне накопичення капіталу, під час якого було створено основи капіталістичного виробництва: капітал у великих розмірах руках власників-капіталістів і вільна робоча сила.
Створений у процесі виробництва прибуток розпадається на підприємницький дохід, що використовується на поточне споживання підприємцем, та частина прибутку, що використовується у виробництві на накопичення. Розміри накопичення обумовлені насамперед об’єктивними факторами технологічного типу, рівнем виробництва та його технологічною будовою, специфікою галузі.
Безпосередньо ж розмір накопичення в кожній окремо взятій фірмі залежить від абсолютної величини прибутку, тому всі фактори, що впливають прибуток, відбиваються і на накопиченні капіталу: продуктивність праці, швидкість оновлення основного капіталу, науково-технічний прогрес, концентрація та централізація капіталу.
Концентрація та централізація капіталу, виникнення монополій та розгалуженої фінансової системи викликало до життя в розвинених країнах потужний механізм використання суспільних фондів накопичення. Важливу роль цьому процесі зіграло акціонування капіталу, у результаті накопиченні своїми доходами беруть участь як підприємці, а й більшість населення. Важливим джерелом накопичення у світі стає також нерозподілений прибуток і фонди прискореної амортизації промислових корпорацій. Велику роль накопиченні капіталу грає сучасна держава, яке через держбюджет, методи кредитно-грошової політики здійснює процес стимулювання науково-технічного прогресу.
Нагромадження капіталу розпадається на дві сфери: накопичення реального капіталу (безпосередньо будівлі, споруди, обладнання тощо) та грошового капіталу. Грошовий капітал акумулюється, трансформується та розподіляється кредитно-грошовими установами, а також промисловими корпораціями. Створена фінансова система мобілізації вільних фінансових ресурсів населення обслуговує реальний капітал, його накопичення.
