Модель оцінки фінансових активів (Capital Assets Pricing Model, CAPM) – модель, що описує зв’язок очікуваної прибутковості портфеля цінних паперів зі ступенем його ризику.
Модель оцінки фінансових активів — рівноважна модель ціноутворення, за якою очікувана прибутковість цінного паперу є лінійною функцією чутливості паперу до зміни прибутковості ринкового портфеля.
Основи цінової моделі акціонерного капіталу були запропоновані американським економістом У. Шарпом у 1964 р. (у 1990 р., спільно з М. Міллером та Г. Марковицем, який отримав Нобелівську премію з економіки за «внесок у теорію ціни фінансових активів») у припущенні лінійної залежності між очікуваною прибутковістю (expected return) від диверсифікованого портфеля та пов’язаним із цим портфелем ризиком (expected risk). Інвестор може віддати перевагу певному рівню ризику, якому відповідатиме певна прибутковість, і буде домагатися цього шляхом підбору поєднання ризикованих, але прибуткових акцій з безпечними з погляду ризику цінними паперами чи позиками.
За У. Шарпу, за ризик інвестор отримує ринкову премію – різницю між ринковим ризиком від усієї сукупності цінних паперів у портфелі та безризиковою ставкою за конкретним цінним папером. Сукупний ризик цінного паперу складається з ринкового та неринкового (власного) ризиків. Мірою ринкового ризику, що вноситься цінним папером портфель, є її коефіцієнт «бета».
Коефіцієнт “бета”, рівний одиниці, відображає ризик всього ринку (індексу Standard & Poor’s 500); для паперу з великими значеннями бета ринковий ризик більший. «Бета» портфеля – виважене середнє коефіцієнтів «бета» цінних паперів, що входять до нього. Збільшення власного ризику (не пов’язаного з бета) не веде до зростання очікуваної прибутковості.
Згідно з САРМ, інвестори винагороджуються за ринковий ризик, але їхній неринковий ризик не компенсується. Модель САРМ є основою сучасної теорії цін фінансових ринках.
Отже, модель оцінки фінансових активів ось у чому. Інвестори можуть усунути деякі ризики, відомі як залишкові (residual risks) або альфа-ризики (alpha risks) шляхом диверсифікації свого портфеля цінних паперів. Для кожного окремого фінансового активу характерний власний, специфічний (specific) або несистематичний (non-systematic) альфариск. Деякі ризики, наприклад ризик світової економічної кризи, неможливо виключити за допомогою диверсифікації. Таким чином, акції, що звертаються на біржі, все одно будуть ризиковими. Тому інвестори повинні отримати достатню винагороду у вигляді прибутку, який перевищує середній прибуток від вкладень у надійні цінні папери, такі як держоблігації, через те, що ризикують своїми грошима. Якщо припустити, що інвесторам вдалося виключити альфариски, оцінка кожного окремого активу має залежати від того, якою мірою на ціну активу вплинула загальна кон’юнктура ринку цінних паперів.
Сукупний (general) чи систематичний (systematic) ризик вимірюється коефіцієнтом відносної нестійкості цін бета (beta). У надійних інвестицій коефіцієнт бета майже дорівнює нулю. Такі інвестиції називаються безризиковими. Більш ризикові інвестиції повинні приносити більш високий дохід, який розраховується шляхом множення середньоринкової прибутковості всіх активів цієї категорії на коефіцієнт окремого фінансового активу бета.
