Модель Альтмана (Altman model) – алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що діагностують кризовий фінансовий стан.
Z-модель Альтмана (Z score model) — математична формула, що вимірює рівень ризику банкрутства кожної окремої компанії, розроблена американським економістом Едвардом Альтманом в 1968 році. На основі обстеження підприємств-банкрутів Е. Альтман визначив коефіцієнти значущості окремих факторів в інтегральній оцінці ймовірності банкрутства.
Загальний економічний сенс моделі є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулий період. При розробці власної моделі Альтман вивчив фінансове становище 66 підприємств, половина з яких збанкрутувала, а друга половина продовжувала успішно працювати. Сьогодні в економічній літературі згадується чотири моделі Альтмана.
Зміст
Двофакторна модель Альтмана
Двофакторна модель Альтмана – це одна з найпростіших і наочних методик прогнозування ймовірності банкрутства, при використанні якої необхідно розрахувати вплив лише двох показників: коефіцієнт поточної ліквідності та питома вага позикових коштів у пасивах. Формула моделі Альтмана набуває вигляду:
Z = – 0,3877 – 1,0736 × Ктл + 0,579 × (ЗК/П)
де Дотл – Коефіцієнт поточної ліквідності;
ЗК – позиковий капітал;
П – пасиви.
При значенні Z>0 ситуація в аналізованій компанії критична, ймовірність настання банкрутства висока.
П’ятифакторна модель Альтмана для акціонерних товариств, чиї акції котируються на ринку
П’ятифакторна модель Альтмана для акціонерних товариств, акції котируються на ринку — найпопулярніша модель Альтмана, саме вона була опублікована вченим 1968 року. Формула розрахунку п’ятифакторної моделі Альтмана має вигляд:
Z = 1,2 × Х1 + 1,4 × Х2 + 3,3 × Х3 + 0,6 × Х4 + Х5
де X1 – Обіговий капітал до суми активів підприємства. Показник оцінює суму чистих ліквідних активів компанії щодо сукупних активів;
X2 – нерозподілений прибуток до суми активів підприємства, що відображає рівень фінансового важеля компанії;
X3 – Прибуток до оподаткування до загальної вартості активів. Показник відображає ефективність операційної діяльності підприємства;
X4 – ринкова вартість власного капіталу/бухгалтерська (балансова) вартість усіх зобов’язань;
Х5 – Обсяг продажів до загальної величини активів підприємства характеризує рентабельність активів підприємства.
В результаті підрахунку Z-показника для конкретного підприємства робиться висновок:
- якщо Z < 1,81 – ймовірність банкрутства становить від 80 до 100%;
- якщо Z = 1,81-2,77 – середня ймовірність краху компанії від 35 до 50%;
- якщо Z = 2,77-2,99 – ймовірність банкрутства невелика від 15 до 20%;
- якщо Z > 2,99 — ситуація для підприємства стабільна, ризик неплатоспроможності протягом найближчих двох років дуже малий.
Точність прогнозу цієї моделі на горизонті одного року становить 95%, на два роки — 83%, що є її гідністю. Недолік цієї моделі полягає в тому, що її по суті можна розглядати лише щодо великих компаній, що розмістили свої акції на фондовому ринку.
Модель Альтмана для компаній, чиї акції не торгуються на біржовому ринку
Модель Альтмана для компаній, чиї акції не торгуються на біржовому ринку — модель, що була опублікована у 1983 році, модифікований варіант п’ятифакторної моделі та має вигляд:
Z = 0,717 × Х1 + 0,847 × Х2 + 3,107 × Х3 + 0,42 × Х4 + 0,995 × Х5
де Х4 – балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал.
Якщо Z < 1,23 підприємство визнається банкрутом, при значенні Z у діапазоні від 1,23 до 2,89 ситуація невизначена, значення Z понад 2,9 властиве стабільним та фінансово стійким компаніям.
Семифакторна модель Альтмана
Семіфакторна модель була розроблена Едвардом Альтманом у 1977 році і дозволяє прогнозувати банкрутство на горизонті у 5 років з точністю до 70%. Проте, на жаль, через складність обчислень практичного поширення не набула.
Незважаючи на відносну простоту використання моделі Альтмана для оцінки загрози банкрутства, у наших економічних умовах вона не дає змоги отримати об’єктивний результат. Це викликається відмінностями в обліку окремих показників, впливом інфляції на їх формування, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів та іншими об’єктивними причинами, що визначають необхідність коригування коефіцієнтів значущості показників, наведених у моделі Альтмана, та обліку низки інших показників оцінки кризового розвитку підприємства.
