Міжнародні розрахунки

Міжнародні розрахунки (International settlements) – регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають у зв’язку з економічними, політичними та культурними відносинами між юридичними особами та громадянами різних країн.

Міжнародні розрахунки включають умови, порядок платежів, вироблених практикою та закріплені національним законодавством, міжнародними документами та звичаями, а також повсякденні банківські операції щодо їх здійснення.

Міжнародні розрахунки – взаємні двосторонні платежі та розрахунки між організаціями та громадянами різних країн, зумовлені спеціальними міжнародними правовими актами, угодами чи контрактами. Міжнародні розрахунки здійснюються безпосередньо банківськими системами через міжнародні платіжні кошти. Міжнародні розрахунки базуються на засадах, закріплених Женевською міжнародною конвенцією та постановами Міжнародної торгової палати. Безпосередні розрахунки за міжнародними економічними контрактами та кредитними відносинами регулюються двосторонніми угодами (контрактами) країн-партнерів.

Міжнародні розрахунки проводяться у безготівковій формі банками, які їх організовують, кредитують та гарантують. Банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками (див. Лоро рахунки, Ностро рахунки, Кореспондентські відносини). У міжнародних розрахунках використовуються переважно валюти провідних країн, іноді міжнародні валютні одиниці, а за надзвичайної ситуації – золото, яке попередньо продається на необхідну валюту платежу.

Міжнародні розрахунки вимагають високої кваліфікації банківських працівників та залежать від валютно-фінансових та платіжних умов зовнішньоекономічних угод. Міжнародні розрахунки взаємопов’язані з валютними та кредитними операціями.

Сфера міжнародних розрахунків:

1. розрахунки у зовнішній торгівлі за товари та послуги;
2. розрахунки з некомерційних операцій;
3. розрахунки за кредитами та рухом капіталу між країнами.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є:

1. імпортер – фізична або юридична особа – підприємство, фірма, що займається підприємницькою діяльністю на території своєї країни та яка отримує з-за кордону готову продукцію (роботи, послуги), необхідну для здійснення діяльності;
2. експортер – фізична чи юридична особа – підприємство, фірма, що займається підприємницькою діяльністю на території своєї країни і яка здійснює постачання за кордон готової продукції (робіт або послуг) за договором, укладеним з іноземною фірмою імпортером;
3. банк імпортера — банк, у якому обслуговується імпортер чи якому він доручає здійснити міжнародну розрахункову операцію. Залежно від фінансового інструмента, за допомогою якого здійснюється операція, банк імпортера може називатися банком-емітентом, банком, що інкасує, виконуючим банком;
4. банк експортера — банк, у якому обслуговується експортер чи якому він доручає здійснити міжнародну розрахункову операцію. Залежно від характеру операції банк експортера називають банком бенефіціара, авізуючим банком, банком-ремітентом, виконуючим банком.

Основними об’єктами системи міжнародних розрахунків є:

1. товари, роботи або послуги, що експортер передає імпортеру згідно з умовами контракту;
2. кошти чи цінні папери, якими імпортер розраховується з експортером;
3. фінансові інструменти, за допомогою яких здійснюється розрахунок між експортом та імпортом (форми розрахунків). Фінансовий інструмент є найважливішим об’єктом, оскільки від його різновиду залежать всі взаємозв’язки між суб’єктами системи, тривалість процесу розрахунку, рівень ризику, що у момент здійснення експортно-імпортних операцій.

Особливості міжнародних розрахунків:

1. імпортери, експортери, їх банки входять у відокремлені від договору відносини, пов’язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих та платіжних документів, здійсненням платежів;
2. регулюються національним законодавством та міжнародними правилами та звичаями;
3. є об’єктом уніфікації, що обумовлено глобалізацією господарських зв’язків та універсалізацією банківських операцій. Так, Женевські (вексельні та чекові) конвенції полегшують використання векселів та чеків у міжнародних розрахунках. Міжнародна торгова палата, створена в Парижі на початку ХХ ст., розробляє та видає Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила щодо інкасо, Уніфіковані правила для договірних гарантій;
4. мають документарний характер, тобто. виробляються проти фінансових (векселів, чеків, платіжних розписок) та комерційних (рахунків-фактур, транспортних документів (див. Коносамент), страхових документів, сертифікатів, що засвідчують походження, вагу, якість або аналіз товарів, перетин ними кордону та ін.) документів;
5. здійснюються у різних валютах, що визначає їх зв’язок з валютними операціями та породжує валютні ризики (див. Ризики у міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносинах).

Вибір форм міжнародних розрахунків та деталі їх проведення обумовлюються у зовнішньоекономічному договорі.

Відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів прийнято, що акредитив – це угода, в силу якої банк зобов’язується на прохання клієнта зробити оплату документів третій особі (бенефіціару) або зробити оплату, акцепт переказного векселя, виставленого бенефіціаром, або документ ). Види акредитивів різноманітні:

• відгукний та безвідкличний;
• підтверджений та непідтверджений;
• поновлюваний (роловерний);
• перекладний (трансферабельний), який може бути переведений один раз повністю або частково другим бенефіціаром;
• покритий (переведенням валюти, депозитами) та непокритий;
• акцептний (що передбачає акцепт тратти банком-емітентом);
• документарний та грошовий (іменний документ, що містить доручення про виплату грошей одержувачу), наприклад циркулярний акредитив із вільною купацією;
• резервний гарантійний та інші.

Акредитивна форма міжнародних розрахунків – найскладніша і найдорожча. За авізування, підтвердження, перевірку документів, платіж банки стягують вищу комісію, ніж у інших форм розрахунків. Для експортера акредитив найвигідніший, т.к. містить зобов’язання банку зробити платіж і найчастіше забезпечує швидке отримання валютної виручки.

При інкасової формі міжнародних розрахунків банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера, зараховуючи ці кошти з цього приводу експортера у банку. Відповідно до Уніфікованих правил щодо інкасо ці операції здійснюються банками на основі інструкцій експортера. У міжнародній практиці учасниками інкасової форми розрахунків є:

• довіритель – клієнт, який доручає своєму банку інкасову операцію;
• банк-ремітент, якому довіритель доручає операцію з інкасування;
• інкасуючий банк, який отримує валютні кошти від іноземного імпортера;
• представляє банк, який робить подання документів (по документарному інкасо) імпортеру-платнику;
• платник.

Розрізняють два види інкасового доручення: документи видаються платнику проти платежу (Д/П) і проти акцепту (Д/А). У міжнародній практиці іноді документи видаються імпортеру до сплати за умови його письмового зобов’язання зробити платіж у термін.

Інкасова форма розрахунків пов’язані з кредитними операціями, т.к. банк може врахувати переказний вексель (тратту) чи надати кредит експортеру під комерційні документи.

Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежу лише за фінансовими документами; документарне (комерційне) інкасо – інкасацію фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами (або лише останніх).

При інкасо (collection of payments) на банку не лежить зобов’язання щодо оплати документів, і експортер несе ризик відмови імпортера від платежу. Крім того, за такої форми розрахунків мобілізуються ресурси експортера через значний розрив у часі між відвантаженням товару та надходженням валютної виручки на рахунок експортера. Для подолання цього недоліку практикуються телеграфне інкасо (іноді) та платіжна гарантія банку за дорученням імпортера. Умовою інкасової форми міжнародних розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера та його сумлінності.

Економічний зміст банківських переказів у міжнародних розрахунках залежить від того, чи здійснюється оплата товарів або послуг до їх поставки (авансові платежі) або після їх отримання імпортером (розрахунки у формі відкритого рахунку). Відповідно до міжнародної практики платежі у вигляді авансу становлять 10–33% суми договору і є гарантією угоди, і навіть часткового кредитування експортера імпортером.

У міжнародних розрахунках щодо імпорту авансові платежі займають значне місце. При міжнародних розрахунках на відкритому рахунку імпортер здійснює періодичні платежі експортеру після отримання товару з використанням банківського переказу. Ця форма міжнародних розрахунків пов’язана з кредитом за відкритим рахунком (див. Міжнародний кредит) і, як правило, застосовується при регулярних поставках, коли довіра підкріплюється тривалими діловими відносинами. При взаємних поставках розрахунки за відкритим рахунком відбиваються на контокоренті та супроводжуються двостороннім кредитуванням та заліком взаємних вимог.

Розрахунки з компенсаційних угод здійснюються у загальноприйнятих у міжнародній практиці формах (відкритий рахунок, акредитив та ін.). У міжнародних розрахунках застосовуються переказні векселі, чеки, кредитні картки.

Під впливом науково-технічної революції у міжнародних розрахунках активно впроваджуються інформаційні технології. Інформація з міжнародних розрахунків передається через СВІФТ.