Методи державного регулювання національної економіки

Класифікація методів державного регулювання національної економіки

p align=”justify”> Метод регулювання – це конкретний спосіб (прийом), за допомогою якого здійснюється вплив на соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. Сукупність способів (прийомів) впливу держави на соціально-економічні процеси, тобто сукупність методів державного регулювання економіки є методикою державного регулювання економіки .

Різноманітність об’єктів, цілей та завдань державного регулювання ринкової економіки зумовили необхідність використання різних методів на соціально-економічні процеси. У свою чергу це викликає необхідність їхньої класифікації. Методи регулювання національної економіки прийнято класифікувати за різними ознаками.

Методи державного регулювання розробляються та реалізуються офіційними виконавчими, законодавчими та судовими органами, оформлюються у вигляді законів, норм, інструкцій, указів. Громадське регулювання здійснюється громадськими організаціями, метою яких є захист законодавчо закріплених прав усіх учасників економічного процесу як споживачів, так і виробників.

Методи прямого регулювання прямо спрямовані досягнення бажаного результату. До них відносяться:

• адміністративний метод державного регулювання – прийоми впливу, засновані на силі державної влади;
• Бюджетний метод складається з інструментів, заснованих на використанні ресурсів державного бюджету.

Методи непрямого впливу створюють сприятливі умови задля досягнення бажаного результату з допомогою певних важелів і стимулів:

• грошово-кредитний метод виходить з функціях центрального банку;
• податковий метод – вплив держави на соціально-економічний розвиток країни за рахунок податків, а також завдяки використанню податкових пільг;
• Метод амортизаційного регулювання полягає у встановленні державою видів, норм та методів амортизації активів господарюючих суб’єктів.

Методи прямого державного регулювання економіки та їх інструменти

У складі прямих методів державного регулювання економіки виділяють адміністративний та бюджетний методи державного регулювання економіки.

Адміністративний метод державного регулювання економіки

Адміністративний метод державного регулювання є сукупністю дій адміністрації держави (регіону), спрямованих на збалансованість інтересів суб’єктів господарювання за допомогою нормативних актів, указів і розпоряджень. Адміністративні заходи базуються на силі державної влади і включають заходи заборони, дозволу та примусу.

Адміністративний метод покликаний:

• встановити межі приватного підприємництва з метою запобігання об’єктивно властивим йому недолікам;
• регламентувати взаємовідносини між різними виробниками, виробниками та споживачами з метою захисту їх інтересів від несумлінного бізнесу;
• захистити від незаконного втручання державних та громадських структур у підприємницьку діяльність;
• запровадити обов’язкові економічні та соціальні стандарти та санітарні норми;
• забезпечити антимонопольні заходи.

Усі інструменти адміністративного методу прийнято поділяти на економічні та правові.

Адміністративні економічні заходи передбачають використання регуляторів, які регламентують вимоги до організації господарської діяльності, якості продукції (робіт, послуг).

Адміністративно-правові заходи включають такі заходи регулювання, за допомогою яких встановлюються суворі правила та обмеження при здійсненні господарської діяльності та заходи відповідальності за їх порушення.

Державне замовлення як інструмент регулювання

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на конкурсній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт та послуг, необхідних для забезпечення державних потреб, розміщення державних контрактів на їх постачання (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності країни всіх форм власності.

У ролі державних замовників виступають парламент країни та інші центральні органи державної влади, державні організації та інші установи – головні розпорядники коштів державного бюджету.

Виконавці державного замовлення – суб’єкти господарювання всіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють або постачають товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

Таким чином, можна сказати, що за формою державне замовлення — це договір, який укладається між державою, від імені якого виступає певне міністерство (відомство) або адміністрація регіону з підприємством (організацією) на виробництво (надання) певного виду та обсягу продукції чи послуг; а за своєю суттю державне замовлення – це спосіб прямого державного регулювання господарських зв’язків між державою-замовником та підприємством-виконавцем; форма співробітництва держави та підприємства (організації).

Механізм державних замовлень широко використовується в багатьох країнах світу як метод прямого впливу держави на суб’єктів ринку, наприклад, у Франції, США, Італії та ін.

Держзамовлення зазвичай фінансується з джерел підприємства, а держава надає у своїй певні привілеї, пільги (у оподаткуванні, кредитуванні, забезпеченні ринку збуту); виконавцям держзамовлення держава гарантує реалізацію виробленої продукції.

Державна закупівля фінансується із державного бюджету. Виконавець Держконтракту централізовано забезпечується фінансовими ресурсами, використання яких контролюється державою. Саме тому такий інструмент державного регулювання розглядається у складі інструментів бюджетного методу.

Державне замовлення розміщується на конкурсній основі та договори укладаються з підприємствами, які забезпечують найкращі умови їх виконання та кращі результати.

Ліцензія як інструмент регулювання

Законодавством країни визначено, що ліцензуванню підлягають певні види підприємницької діяльності, наприклад, які безпосередньо впливають:

• на здоров’я людини;
• на довкілля;
• на безпеку держави.

Тобто, щоб займатися відповідним видом господарської діяльності необхідно отримати дозвіл (ліцензію) та дотримуватись ліцензійних умов — умов і правил здійснення даного виду діяльності, встановлених урядом країни або уповноваженим ним органом.

Ліцензія — це документ, який видає відповідний орган державної влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися тим видом підприємницької діяльності, який зазначений у документі протягом певного строку на умовах дотримання ліцензійних умов.

Ліцензуванню, наприклад, можуть підлягати такі види господарської діяльності:

• виготовлення та реалізація лікарських засобів;
• виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізація спирту етилового, коньячного та плодового;
• виготовлення тютюнових виробів;
• медична практика; ветеринарна практика;
• юридична практика;
• створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор;
• міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним та автомобільним, повітряним, річковим, морським транспортом;
• виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, документів суворої звітності та знаків поштової оплати, а також матеріалів та напівфабрикатів для їх виробництва;
• видобуток дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, виготовлення та реалізація виробів з їх використанням;
• аудиторська, страхова, банківська діяльність;
• діяльність, пов’язана з організацією іноземного та зарубіжного туризму тощо.

Патент як інструмент регулювання

Крім ліцензії на здійснення діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, необхідно отримати торговий патент.

Торговий патент видається за плату суб’єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб’єктів або місцем розташування їх структурних підрозділів; суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торгової мережі), – за місцем знаходження пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг; а суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю через пересувну мережу, — за місцем реєстрації цих суб’єктів.

Пунктами продажу товарів вважаються:

• магазини та інші торгові мережі, що знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельні зали для покупців або використовують для торгівлі його частину;
• кіоски, намети та інші малі архітектурні форми, що займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торгового залу для покупців;
• автомагазини, перевезення та інші види пересувної торгової мережі;
• лотки, прилавки та інші види торгових мереж у відведених для роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що здаються в оренду суб’єктам підприємницької діяльності – фізичним особам та які розташовані на території ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;
• стаціонарні, малогабаритні та пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стислим газом;
• фабрики-кухні, їдальні, ресторани, кафе, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти комунального харчування;
• оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку або з використанням платіжних карток.

У разі, якщо суб’єкт підприємницької діяльності має структурний підрозділ, торговий патент купується окремо для кожного структурного підрозділу (торгового пункту).

Квотування як інструмент регулювання

Квотування як інструмент державного регулювання економіки вводиться з метою прямого встановлення державою для підприємств-монополістів їх частки у виробництві, реалізації товарів. У міжурядових угодах встановлюється квота на експорт та імпорт, яка є системою обмежень на вивезення та ввезення товарів на певний термін. У даному випадку воно покликане сприяти захисту власного виробника, збереження рівня зайнятості населення.

Норми та стандарти як інструмент регулювання

Система норм і стандартів регулює відносини у сфері якості продукції, охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення у вигляді встановлення вимог до стану. Встановлення державних стандартів та нормативів — це визначення єдиних вимог, норм щодо якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.

Стандарт — офіційний державний чи нормативно-технічний документ галузі чи підприємства, що встановлює необхідні якісні характеристики, вимоги, яким має відповідати цей вид продукції чи послуг.

Розрізняють:

• економічні стандарти та нормативи – втілюють показники ефективності виробництва: норми рентабельності, енерго-, трудо-, матеріаломісткості продукції;
• соціальні стандарти – встановлені державою нормативи у сфері соціальних відносин (мінімальна заробітна плата, пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, умови праці);
• харчові стандарти – вимоги щодо якості продуктів харчування (допустимі види добавок, нешкідливих для здоров’я);
• фармацевтичні стандарти – нормативи виготовлення лікарських препаратів, перелік ліків, вживання та реалізація яких офіційно дозволено державою;
• екологічні стандарти включають норми безпечного викиду шкідливих речовин у повітря чи водоймища, рівень радіаційного забруднення.

У разі невідповідності стандартам до компаній-порушників застосовуються штрафні санкції .

Антимонопольне законодавство

Антимонопольне законодавство покликане:

• запобігати формуванню монополій;
• регулювати діяльність монополістів;
• стимулювати конкуренцію;

У сучасному розумінні антимонопольне регулювання економіки є системою правил, встановлюваних державними органами, порушення яких передбачається покарання. Антимонопольне регулювання може мати місце щодо цін, обсягу виробництва продукції, норми прибутку, інформації, що належить фірмі, стандартів якості.

Необхідність у такому регулюванні обумовлена ​​прагненням держави обмежити ринкову владу, підвищити ефективність громадського виробництва, захистити споживача та підтримати якість та інші стандарти послуг, включаючи професійну етику лікарів, юристів тощо.

Антимонопольне регулювання економіки покликане також обмежувати запеклу конкуренцію, захищати постачальників від непередбачуваних змін попиту та раптового падіння цін. Воно сприяє забезпеченню значної кількості працездатного населення робочими місцями, і навіть здійсненню більш справедливого розподілу доходів.

До найбільш загальних напрямів антимонопольного регулювання держави належать:

• контроль за часткою на ринку;
• контроль за злиттям компаній;
• контроль за об’єднанням покупців;
• контроль за монопольними цінами;
• оцінка методів конкуренції над ринком.

У антимонопольному законодавстві будь-якої країни вказуються ознаки монополії. Наприклад, це може бути частка компанії, яку займає на вітчизняному ринку.

Бюджетний метод державного регулювання економіки

Бюджетним називається прямий метод регулювання національної економіки, що ґрунтується на використанні ресурсів державного бюджету у вигляді асигнувань у національну економіку та соціально-культурну сферу.

Головними функціями бюджетного методу є:

1. Підтримка розвитку галузей економіки, виробництв та сфер діяльності, невигідних з погляду ринку, але необхідних суспільству загалом: фундаментальна наука, виробнича інфраструктура тощо.
2. Забезпечення соціальної стабільності суспільства через пом’якшення недоліків ринкової економіки, що призводять до майнового розшарування (за допомогою виплат з безробіття, допомоги малозабезпеченим, дотацій на утримання об’єктів соціальної сфери).
3. Стимулювання інвестицій приватного капіталу у виробництва та сфери діяльності, що відповідають інтересам макроекономічної політики держави (за допомогою субсидій на розвиток науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, на впровадження прогресивних нововведень з великим терміном окупності та високим ризиком).

У практиці державного регулювання розрізняють такі інструменти бюджетного регулювання:

Спільним для них є те, що асигнування не потрібно повертати.

Субсидія

З метою соціального захисту населення держава ставить завдання забезпечити рівень цін на окремі види товарів (продукції, послуг) — предмети першої необхідності, доступний для всіх категорій громадян. Для цього використовується механізм прямого втручання у процес ціноутворення. Результатом такого прямого втручання держави у процес ціноутворення є встановлення відповідними державними органами відпускної ціни виробника нижче за реальну ринкову ціну, тобто нижче за той рівень, який забезпечує підприємству покриття витрат та отримання норми прибутку.

Очевидно, що в таких умовах виробник зазнає певних збитків. Це певною мірою суперечить принципам ринку. Щоб компенсувати виробнику збитки, яких він зазнав з цієї причини, держава й застосовує механізм виплати як дотації , тобто покриття різниці між реальною ринковою ціною виробника та встановленою державою відпускною ціною.

Розмір дотації визначається за такою формулою:

D = (C r - C o ) * A

де Д – розмір дотації виробництва продукції (послуг), грошових одиниць.
Ц _р – Реальна ринкова ціна за одиницю продукції;
Ц _про – відпускна ціна, яка встановлюється відповідним державним органом (ціна, що діє на одиницю товару);
А – обсяг виробництва товару, що підлягає дотуванню з бюджету.

Дотація має місце у тому випадку, якщо Ц _р > Ц _о .

Дотації доцільно виплачувати у тих галузях, у яких витрати перевищують рівень ринкової ціни, але водночас ці галузі конче необхідні розвитку національної економіки, зайнятості (наприклад, сільське господарство, вугільна промисловість, комунальні платежі тощо.). Дотації мають вимушений характер, держава виплачує їх лише тому, що інакше економічні втрати будуть ще більшими. Результатом застосування даного інструменту регулювання є те, що кінцевий споживач отримує більш дешеву продукцію, а виробник цієї продукції – дохід у повному обсязі.

Обсяг дотацій має свою природну межу, яка залежить від можливостей національної економіки підтримувати дотаційні галузі за рахунок податків. Дотація є мірою соціального захисту населення; встановлена ​​законодавчо, вона виплачується постійно на щомісячній основі.

Субсидія

Субсидія — це виплати коштів із державного чи місцевого бюджету для оперативного вирішення фінансових проблем як підприємств, так і населення.
На відміну від дотацій, субсидії є або одноразовими виплатами (зазвичай підприємствам) або обмеженими в часі (населенню). Таким чином, розрізняють субсидії підприємствам та населенню. Джерелом і тих, та інших є централізований державний бюджет. У видатковій частині держбюджету виділяється загальний фонд субсидій, які розподілом займається уряд.

Субсидії населенню зазвичай надаються на оплату послуг ЖКГ. Субсидії підприємствам призначені для оперативного вирішення фінансових проблем підприємств (організацій), пов’язаних із запобіганням банкрутству або проведення широкомасштабної реконструкції, технічного переозброєння підприємств. Такі субсидії можуть одержувати підприємства різних форм власності. Головний критерій при її виділенні – зацікавленість держави у продовженні функціонування та розвитку цього підприємства (організації). Однак в умовах дефіциту державного бюджету цей захід не отримав у нас у країні широкого застосування.

Субвенція

Субвенція — кошти, що надаються виключно за цільовим призначенням, або у разі стихійного лиха, війни, землетрусу тощо.

Пряме бюджетне фінансування

Пряме бюджетне фінансування – це асигнування з державного бюджету коштів на утримання неприбуткових підприємств та організацій, які повністю або частково перебувають на державному забезпеченні. До них належать: державна освіта, охорона здоров’я, державні культурно-просвітницькі установи, науково-дослідні інститути академічного спрямування, а також органи, що забезпечують виконання прямих функцій держави (армія, національна безпека, охорона громадського порядку та інші). Особливістю прямого бюджетного фінансування є неприбутковість об’єктів фінансування.

Завдяки цій мірі споживачі послуг подібних організацій (які знаходяться на прямому бюджетному фінансуванні) одержують їх безкоштовно (в повному обсязі або частково).

Для визначення розміру бюджетного фінансування складається кошторис витрат на утримання організації, що передається до галузевого міністерства для складання зведеного кошторису. Проте фактичний розмір прямого бюджетного фінансування залежить від доходів державного бюджету.

Державні посібники

Державна допомога — виплата з державного бюджету коштів для фінансової підтримки окремих категорій громадян. Вони є одним із способів соціального захисту населення. Перелік та розмір допомоги визначається державою у законодавчому порядку. Наприклад, одноразова допомога при народженні дитини, допомога з догляду за дитиною до півроку та трьох років та ін.

Державні капіталовкладення

Державні капіталовкладення – це кошти державного бюджету, передбачені на фінансування капітального будівництва об’єктів виробничого та невиробничого призначення.

Об’єкт виробничого призначення – це об’єкт сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та зв’язок, будівництво, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення та збут).

Об’єкт невиробничого призначення – це об’єкт житлового та комунального господарства, закладів охорони здоров’я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науково-дослідних та інших організацій, пов’язаних із розвитком науки.

Державна закупівля

Державна закупівля – це придбання замовником товарів, робіт та послуг за державні кошти. Предметом закупівлі є, зокрема:

• продукція харчової промисловості, лікарські засоби, вироби медичного призначення, паливо, послуги з організації гарячого харчування, транспортні послуги, ремонт, сировина;
• поштові послуги, а також поштові марки та марковані конверти;
• телекомунікаційні послуги, у тому числі з трансляції радіо- та телесигналів (за винятком послуг мобільного зв’язку та Інтернет-послуг);
• послуги з транспортування нафти та нафтопродуктів трубопроводами;
• послуги банків щодо прийому комунальних платежів та обслуговування поточних рахунків;
• товари, послуги, безпосередньо пов’язані з розробкою дизайну, виготовленням захищеного паперу, банкнот та монет;
• інші товари та послуги.

Державні закупівлі здійснюються на основі наступних принципів:

• максимальна економія та ефективність;
• сумлінна конкуренція серед учасників;
• відкритість та прозорість на всіх стадіях державних закупівель;
• недискримінація учасників;
• об’єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій;
• запобігання проявам корупції;
• вільного доступу, відкритості та доступності інформації з питань закупівель у тому числі для громадян та громадських організацій.

Стадіями державних закупівель є:

1. затвердження кошторису (програми, плану використання державних коштів);
2. затвердження річного плану державних закупівель;
3. обрання та проведення процедур закупівель на підставі затвердженого кошторису (програми, плану використання бюджетних коштів) та річного плану державних закупівель;
4. визначення переможця процедури закупівель;
5. укладання договорів закупівлі;
6. складання звіту про результати здійснення процедури закупівлі;
7. виконання договорів закупівлі;
8. контроль за виконанням договорів закупівлі.

Закупівля може здійснюватися шляхом наступних процедур:

• відкритих торгів із зменшенням ціни;
• торгів з обмеженою участю;
• двоступінчастих торгів;
• запиту цінових пропозицій (котирувань);
• закупки у одного участника.

Застосування бюджетних методів має двоїстий характер, а саме: з одного боку фінансові асигнування дозволяють запобігти багатьом негативним сторонам ринкового господарювання або подолати їх з меншими втратами. З іншого боку, збільшення витрат бюджету привносить в економіку серйозні негативні наслідки у вигляді збільшення рівня інфляції під впливом дефіциту державного бюджету у вигляді зниження інвестиційної активності приватного капіталу у зв’язку з неминучим збільшенням податків, а також веде до послаблення ринкових стимулів.

Непрямі методи державного регулювання економіки

У складі непрямих методів державного регулювання економіки виділяють такі методи.

Податковий метод державного регулювання економіки

Податкове регулювання – це сукупність заходів впливу держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою системи податків і зборів (див. Податки та податкова система ).

Метою податкового регулювання є:

1. стимулювання діяльності (чи її обмеження), що відповідає (чи відповідає) інтересам економічної політики держави;
2. перерозподіл доходів підприємств та населення та створеного ВВП в цілому;
3. стимулювання чи обмеження попиту у вигляді зміни податкових ставок.

Інструментом податкових методів регулювання є податки та збори (див. також Бюджетно-податкова політика, Фіскальна політика).

Грошово-кредитний метод державного регулювання економіки

Грошово-кредитне регулювання – це діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною та стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу через величину грошової маси та обсягу кредитів відповідно до потреб економіки. Усі заходи грошово-кредитного регулювання базуються на функціях центрального банку та поділяються на інструменти фінансової політики та інструменти кредитної політики.

Більш детально про механізм роботи грошово-кредитного методу регулювання економіки можна прочитати у наступних статтях:

• Грошово-кредитна політика: цілі та інструменти реалізації
• Грошово-кредитна політика
• Монетарна політика, її цілі, види та інструменти

Метод амортизаційного регулювання

Амортизаційне регулювання реалізується у трьох основних формах:

1. Вартісна оцінка основних фондів протягом усього терміну їх експлуатації. Сутність цієї форми полягає в тому, що вона знижує залежність фінансово-господарських результатів підприємства від рівня інфляції шляхом надання права підприємству автоматично індексувати балансову вартість основних фондів при перевищенні 5-відсоткового значення рівня інфляції, що дозволяє збільшувати суму амортизаційних відрахувань і тим самим скорочувати суму податку на прибуток.
2. Надання амортизаційних пільг. Йдеться про встановлення вищих норм амортизації на прогресивне обладнання, яке більшою мірою сприяє прискоренню НТП. Внаслідок придбання такого обладнання підприємства отримують додаткові пільги у вигляді зниження суми податків.
3. Прискорена амортизація. Її сутність полягає в тому, що підприємство на власний розсуд, але з урахуванням необхідних вимог до обладнання (новизна, продуктивність) може змінювати порядок рівномірного нарахування амортизації.

Див. також:

• Амортизація основних фондів
• Амортизаційна політика
• Норма амортизації та методи нарахування амортизації

Таким чином:

• при амортизаційному регулюванні сфера діяльності спрямовується на оновлення основних фондів;
• за допомогою амортизаційного регулювання можна досягти стимулювання конкретних напрямів видатків. Це досягається встановленням різних норм амортизації на різні види обладнання (чим прогресивніше обладнання, тим вище норма амортизації);
• амортизаційні пільги поширюються весь період окупності устаткування.