Метод «витрати плюс» (Cost-Plus Pricing Method) — спосіб встановлення ціни на певні види банківських послуг, згідно з яким спочатку розраховуються витрати, пов’язані з наданням конкретної банківської послуги, а потім до них додається певний відсоток прибутку.
Метод «витрати плюс» – метод ціноутворення, відповідно до якого ціна продукту встановлюється за допомогою додавання прибутку накидки до середніх витрат, або загальних витрат на одиницю продукції. Цей метод аналогічний методу ціноутворення на основі повних витрат, оскільки ціна продукту визначається шляхом додавання вираженої у відсотках ціноутворювальної накидки до загальних витрат на одиницю продукції. Ці терміни часто замінюють один одного. Проте термін «ціноутворення „витрати плюс”» використовується у вужчому сенсі, коли йдеться про ціну, узгоджену між покупцем і продавцем і визначається так: фактичні витрати плюс фіксований відсоток від фактичних витрат або фіксована величина прибутку на одиницю продукції. Такий метод ціноутворення використовується у великих інвестиційних проектах і контрактах, пов’язаних з новітніми технологіями, коли тривалість будівництва об’єкта, що проектується, або зміна технічних умов стають причиною високого рівня невизначеності остаточної ціни.
Метод «витрати плюс» часто критикується за те, що він не стимулює виробника підтримувати витрати на низькому рівні.
Метод «витрати плюс» полягають у тому, що основою визначення ціни є базові витрати на одиницю продукції, до яких додається надбавка-величина, що покриває невраховані витрати та прибуток. За допомогою цього методу в ринковій системі господарювання визначають нижню межу ціни, отже кінцева ринкова ціна може бути вищою за неї.
Метод «витрати плюс» використовує витрати як основу якої додається націнка (надбавка) щоб одержати необхідної ціни. Залежно від виду витрат (бази витрат) існують такі підходи:
- валові (повні) витрати плюс надбавка;
- витрати, розраховані на одиницю продукції, плюс надбавка.
- граничні витрати плюс надбавка.
Визначення ціни основі повних витрат спрямовано покриття всіх витрат за виробництво. При визначенні ціни конкретного товару використання сукупних витрат викликає проблеми, пов’язані з суб’єктивністю їхнього розподілу за видами продукції. Розподіл можна зробити пропорційно до кількості, обсягів продажів, заробітної плати.
Визначення ціни основі одиничних витрат передбачає розподіл витрат за загальні і одиничні. Даний метод використовується при великому асортименті продукції з метою визначення найбільш вигідної позиції. До кожного виду продукції визначаються цінові складові.
При розрахунку ціни за допомогою методу граничних витрат враховуються ті витрати, які можна безпосередньо віднести до виробництва даного виробу. Цей метод може бути використаний при плануванні та контролі прибутку, оскільки передбачається, що непрямі та умовно-змінні витрати практично не залежать ні від обсягу виробництва, ні від виду товару. Чим більша різниця між ціною та змінними витратами, тим більше рентабельне виробництво.
